Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета Художнє слово

Сестриця Галя (За Борисом Грінченком)

Сестриця Галя (За Борисом Грінченком)

Було Галі дванадцять літ, коли померла її мати. Крім Галі, зосталося ще двоє менших – Одарка та Василько. Плакали діти за матір’ю, плакав і батько. Але, доньки, плакати, то плакати, а там треба і перестати. Вже Бог так дав, що люди живуть і вмирають. Коли ж хто вмре, то наш обов’язок гідно його поховати, щиро помолитися, щоби Господь прийняв його до Себе, а потім споминати його в наших бесідах і молитвах. А дальше – живим треба про себе дбати – та й ще розумно дбати. Так і тут воно було.

Ранок вже був, як прокинувся малий Василько, сів, оглянувся і почав: – Де мама? Я мами хочу.

Прокинулася також Галя та Одарка.

– Не плач, – каже батько, – мама прийде…

– Ні, ні, – почав знов хлопець, – мама не прийдуть… Я хочу мами…

Вже й Одарка почала плакати і батько не знав, як дітей зацитькати. Але знала Галя. Вона обійняла братчика й сестричку і притулила їх до себе та почала тихенько шепотіти їм щось до вуха. Лише дещо чув батько з того шепоту.

– Не плач, я каші зварю… Будь тихо, я ляльок нароблю… Я вам «котка» заспіваю…

– А ти не вмієш, – каже хлопець.

– Вмію, вмію, добре вмію! – і почала «котка» співати, того «котка», що ще недавно співала їм мама. Діти слухали, втихомирювались, а там заспокоїлися цілком.

– Я вставати хочу! – каже Василько. І почала Галя взувати його в чоботи. Незручно взувала, бо де їй ще до того, але взула. А там вбрала й Одарку. Намучилася Галя, доки вмила Василька, бо він не любить вмиватися, але таки вмила.

– Тату, ми хочемо їсти, – почали діти. Батько дістав з полиці хліба, але Василько не хотів брати.

– Я каші хочу! – і почав плакати. Тут знов Галя почала йому щось тихо казати, і він затих. Вже то жіноча вдача така, що знає, як дітей зацитькувати. А як зацитькала, то дала обом по скибочці хліба, посолила і діти почали їсти. В хаті було ще холодно, Галя знайшла якусь одежину і позагортала дітей – що вже й батькові це подобалося. Треба було щось варити, і батько приніс дров та розпалив у печі. А дальше знайшов круп і хотів сипати в горнець, як Галя почала:

– Тату, я сама зроблю… Я знаю…

Батько глянув на Галю та:

– Куди тобі! Ти ще мала!

– Я хоч мала, а знаю! Я навчуся, а тепер як-небудь… Мами нема… – і ясні сльози виступили в діточих очах, але вона не заплакала. Почала Галя поратися коло горшків так, що й батькові дивно стало. Вона сама ще дитина. Та як придивився, то й каже собі: «Господиня з неї буде!» – і вийшов з хати. І менші діти, мабуть, дивувалися. Ще недавно вона з ними бавилася, а тепер вона їх одягає, годує, варить – зовсім, як мама.

Підбіг до Галі Василько, обняв її та: – Ти, Галю, звариш мені каші?

– Зварю, зварю! – і погладила хлопця по голові.

– Ти погладь мене так, як мама мене гладили.

І Галя погладила ще раз – точно так, як гладила мама. Підійшла й Одарка, і її треба було погладити.

Пройшло трошки часу, як каша була готова і діти їли, немов забувши на хвилю за своє горе. Лише батько не їв нічого – йому не хотілося їсти.

Вже по обіді підійшов Василько до батька, взяв його за руку і каже: – Тату!.. Тату!..

– Що, дитино?

– Чи тепер Галя буде нам мамою?

– Буде, буде! – відповів батько і сльози залили йому очі. І дивно йому було, що які то поважні думки бувають в малих дітей, коли приходиться їм лихо переживати.

– Вона нам вже їсти зварила…

– Еге, еге! – потакнув батько. – Вона вам буде їсти варити, вона все вам зробить.

– Так, як мама?

– Так, синку!

Прийшла вечеря – перша вечеря без матері. А по вечері… – Галю, роззуй мене… Галю, роздягни мене… Галю, понакривай нас…

Як же Галя їх понакривала, тоді: – Галю, розкажи нам казку так, як мама казали…

– Про трьох сестер і калинову сопілку, – додала Одарка.

І почала Галя, схилившись над дітьми:

– Жив собі дід і баба і було в них три дочки, а найменша Галя…

– Так, як ти! – перехоплює хлопець.

– Еге, так! От пішли вони до ліса по ягоди. Старші сестри рвуть і їдять, а Галя в горщичок збирає, щоби татові й мамі додому принести.

– Так, як ти, – каже хлопець… Ще дальше Галя оповідає, а дітям очі стулюються більше і більше, і тихий сон їх оповиває. Заснули діти і старий батько заснув. Тільки Галя ще не спить – вона ж мама для цих дітей, вона господиня в хаті. Так вона не думає, але вона вже так робить. Вона так мусить робити.

Але вона ще не молилася, отже стає на коліна перед образами і починає молитися поважно і щиро. Зговорила «Отче наш», «Богородице Діво», а тоді почала молитися так, як діточе серце їй казало: – Господи Боже! Візьми мою маму до Себе, щоби там було їй добре і щоби вона нас споминала. А мені поможи, Господи, щоби я навчилася робити, що треба, і щоби я була замість мами братикові й сестриці…

Як же скінчила молитву, то вдарила три поклони, а тоді підійшла до братика й сестрички, повкривала їх ще раз, а там вже і сама коло них притулилася. За хвилину всі спали, тільки ангел-хоронитель дивився на Галю і дивувався, що який в тім діточім тілі великий розум; яка щира душа в тої дочки, що сама ще з діточого віку не виросла. І поблагословивши її своєю ангельською рукою, він сказав: «Молитва її була дорожча, ніж дорогі перли, і миліша, ніж найкращі квіти. А праця її минулого дня дорожча над усе. Перед сходом сонця я занесу все те перед Божий Престіл і розкажу її матері, яку добру дочку вона на своє місце полишила. Господнє благословення буде з отсею дитиною ціле її життя».

Ось такою розумною та щирою дівчиною була Галя. При ній повиростали її брат і сестра, і батько не міг натішитися своєю дочкою. А що вже люди – так тії не могли нахвалитися, яка то Галя розумна, і щира, і добра. Усі дуже її любили і поважали.

22 квітня 2013 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо