Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета

ПІВТИСЯЧОЛІТТЯ ДЛЯ ХРАМУ – НЕ ТЯГАР

Володимир СТУД, Ковель – Луцьк

Благовіщенський собор сьогодні. Фото Олександра БІЛЬЧУКАГеографічне осердя Волині, місто залізничників, районний центр – це все найменування Ковеля. Не так багато пам’яток старовини збереглося у місті майстрів ковальської справи, що одними з перших у Литовській державі домоглися магдебурзького права. Та є тут одна унікальна споруда, що поєднала історію і сучасність не стільки матеріальним, як духовним зв’язком. Йдеться про храм Благовіщення. Перше, що впадає у вічі, – незвична архітектура. Таке враження, що в одному стрункому ансамблі поєдналося два собори з упертими у небо малими і великими виблискуючими на сонці куполами. Друге дивує, коли дізнаєшся, як церква постала зі звичної сірої радянської будови – спортивного комплексу, адже первісний вигляд змінено до невпізнання. Третя річ, яка зворушує душу, – це запал і жертовність місцевого духовенства. Що й казати, щастило ковельчанам на справжніх пастирів.

Благовіщенський собор на початку ХХ-го ст.За свідченням літописів, побудову храму 1505 року зафундував князь Василь Сангушко. Орієнтуючись на фотолистівку початку ХХ століття, скажемо, що як і більшість православних храмів того часу, Благовіщенський був дерев’яний, однонефний, з розлогою цибулястою банею. Поруч стояла дзвіниця такого ж типу, що й досі слугує церкві села Голоби Ковельського району. Про храм є згадки в описі славетного церковного краєзнавця ХІХ ст. Миколи Теодоровича. Після того, як згорів Воскресенський собор, храму Благовіщення надали статус соборного, а 1878 року приєднали до Хресто-Воздвиженської церкви. Після капітального ремонту споруду наново освятили 1903 року, проте у воєнне лихоліття Першої світової релігійне життя тут завмерло. За польського часу храм знову ожив, і до 1939 року у нім відправлялося українською мовою. Заслуга у цьому належить священику, а пізніше єпископу Ігорю-Івану Губі. За свою активну національну діяльність він зазнав переслідувань і від польської, і від радянської влади. Якось невидимо нитка його долі переплелася з долею Благовіщенської церкви, бо як тільки він 1943 року опиняється у німецькому таборі для інтернованих, у тому ж часі гине у Ковелі настоятель Ф. Іллюк. Богослужіння припиняються, храм руйнується. Войовничий атеїзм, здавалося, поставив остаточну крапку: 1961 року церкву владним рішенням закрили і фактично знищили до фундаменту, натомість створили тут краєзнавчий музей, а згодом – спорткомплекс.

І все-таки не вдалося прищепити безпам’ятства і відрази до релігії місцевим мешканцям. Одразу після проголошення Незалежності України у Ковелі створюється громада, якій 1992 року віддано приміщення спорткомплексу. Так почалося велике воскресіння Благовіщенського храму, яке триває й досі. І знову спричинився до злету духу громадян священик. Отець Петро Левочко прибув на наші терени зі столиці й щедро ділився благодаттю київських святинь. Зумів згуртувати парафіян, зумів налагодити релігійне життя у цілій окрузі, зумів організувати широкомасштабну перебудову споруди... Не зумів лише себе зберегти. Молодим його прикликав по нагороду до себе Господь, і сьогодні тільки рясно уквітчана могила під муром церкви залишилася заповітом для вірних: поспішайте вчитися правдивої любові до Бога і ближнього.

Ділиться спогадами священик Віталій Лехкобит:

– Від нього багато чого можна було повчитися стосовно будівництва і духовного відродження Ковельщини. Отець Петро брав участь у багатьох заходах. У будову Благовіщенського собору вкладав усі сили і сам не раз ставав фарбувати стіни, прибирав. Він був сильним оптимістом, жертвував часом, родиною, здоров’ям і запалював ентузіазмом інших. Багато відкрив парафій у районі, їздячи по селах, і переконуючи людей у тому, що потрібно мати свою українську Церкву.

Настоятель протоієрей Василь МИЧКО звершує таїнство Шлюбу. Фото Володимира СтудаДуховний слід цього заповіту лежить і на нинішньому молодому настоятелеві – протоієрею Василеві Мичку.

– У Ковелі дуже багато ще роботи, – розповідає отець Василь у перерві між Богослужіннями. – Будівництво, встановлення хору, налагодження стосунків з людьми, організовується недільна школа. Хоча молодь дуже тяжко заохотити: не звикла вона ходити до церкви. Загалом у неділю буває 100-150 чоловік, на свято – до 300. Для Ковеля це мало. Саме місто подобається мені спокоєм, а люди тут такі ж, як і всюди. Скандальних випадків, слава Богу, ще не траплялося. Стосунки з іншими конфесіями нормальні, з УПЦ МП конфліктів чи ворожості нема, зустрічаємося на міських урочистостях, католики чи греко-католики приходять до нас на свято і взаємно кличуть до себе. З владою «співживемо» також нормально, коли запрошуємо, її представники не від­мовляються приходити. Місто навіть пожертвувало 400 грн. на будову.

Зараз відправи йдуть у верхньому храмі, де залишилося, здається, домалювати стелю. Тут встановлено гарний іконостас, обабіч вікон милують око вишиті хоругви. Екскурсія у нижню, більшу частину комплексу пригасила захоплення: попри те, що готова трапезна і широкий притвор, ще стільки праці треба вкласти у величезне приміщення центрального храму.

Поки у церкві звучать вінчальні піснеспіви молодій парі, у церковній крамниці бесідуємо з касиром Валентиною Акіменко:

– Я приходжу сюди з дня відкриття. Мама покійна розповідала мені, що ця церква завжди була українська. Спершу, наскільки я знаю, храм був посвячений в ім’я св. Іллі. Зі старої будівлі нічого не збереглося, церковне начиння забрали у Во­скре­сенський собор, і звідти повернулося лише кілька підсвічників.

– А звідки у храмі такі чудові вишивки?

– А то наша парафіянка п. Надія пожертвувала ікони, і наш настоятель також вишиває, і то так, що не кожній майстрині під силу. Отець Василь молодий, але у нього стільки є терпимості, доброти до людей, теплоти серця, внутрішнього світла, самозречення і лагідності! Це справді чоловік від Бога.

Образ вишитий настоятелем собору. Фото Володимира СтудаОтець Василь, між іншим, вишиває ікони вже протягом шести років, відколи у руки потрапила книга о. Блажейовського. Усі розійшлися по храмах, вдома залишив тільки «Оранту». Долучився до рукоділля вже й синочок.

Під час розмови до крамниці заходять священики. Питають за книжками, свічками, іконками. Обговорюють заодно свої справи, радяться, діляться планами. Виявляється, собор ще є наче осередком зібрання місцевого духовенства. Так повелося ще з часів колишнього настоятеля.

Коли нарешті закінчиться будівництво і Благовіщенський храм постане у всій красі, сказати складно. Пожертви скромні, як і соціальний статус парафіян. Вкласти потрібно більше 15 тисяч гривень тільки на штукатурку зовнішньої стіни. А багаті спонсори щось не знаходяться. За планами, головним буде нижній храм, а у верхньому служитиметься у холодний період року. Трапезна з кухнею слугуватиме як для своїх потреб, наприклад, для прийому гостей, так і для влаштування благодійних обідів бідним людям. Облаштується клас для недільної школи, впорядкуються кімнати для занять хору, знайдеться місце і для бібліотеки. Мріє о. Василь і про виставковий зал, де експонувалися б ікони та інші сакральні мистецькі набутки. Дай Боже, щоб сповнилися усі задуми ковельської громади Благовіщенської церкви, яка принагідно просить про щирі молитви за успіх благородної справи.

Волин. єпарх. відом.– 2005.– № 11–12 (12–13)

25 грудня 2005 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо