Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета

НА ШЛЯХ БЛАГОДАТІ
Працівники ЗМІ стали ченцями. Їхній учинок викликав широкий резонанс по всій Україні

Андрій ГНАТЮК

На шлях благодаті: працівники ЗМІ стали ченцями. Їхній учинок викликав широкий резонанс по всій Україні. Світлина ієродиякона ЯКОВА (Мільяна)6 червня, коли відзначається День журналіста, єпископ Луцький і Волинський Михаїл звершив монаший постриг двох працівників луцької газети «Аверс-прес».

 

Остання ніч роздумів

Ця ніч була безсонною. Хвилини одна за одною збігали, наче швидкоплинна гірська річка, наближаючи мить, коли треба було остаточно сказати: «так» чи «ні». Душа нуртувала – то закипала, то заспокоювалась, а серце чітко відбивало ритм кожної хвилини і наче підказувало відповідь – так.

Темряву швидко змінив день. У небі з’явилося яскраве сонце – і все навколо почало радіти. Легкий вітерець гойдав віти дерев, а щебет птахів вітав початок нового дня. Іван та Олег уже були біля собору – тут на свіжому повітрі легше думалось, а душа налаштовувалася на одвічне. Потрохи почали сходитись люди. Здебільшого то були журналісти, які зазвичай 6 червня збиралися на свій молебень. Прийшли навіть ті, кого рідко зустрінеш у цьому храмі: обидва хлопці – то ж їх колеги, Іван Марченко працював журналістому газеті «Аверс-прес», а Олег Дядюсь – менеджером з її збуту...

Іван каже, що останньої ночі перед постригом дуже хвилювався, адже зробити такий крок без хвилювання неможливо. Настрій був змінний: одні п’ять хвилин була переконаність, що все правильно, інших п’ять – вагався.

 

Послушництво

Владика Михаїл править короткий молебень, після чого вітає журналістів з професійним святом. Роздає проскурки та іконки. Підходять усі, хто в храмі. А Іванове й Олегове серце відстукує останні миті світського життя. Найчастіше Іван бував у монастирі останніх три роки, а остаточно оселився 1 травня 2007-го.

– Основоположною є віра, – говорить Іван. – Є бажання виразити свою віру саме таким чином. Звичайно, можна жити в миру і вірити так само в Бога, але це якесь внутрішнє покликання, що хочеться глибше служити Богові, глибше допомагати людям. У світі це трошечки буде важче, бо треба думати про якісь інші проблеми.

Приблизно стільки ж у святій обителі був і Олег:

– Перебуваючи в монастирі, відчуваєш, що ти набагато ближче до Бога, ніж у світі. У світі – це суєта, турбота,і вона заважає зблизитися з Богом, якось віддаляє від Нього. А тут постійно перебуваєш у молитві, постійно ближче до Бога, постійно біля Нього. Люди приходять з турботами, теж линучи до Бога, і приходять до тебе, питають, як зробити, що зробити. І самому підтримка є, молитва більша, і поривання більше, і бажання більше. І взагалі, в монастирі підтримують один одного браття. Так теж набагато легше спасатися.

– Життя в монастирі – це обмеження себе певними рамками, певним стилем життя. Чи не боїтеся Ви того, що буде спокуса виникати зі світу, що схочеться того чи іншого, – а не можна?

І.: – У будь-якому випадку життя християнина – це стримання від чогось, тобто це не обмеження. Це – стримання. Якщо є справжня віра, то неважко від чогось відмовитися. Те, що передбачає устав, – не лякає.

О.: – Як каже отець Іван, стримуватися від чогось – це подвиг християнина. На мою думку, якщо постриг вимагає від чогось стримуватися, то треба цього прагнути, з цим змирятися, від чогось відмовлятися, бо через подвижництво дійсно з’єднуєшся з Христом.

І.: – Монастир це не гуртожиток юнаків чи гуртожиток дівчат. Це вираження свого християнства у глибшій формі. Хтось може на це наважитись, а хтось не може.

 

Постриг. Перші побажання мирянам

Іван і Олег – уже в білому, такому собі крижмі, яке символізує народження, нову віху на шляху спасіння. І нічого дивного: адже постриг у ченці – це друге народження. Четверо ченців, мов воїни Христові, стоять при входів храм. Попереду – намісник Жидичинського монастиря Святителя Миколая Чудотворця ієромонах Марк та намісник Луцького Замкового монастиря Різдва Христового ієромонах Святополк. У руках – великі свічі. Між ними на підлозі обличчями додолу – Іван та Олег. Руки розкинули, наче розіп’ятий Христос. Відтак хлопці по-пластунськи, опираючись лише на лікті, під задушевний піснеспів повзуть до амвону, де стоїть владика. Ніби все далі від народження, від мам, які виколисали.

Владика їх піднімає і запитує: «Чи вірою і вільною своєю волею приступаєш до Господа?» – «З допомогою Божою, преосвященнійший владико», – відповідають Іван та Олег. «Чи будеш у цьому монастирі виконувати все, що тобі від святого послуху наказано, і будеш перебувати в пості навіть до останнього твого подиху?» – далі запитує архієрей. – «Так, з допомогою Божою, преовященнійший владико», – знову відповідають послушники. Подібних запитань значно більше. Вони допомагають пізнати чернече життя і змушують ще раз подумати про готовність стати на такий шлях. «Належить тобі розпочати путь, що веде до Царства Небесного, – і немає шляху назад, бо втратиш Царство Небесне. Не надавай перевагу чомусь більше, ніж Богу, не возлюби ні батька, ні матір, ні братію, ні когось з своїх, ні сам себе більше, ніж Бога». Це остання настанова, яку читає владика Михаїл перед вирішальним моментом.

І ось він нарешті настав – кульмінаційний момент. Архієрей тричі кидає ножиці, щоб послушник приніс їх. У нього є остання можливість відмовитись від чернецтва. Але і втретє кожен з них приносить ножиці. Отже, каже «ТАК». І владика навхрест постригає спочатку Олега, потім Івана, уперше називаючи їх нові, чернечі імена – Макарій і Константин. Після того нові монахи одягають чернечий одяг, отримують молитовник і постригальну свічку. Обох ченців архієрей доручає наміснику жидичинського монастиря отцеві Марку. Він відповідатиме за них у День Судний. У Жидичині новопострижені спочатку й житимуть. Але перед тим цілу ніч молилися в храмі. А вже наступного дня отримали послух і зажили, як уся братія. Після постригу підходять присутній починають вітати пострижених словами: «Яке ім’я твоє?»А вони відповідають: «Макарій», «Константин».

– Постриг відбувся. І на серці спокій, – ділиться враженнями о. Макарій, в миру Олег Дядюсь. – Просто дійсно такий спокій, навіть нічого не доповню до цього. Серце наповнилося якоюсь благодаттю, спокоєм, чого шукаєш усе життя. Як люди взагалі прагнуть ніби пристані тихої, де можна було б сісти й відпочити! А, виявляється, пристань та в серці. Бог дає цю пристань, дає це почуття, дає цей спокій. Коли ми давали обітницю Богу, ми там казали – «з допомогою Божою». Тобто ми будемо робити зусилля, але з Божою благодаттю і силою будемо намагатися робити, бо тільки в Ньому можемо встояти і зміцнитися.

– А я, – зазначає донедавна Іван, а тепер Константин, – як ваш колега, а тепер ще й монах, чий обов’язок нести мир серед людей, звертаюся до вас більше писати про щось добре, бо сьогодні дуже вже модно стало писати про один негатив. І від того створюється якийсь такий у суспільстві настрій – буквально негативний. То щоб ми не стидалися на релігійні свята писати про релігійні свята. Якщо гарні речі відбуваються – писати про них, не сприймати це як рекламу, що ми когось «піаримо». Я скільки пропрацював серед журналістів – помітив, що ми трішечки боїмося на своїй роботі бути православними християнами.

Тепер як ченці ієродиякони Константин і Макарій нестимуть різні послухи. Але враховуючи їх сан і фах, два послухи будуть для них обов’язковими. Насамперед – дияконський обов’язок під час Богослужінь і поза ними. А крім того, – газетна справа. Отець Константин вже ниніє прес-секретарем Жидичинської обителі.

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 7 (32)

31 липня 2007 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо