Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Проповіді

Яка українська ідея?

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 26 січня, в неділю 31-шу після П’ятдесятниці, після Богоявлення, в кафедральному соборі Святої Трійці на завершення Божественної Літургії.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, я вітаю вас із воскресним днем, а причасників – із прийняттям Святих Христових Таїн.

Ми завершуємо наші різдвяні святкування освяченням наших домів і освяченням місць, де ми працюємо, де ми живемо. Цей період характерний для нас особливим піднесенням, особливою радістю, але ця радість наша, наповнюючи наше серце, дає нам сили і наснаги на цілий рік радіти тому, що Господь виконав Свою місію – місію спасіння, спасіння нас. І сьогодні промислительно нами опікується, бо інколи люди думають, що Господь створив світ і вже не має ніякого діла до нього. Чи – постраждав на хресті, а далі, люди, живіть самі. Це не так. В цих окремо взятих моментах ми бачимо видимо масштабну дію Бога, але безпосередньо промислом Божим Господь опікується кожним із нас, кожним постійно. Підбадьорюючи в добрих справах і в той же час попускаючи. Коли ми грішимо – попускає, для того, щоб зрозуміли, що зло це погано. І ми, покаявшись, знову ставали кращими.

Згадаємо із Старого Заповіту Книгу Царств. Жили благочестиво євреї і був у них благочестивий цар. Але коли людині добре, вона забуває про Бога. Вона забуває взагалі про життя в Бозі і починає грішити. Як кажуть світським язиком, – розслабляється. Грішить. Господь посилав їм нечестивого царя, який починав їх гнобити, принижувати, знищувати. Реакція людей була відповідною – каялись, починали жити благочестиво, правильно, праведно. Господь забирав від них нечестивого царя і знову приходив благочестивий цар. Знову жили добре, знову почали розслаблятися, знову приходить нечестивий цар. От якщо самі уважно прочитаєте цю Книгу Царств, хоча б по хронології, ви побачите, як Господь опікується. Тому часто кажуть: народ достойний свого правителя. І якщо щось відбувається, то не просто так відбувається, а відбувається дією промислу для врозумлення, для заохочення. Значить, щось було не так, якщо є попущення Боже. Щось було не так в окремо взятої людини і цілого суспільства.

І тому, споглядаючи на це, ми бачимо, що Господь опікується кожним із нас. Якщо гарно, не заангажовано проаналізувати життя самого себе, – як ти прожив, – то можна побачити ці моменти промислу Божого. Наприклад, важкувато тобі, на душі важко. Приходить сусід з гарним настроєм. Щось порозказував – і вже легше. Порозказував чи поплакався (як кажуть, «поплакався в жилетку») – вже стає легше. Послав тобі цього слугу, який тебе підбадьорив. Ти возгордився – посилає тобі іншого, поганого сусіда, який тебе обідив. І ти стоїш плачеш, нема радостей. І побігавши, думаєш: «Господи, якби все залагодити?» До кого звернувся? До Бога. Так ось Господь і попустив, щоб навернути тебе на дорогу правди. Якщо ти своїм розумом не можеш піти цією дорогою, то Господь попускає, щоб через ці трудності і неприємнощі став на правильну дорогу.

Тому й повчають святі отці: коли трудно вам, то не питайтесь, за що. За що? А треба ставити по-іншому питання: для чого мені цей урок, що я повинен винести з того уроку, який стався переді мною? Чи добре, чи погане, – для чого тобі цей урок? Це тебе утвердило – якщо добре, чи якщо погане – то виправило? Це наше утвердження. Ось так Господь промислительно направляє нас на дорогу правди. Тому, що ми інколи ропщем: «За що, як?..» Та тому, що ми грішники. Живіть правильно – і буде все нормально. Проблеми що створює? Гріх створює проблеми. І якщо його не будемо чинити, то буде все гаразд.

Тому й те, що сьогодні відбувається, це випробування. Це наше випробування: хто ми і що ми. Так, звичайно, хочеться сказати, щоб все легко, порозумілися, домовилися, почули один одного. Але ви в хаті в себе один одного не чуєте. А в суспільстві цілому? Так ось, давайте вчитися чути один одного, один одному служити – вдома, на роботі, на вулиці, в суспільстві. Прислужитися, уступити, не просто «бути толерантним». Бути християнином, носієм любові до ближнього свого! Бо ж заповідь як говорить: «Полюби ближнього свого, як самого себе».

Ми дуже часто чуємо на великих зібраннях, інколи виступаючі кажуть: яка ж українська ідея? Раніше українською ідеєю було – незалежність держави, самостійність Церкви в управлінні, автокефальність Церкви. Сьогодні ідея інша – об’єднання Церкви. В суспільстві інші терміни звучать. Але все це дуже швидко збувається: одне, друге й третє... Але ж яка фундаментальна ідея українців? Яка українська ідея фундаментальна? Ми її не знаходимо і кажемо: немає української ідеї. Так ось я пропоную, щоб українською ідеєю було – українець в центрі самої ідеї. Українець в центрі самої ідеї: як людина, як образ і подобіє Боже. Який він, українець? Ось коли ми описуємо про якусь людину, кажемо: кавказької національності, прибалтієць, європеєць, американець... А як ми опишемо українця? Немає цього опису. Ось і ми з вами маємо українську ідею – українець. Якими ми хочемо себе бачити? Якого ми хочемо бачити в ідеалі українця? В першу чергу – людина віруюча. Людина, яка любить свою землю. Людина, яка живе по Заповідях Божих. Людина, яка має свої традиції, захищає своє. Хлібосольний. Багато іншого можемо вкласти. Але вклавши це, його й треба ісповідувати. Ось це буде нашою українською ідеєю.

А з чого треба почати? Як це формувати? Почати говорити про це. Ось наші цінності християнські, ось наші цінності культурні. В Грузії якщо кажуть «Ти – грузин», то це вже – православний. В Польщі якщо кажуть «поляк» – католик. Всі остальні громадяни – громадяни Грузії та громадяни Польщі. Але ти не поляк, ти – громадянин Польщі. Ти не грузин, ти – громадянин Грузії. Маєш права, які мають всі грузини, але ти не грузин. Ось так люди себе люблять. Ізраїль – іудей, і він собі ходить з пейсом і йому комфортно. Українець який? Оце треба формувати. Інколи в нас українець – це шаровари, оселедець і горілка. Ну це не українець... Це збочення, якого нас виховують. Кажуть, ви повинні бути ось такі. А не повинні бути ось такі! Виховують нас...

Я вам приводив приклад про сусіда: що ми бажаємо і які повинні бути. Що ви бажаєте сусідові? Що по відношенню до сусіда ви бажаєте? Скільки в сусіда повинно бути хатів? Ще раз повторюю: хахол бажає, щоб в сусіда хата згоріла і корова здохла, а українець бажає, щоб в сусіда було дві хати і дві корови. А так як українець – європейського спрямування, то він все прораховує. Так давайте прорахуємо. Ось вам ситуація: хата згоріла і корова здохла. Його поведінка? Він прийде до вас, щоб ви його прийняли, накормили, поділилися молоком, яке видоїли від своєї корови. А він, вийшовши з хати, ще мусить щось вкрасти, бо йому ж теж треба відбудовуватись. А красти ж привикший? Привикший.

Інша ситуація: дві хати і дві корови. Ви маєте можливість піти до нього в гостину і ще щось принести додому, і ще дасть вам молока. І сам не спить, бо в нього дві хати, він їх сторожує, так ще й сторожує й вашу. А ви, спокійно повечерявши, спите.

Так що вигідніше? Тому зависті не повинно бути в нас. Має сусід більше – і слава Богу. Подякуй, порадій за нього, що він має. Йому, можливо, більше треба. А ти собі бери, скільки тобі треба. І не завидуй, а радій за нього. Тому ми повинні бути європейські українці, які бажають сусідові, щоб він краще мав, щоб він більше мав, щоб до нього можна було прийти. Ось це буде тоді прояв любові до ближнього. Тому, що заповідь «Полюби ближнього свого, як самого себе» треба починати із того, щоб ми навчилися любити. Кого? Себе навчіться любити! Якщо ви навчитеся любити себе, то ви зможете й любити сусіда, зможете любити Бога. Бо як ти кажеш, що любиш Бога, Якого не бачиш, а ближнього, якого бачиш, який – образ Божий, ненавидиш? Яка ж це любов? Це ж не любов. Так ось, навчіться любити себе, робити собі благо. А потім ближньому те ж саме робіть. Не хочеш, щоб тебе вдарили, – не бий ближнього. Не хочеш, щоб тебе обкрадали, – не кради. Не хочеш, щоб тобі погане слово казали, – не кажи і т. д. Так ось з цього треба почати. Не любити себе в сенсі егоїзму – тільки себе, а в християнському значенні любові. Тому, що Господь каже: «Ваше тіло – це храм Духа Святого». Царство Боже де? Всередині вас є. На що дивляться? На людину. На людину як таку. Звертається увага ж, і всі попереджують: на себе зверни увагу.

Тому сьогодні ми повинні, усвідомивши усе, що відбувається, збагнути декілька речей. Перше: навчитися любити себе і гідно й достойно себе вести, відстоювати своє. Друге: повинні визначити – оце наші цінності, оце наші пріоритети, і боротися за них.

Але найбільше, з чим треба боротися, так це з духом провінційності, який в нашій душі. Ми провінціали в душі своїй. Оцього виховали нас, як я попередньо приводив приклад. Виховують цього нас, але ми повинні це відкинути. Дух провінціала треба викорінити! А в чому виявляється дух провінціала? Ми завжди оглядаємось. Ось хочеш перехреститись – і оглядаєшся, чи ніхто не бачить. Виходиш щось робити, а сусід це робить. Або сусід це робить – і я мушу робити. Причому тут сусід? В тебе є Заповіді Божі, по них і живи. А сусід хай живе так, як він вважає. А ти живи так, як тобі написано, як ти ісповідуєш. Все оглядуємось: на Схід краще бігти чи на Захід краще швидше бігти? Додому краще бігти! Ні на Схід, ні на Захід, а навчитися любити себе. Ось це треба викорінювати: не оглядуйтесь по сторонах, а йдіть правильно, і правильно – дорогою правди. І тоді завжди з вами буде Бог. Завжди з вами буде Бог! Тому, що Бог не в силі, а в чому? Не в силі, а в правді. «Бог не в силі, а в правді», євангельські слова. Тому ось цим переможемо – переможемо любов’ю, переможемо правдою. Але відстоюючи своє і люблячи своє.

Тому ніякої пасивності! Пам’ятаєте євангельський приклад? Краще тобі бути холодному або гарячому, але дуже погано – теплохладному, коли ти ні сякий ні такий. Щось на зразок: там щось робиться, а я подивлюся і, може, потім примкну. Я подивлюся там із-за угла, на всякий випадок. Не на всякий випадок, а прямо, дорогою правди! Рівно треба ходити. Тоді в нашому домі, українському домі буде все гаразд. І в нас, на Волині, все буде гаразд, коли будемо ходити дорогою правди, будемо жити по-євангельськи. Не декларувати життя по-євангельськи, не треба бути вказівниками: показують, а самі нікуди не йдуть. Ось і ми так само іноді розказуємо, як має бути, але при тому самі нічого не робимо. Оце ми подібні до вказівника, який показує, а не йде. А нам треба йти, рухатися, тому що рух – це життя. Рух – це життя земне, а рух по земному житті – це рух до Царства Небесного.

Ось я бажаю вам такої ж ревності по вірі, як ви іноді проявляєте ревність по життю до любої української патріотичної справи. Тому треба бути в тому плані ревнивим, до віри, до своєї держави, до своєї землі, до правди бути ревнивими і відстоювати це, щоб на душі і на совісті було спокійно: я приймав участь, я робив, я так думав, оце моя позиція. Ось такий я українець. Люблю ближнього, люблю Бога і люблю свою землю. Тому Бог на поміч вам і в подальшому бути твердому в вірі і в житті, в християнському правильному житті.

Слава Ісусу Христу!

26 січня 2014 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо