Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ІЗ ЧУЙНИМ СЕРЦЕМ І СЛОВОМ ДОБРИМ...

Галина МЕЛЬНИК

У нашому селі Лахвичі Любешівського деканату ніколи не було церкви. Ми належали то до однієї сусідньої парафії, то до іншої. Чи то когось охрестити, чи то поховати, чи повінчати молодят – доводилось їздити по чужих селах, просити сусідніх отців.

І якою була всезагальна радість, коли до нашого села приїхав священик Олег Кулішз сім’єю. Бо відразу ж стільки проблем спало з плечей – розуміли всі. Але не так усе легко виявилося для нього. Він приїхав посеред зими, перед Різдвяними святами, із малою дитиною. Дали їм стареньку дерев’яну хатину без будь-яких меблів і речей. Хіба що тільки один стіл та одне ліжко...

Як він відслужив святу Літургію на Різдво Христове – того ніхто не знає. Бо чвари не вщухали через дерев’яну каплицю на кладовищі, де інколи здійснювали Богослужіння священики Московського Патріархату. Люди розділилися, та все ж змогли «відвоювати» каплицю для священика Київського Патріархату.

Усі розуміють, які там умови для ведення Богослужінь. Найгірше взимку, бо опалення немає ніякого. Немає і світла – бо то кладовище. Правити доводиться при свічках і в холоді. І це при поганому здоров’ї нашого священика. Та й узимку людей мало ходить, тільки на свята більше. І вода, і вино замерзає, і священичі ризи доводиться вдома тримати.

Наш отець Олег зі своєю паніматкою організували невеличкий церковний хор. І цього року ходили колядувати і по нашому селу, і в район.

І якось помаленьку, з волі Божої, розпочали будівництво нашого Свято-Миколаївського храму. Священик турбувався, щоби на весні і двері робили, і вікна до церкви. А ще навесні продовжили будівництво стін. А на все потрібні гроші, про що не перестають думати і наш священик, і парафіяни.

Звичайно, тяжко нашому отцю Олегові, бо господиня тієї хати, де вони квартирують, зажадала аж три тисячі доларів. І це в такому невеличкому і бідному селі, як наше. То поки що платять, як за квартиру. Усі меблі позносили для священика парафіяни: і шафу, і ліжко, і стіл, і навіть стільчики. Багато чим допомагають, звичайно, їхні батьки. Теж привезли чимало необхідних речей. Хочай приїжджають рідко, бо ж за 200 кілометрів часто не нагостюєш. А ще обоє батьків-художників написали дві ікони для нашої каплички, за що ми їм дуже вдячні.

Але от що виходить із нашою церквою. Ми всі кошти пускаємо на її будівництво, і ще не одну тисячу доларів доведеться докласти. А які ж у селі можуть бути доходи, коли до каплички прийде до двадцяти людейв неділю? І ходять, зазвичай, ті ж самі, і саме їх коштом існує наша церковна громада.

І ми всі знаємо, що Церква відділена від держави. А ще багато хто говорив, що для священика держава нібито платить мінімальну зарплату. Та коли дізналися, що він нічого не отримує, то вирішили дати місячний заробіток – аж двісті гривень. Більше дати не спроможні, бо доходи зовсім малі.

А хотілося ще ось що написати. Кожного кварталу наша церква зобов’язана платити внески і в центр зайнятості, і в податкову,і в пенсійне, і в соціальне страхування. А це обходиться церкві ще в сто гривень. Люди не розуміють і засуджують, а доходи від цього не збільшуються. І хто нам зможе пояснити, як наша маленька парафія і церкву побудує, і ще оплатить усі державні внески?

Тож так і перебиваємося від місяця до місяця. А кого це цікавить? Тільки нашу невеличку громаду, тих, хто дійсно переживає і за сім’ю священика, і за будівництво нашого храму.

Бажаєте, щоб Вашого листа опублікували У «Волинських єпархіальних відомостях»? Якщо у Вас є коментарі з приводу статей або думки, якими Ви прагнете поділитися з читачами, – надсилайте їх до редакції (Градний узвіз, 1, Луцьк, 43025). Будь ласка, зазначайте Ваше ім’я, прізвище, місце мешкання, а також телефон. Листи можуть редагуватися, скорочуватися.

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 7 (32)