Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Новини Архів новин

Трудімося!

5 жовтня 2014 р. Митрополит Луцький і Волинський Михаїл під час проповіді в храмі Преподобного Сергія Послушного с. Зміїнець Луцького районного деканату. Кадр з відео єпархіальної телестудії «Собор»

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 5 жовтня, у неділю 17-ту після П'ятдесятниці, на завершення Божественної Літургії в храмі Преподобного Сергія Послушного с. Зміїнець Луцького районного деканату

Слава Ісусу Христу!

Вітаю усіх вас, улюблені браття і сестри, з особливо важливою подією для всіх тих, які живуть тут, поряд із цим храмом. Тому, що сьогоднішня подія, яка нас зібрала, визначає наше не лише земне буття, а визначає наше майбутнє. Кожна людина, приходячи в цей світ, мить перебуває тут. Життя – це мить між минулим і майбутнім. Але ця мить наповнена справами, ця мить наповнена земним життям, яке виражає стан нашої душі.

Адам, будучи вигнаним із Раю, залишив на своєму серці пам'ять – пам'ять перебування в Раю. Його постійне бажання перебувати з Богом ніколи і нічим не викорінюється. Я говорю про Адама, розуміючи нас із вами. Неодноразово науковці проводили експерименти: поселяли людину далеко від інших людей і вона жила одна. І дивилися на її поведінку, на її розуміння світу. І що виявлялося? Про світ людина нічого не знає, бо не знала і не вивчала науку. Але ось ставлення до життя, цінності життя збігаються з нашим розумінням. Любов до ближнього, у своєрідний спосіб, людина мала. У ставленні до Божества: вона не знала що саме, але розуміла, що є якась сила, яку треба шанувати і поклонятися. Вона не знала ще про Ісуса Христа, не знала про Святу Трійцю. Але про якісь енергії, сили, про щось особливе – вона про це говорила.

Про що це свідчить? Це свідчить, що на скрижалях серця кожної людини написано моральний закон: заповіді Христові написано тут в нас. Ми сьогодні називаєм це поняттям совість. А совість – це спільне бачення. Якщо спільно, то з ким? Якщо ти один – спільно з Богом. Тобто Бог мені говорить, Бог мене підтримує або звинувачує, коли я щось роблю добре або щось роблю погане. Інколи знаходишся в якомусь місці, не розмірковуєш, що це за місце, але кажеш: «Мені тут добре!» Знаходишся в якомусь товаристві людей, яких не знаєш, і кажеш: «Мені тут добре» або «Мені тут недобре, я хочу звідси піти». Ось це відчуття твоєї душі і є фактором присутності благодаті й написаних скрижалей на твоїй совісті. Згадайте поведінку апостола Петра в момент преображення Ісуса Христа. Він бачив чудесне явлення, преображення Самого Спасителя. А що говорив? «Як добре нам тут бути, поставмо тут три намети: один Мойсею, один Іллі, один Ісусу Христу». Він не говорив ніяких високопарних слів, він сказав: «Як добре нам тут бути!»

Найважливіше – це усвідомлення того, для чого ми приходимо в цей світ, найважливіше – що ми повинні зробити на цьому світі і що залишити по своєму відходу звідси. Життя людини – це мить. Але людина приходить у цей світ, щоби прославляти Творця і бути щасливим у цьому прославленні. Цього вчить нас Катехизис, опираючись на Священне Писання. Метою творіння Богом людини є «блаженство тварі і слава Творця». Ось сенс нашого життя. Дуже просто: «блаженство тварі і слава Творця». Прославляючи Творця – ти блаженствуєш, ти щасливий. А прославлення Творця – не тільки в молитвах, не тільки в храмі. Починаючи із цього, звичайно, а виражаючи весь свій внутрішній світ, весь свій геній, примножуючи ті таланти, які тобі дає Бог.

Працівниками цього світу призначив нас Бог на землі. Працівниками. І тому дуже багато прикладів євангельських, які опосередковано, але говорять: виноградар зібрав виноградарів і вони повели себе так-то, пастир зібрав овець і повів себе так-то... Все це оповідається як приклад чого? Людина є господар на цій землі. Ось так вона повинна повести себе – так правильно, а так неправильно. Або праведно, або гріховно. І закінчення земного життя – Рай або пекло. Є чітке розділення. Такий своєрідний дуалізм у цьому житті. (І ми з вами вранці встаєм у цьому дуалізмі. Бо доброго дня бажаємо ближньому, а вже зранку посварилися…). Ми постійно на терезах, в яку сторону схилиться наша душа і наші вчинки.

І ось сьогодні ми радіємо тому, що Господь поклав нам на серце і ми з вами збудували храм. Ми перемогли в собі гріховність, негатив і наблизились до Бога, зробили Йому храм. Як колись праведники казали: поставлю жертовник Богу. Причому брали участь усі. Звичайно, що при кожній справі є людина, яка несе основний тягар, це так завжди. Є ведучий, а за ним ідуть, у будь-якій справі. Але сказати, що це зробила одна людина, буде неточно. Це ви всі зробили. Тому це ваш жертовник, який ви поставили Богу. Поставили на пам'ять, на честь, поставили для слави Божої. І вже це місце, за визначенням апостола Якова, – ми можемо сміливо сказати: «місце святе»! Посвячене Богу. І який би лад не існував, навіть атеїстичний, до святого місця ставилися з обережністю. «Я не вірю в Бога, я не визнаю Бога, але до цього місця обережно поставлюсь, обійду його», – так говорили.

Тому це місце, визначене для нас, для віруючих людей, святе. Колись праведний Яків у розмові з Богом почув слова: «Місце, на якому ти молишся, – святе. Роззуйся!» Тобто прояви шану перед тим місцем, на якому ти стоїш, бо воно присвячене Богу. Наше буття на землі – це стосунки людини з людиною і людини з Богом. Це весь закон. І заповіді Мойсея — це стосунки «людина – Бог, людина – людина». От наші сьогодні стосунки з Богом – це поставлений Йому жертовник, це наша присутність у цьому храмі, це наша молитва, яку ми звершуємо. «Все, що в молитві попросите, віруйте – і дасться вам».

А взагалі, що таке духовність? От ми інколи висловлюємось: «духовна людина, духовність»... Духовність – це твоє почуття на основі любові. Бо найвище є любов. І людина духовна – це людина, в душі якої панує любов, любов до цього світу. Зауважте, як сказано в апостола Павла про стосунки чоловіка і жінки? «...Жінка нехай боїться свого чоловіка». І ми це як занадто матеріальні сприймаємо – нехай боїться із фізичних стосунків. А значення це не таке. «Нехай боїться» означає: вона його настільки любить, що [боїться,] не дозволить собі сказати щодо нього щось погане чи зробити щось погане. Тобто найвище – любов. Не від страху фізичного, а від любові вона не може. Тому найбільше, що в нас є, це любов, любов'ю ми перемагаєм. Любов'ю ми завжди перемагаєм. Любов породжує багато відчуттів. Звичайно, що вона базується і на вірі, й на інших чеснотах.

Згадаймо недавні події. Вийшли ми на майдани, чому? Можна говорити багато причин, але ми любили свою землю і хотіли тут бути щасливими — і все. З любові ми вийшли, не з ненависті… Нічого іншого нас не спонукало. Хлопці, які на Майдані загинули, – з любові до Батьківщини, з любові до свого краю, до ближніх. Там же не треба було цих жертв: «Ходімо вмрем» – ніхто так не говорив. Потім так діяв. Але чим перемогли? З любові. Сьогодні західняки їдуть на Схід. Чого ви туди їдете? Тому, що любимо свою землю, і вона не тільки тут, де мій город, а це моя Батьківщина. І там також гинуть кращі. Гинуть кращі! Інші пробують – таке є сучасне слово – «відмазатися», сховатися, знайти причини не поїхати. А кращі ж їдуть, кращих ховають. Ті, які повоювали, полікувались, – і знову їдуть туди. Що спонукає їх? Любов спонукає.

Можливо, вони не сидять за столом і так філософськи не мислять: «Я люблю… заради любові» – ніхто цього не говорить. Ними рухає внутрішнє відчуття любові, яке не виражається в словах. А любов – це те, що виражається в дії! Зауважте Божу любов: «Бог так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного віддав, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». Уявіть собі: Єдиного Сина віддав заради всього світу! Уявіть собі: якби у вас була одна дитина, на що ви готові пожертвувати єдиною дитиною? Та, певно, сказав би: «Не віддам!». Але любов настільки сильна, що ти віддаєш, віддаєш найцінніше, присвячуєш його Богові, присвячуєш його вічності.

І, власне, ця любов творить чудеса. Без любові не може нічого жити, все помре. Тільки перестанем любити – все помре. Вмирає сім'я, якщо не любить чоловік жінку чи жінка чоловіка. Вмирає родина, якщо не люблять один одного, не пам’ятають один про одного, живе кожен для себе. «Мені так харашо і нашо мені все остальне». Помре! Ні в одних, ні в других не буде майбутнього. Помре місто, якщо ми його не будем любити. І держава помре, якщо ми її не будем любити, не готові принести найцінніше в нашому житті. В нас величний Гімн, у ньому сказано: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу». Оце наше вираження великої християнської любові, навіть у такому суто світському тлумаченні.

Що нас приводить до храму? Що нас закликає до храму? Почуття любові. Свідомо, не свідомо – ти любиш Бога, тебе тягне до Нього, ти хочеш причащатися, ти хочеш бути в храмі, тобі приємно стояти. І ці великі слова: «Як добре мені тут бути», в храмі! Ніби інший світ, ніби ти опинився зовсім на іншій планеті. А розділяє тебе із суєтним світом – поріг. Двері закрилися – і вже інший світ. Є ікони на стінах, нема ікон, більше, менше – інший світ. А в чому сутність цього іншого світу? В присутності благодаті Святого Духа. Божа благодать, оце благословення, оце прийняття благодатті, за яким ми біжимо. Закон «Шість днів працюй, а сьомий день Господу Богові Твоєму» сказаний, і якщо ти будеш без цієї благодаті – загинеш, спочатку загинеш духовно, а потім фізично. Бо пустим місце не буває, воно наповнюється: або благодаттю, або чимось іншим. Або добрим, або поганим. Немає абсолютного нуля, немає абсолютного вакууму, [це абстракція,] що нічого немає: там все одно щось є. Тому і наповнюється наша душа або одним, або іншим. І тому ми і йдем до храму, щоби наповнити. І це правило не сказано, аби просто навантажити нас якимись діями чи кроками. Це нам необхідне. Це те чуттєве, але не загострено чуттєве, як голод фізичний.

Хоча люди, які регулярно ходять до храму і пропустять хоча б один недільний день, кажуть – тиждень якийсь не такий пішов, до храму не ходив. А чому? Не вистачає Божественної оцієї благодаті. Ти її використав, а не вистачає, хочеш поповнити, хочеш приєднатися. І тобі стає як? Добре. «Як добре мені тут бути», як гарно. Ми ж все біжимо, щоб все зробити собі добре. Зводимо будинок, щоб жити там добре; купуємо машину, щоб було добре, легко рухатися; купуєм одежу: як мені добре в цій одежі, вона мені зручна, мені добре в ній. (Хоча є різна одежа. Купиш річ – раз одягнув, більше не хочеш, не йде, і дорога, а висить там і все. А є якась річ – ходиш і через день її міняєш: привів у порядок, виправ і знову вдягаєш. Добра, зручна ця річ. Носиш, аж каблуки постесуєш у тих черевиках: мені добре в них).

Добре – це відчуття тої доброї енергії, якою ти наповнений і якою ти ділишся. Сьогодні можемо сказати: «Як добре нам у цьому храмі!». Як ми дякуємо всім тим, хто долучився, щоб це добро було в оцьому районі, щоби ця Божественна благодать спочила на всіх жителях цього селища. Як хочеться, щоб Господь чув молитву кожен раз, коли ти переступаєш поріг. Але вірте, що так воно і є. «Де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там і Я серед них» – це слова, сказані Богом. А в них сумніву не може бути. І тому ми просимо сьогодні кожен за своє. Але ми просимо для України миру; ми просим для тих, хто відійшов з цього світу, Царства Небесного; ми просим здоров'я для тих, хто живе сьогодні, і довголіття, і достатку. І хай милосердний Господь, Якому ми віримо, сьогодні, за Його словами, благословить нас у всіх наших добрих справах, у наших добрих починаннях.

Тому я радію за вас, радію за ревних православних, які будують храми. Краще бути свідком відкриття храму, свідком того, коли твориться добро і твориться благо, ніж стояти тоді, коли руйнується. От зауважте: будується щось чи хтось будує, якось приємно за цю людину, а тільки починається щось руйнуватись – скорбить твоє серце, бо щось не так. Тому творити – завжди благо і Бог за це вознагороджує кожну людину. Ми ж опираємось на Священне Писання, Книгу Буття, де сказано: «В перший день Бог створив...» і розказано, що створив, але слова які: «І побачив Бог, що це добре»! Сам Бог радіє тому, що Він робить. А ми ж є образ і подобіє Боже. Теж, коли творимо, радієм. Тому я бажаю, щоб ви і надалі творили, раділи від того, що робите, і говорили: «Як нам добре тут бути».

Я закликаю на всіх вас Боже благословення, дякую вам за ревність до нашої землі, до віри, до храму Божого. І хай милосердний Господь чує кожне ваше прохання і воздає вам сторицею, заохочуючи вас у всіх ваших добрих трудах і добрих починаннях.

Слава Ісусу Христу!

07 жовтня 2014 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо