Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Будьмо апостолами

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 1 червня, у неділю 7-му після Пасхи, отців І Вселенського Собору, в кафедральному соборі Святої Трійці на завершення Божественної Літургії

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, поздоровляю всіх вас із воскресним днем, а причасників – із прийняттям Святих Христових Таїн.

Ця неділя, яка наближає нас до величного свята Трійці, є для нас особливою. Ми не лише очікуємо престольного празника, ми не лише очікуємо приїзду Патріарха на День Святого Духа, а в першу чергу для душі кожного із нас ми очікуємо чогось особливого, якоїсь події в нашому житті. Бо все велике в малому складається, а мале – у великому. Ми можемо говорити про велику геополітику, але починаємо зі свого домашнього, із себе особисто. Тому і торжество Святої Трійці із загальноцерковного перетворюється в особисте – наскільки ти приймаєш дари Святого Духа, наскільки ти сам відкритий для сприйняття оцих дарів.

Не тільки розумом усвідомлюємо благодать Святого Духа, богословські постулати. Але що для душі моєї? Це для розуму, а для душі моєї що це означає? Чим вона зміниться і чим вона збагатиться? Це залежить, наскільки підготуємось. Зауважте інший приклад – ми завжди готуємось до Причастя. І скільки правил ми для того встановлюєм: і сповідаємось напередодні, і вичитуєм молитви, і канон до Причастя, і канони тижня. Навіщо такий великий спектр молитов різних, якщо стоїть питання в одній вірі: «Я вірю, що це є Пречисте Тіло Христове». Недостатньо однієї віри, ще треба бути готовим прийняти. Ось усі ці молитви, усі ці звичаї за Переданням призначені для одного – достойно прийняти цей Дар. Прийняти з благодатною й позитивною дією для себе і своєї душі. Тому все це сприяє, щоб душа розкрилася, очистилася, змінилася і готова була прийняти Благодатні Дари, тоді вони й позитивно діють на нашу душу. І ви відчуваєте це, коли виходите з храму, кажете: «Легше стало. Чистіший став, кращий, щось змінилося». І різні відчуття, навіть не назвеш, які. Інколи відчуваємо, що щось відбулося, а пояснити язиком не можем, розумом не можем, не вистачає слів. Але відбулася зміна! Тому, що Дари мають духовне значення, і матеріальний наш розум не може виразити це. Як говорив апостол Павел, який був піднесений: «не знаю, в тілі чи без тіла, не знаю, як і що, але те, що я бачив, язиком неможливо виразити, що Господь приготував тим, хто любить Його».

Ось це подібна дія дарів благодаті Святого Духа, так вони сприяють людині, так впливають на людину. Пояснити, який у тебе стан, – багато слів, інколи просто кажемо: «Мені добре. Мені приємно». – «Розкажи. Як?» – «Ну що я тобі буду казати… Мені приємно». Чи стан щасливості, чи щось інше. Тобто духовні речі це закон, і словами пояснити не можна, але відчуття є і дія є. І, власне, за цією дією благодаті Святого Духа ми й приходимо до храму, а Церква встановлює таїнства. Сім таїнств у Церкві є, і різні обряди, і різні чини. Все це для сприйняття благодаті Святого Духа, ось цих дарів, які впливають і на нашу душу, і на наше тіло. Тому й очікуєм це, і повинні очікувати це як щось особливе в нашому житті, а не просто розумом – «в нас престольне свято, приїде Патріарх». Це і так зрозуміло, а от що для тебе, для твоєї душі, для спасіння твоєї душі воно означає, для твого особистого життя, що зміниться?

А це залежить від того, як приготуємось. І тому нам належить в оці наступаючі дні готуватись достойно, подібно до апостолів, які сиділи в горниці, в будинку й очікували. І коли зійшов Дух Святий, то почали говорити різними мовами. Відбулася в них така зміна, що стали сміливими в проповіді самого Євангелія. Тому і сказав Господь: отримавши ці благодатні дари, «ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина і Святого Духа». Що для нас ці слова означають? Бо можна сказати: це було апостолам, це їм була вказівка іти і навчати інші народи, проповідувати їм Євангеліє. А для нас? Для нас це історичний вислів чи для нас це заклик до дії? Для нас це заклик до дії. Тому, що  і сьогодні «ідіть і навчайте» означає для вас, кожного із вас – передавайте свої знання, знання духовні, знання євангельські вашим дітям, вашим онукам, правнукам, рідним, близьким, кого знаєте. Ідіть і навчайте своїм прикладом!

Євангеліст Матфей говорить іншу фразу: «Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, які будуть бачити ваші добрі діла, і прославлять Отця вашого, що є на Небесах». Тобто ось цим навчанням, навчанням словом, навчанням своєю поведінкою, ось тим самим ми прославляєм Бога і передаємо знання Євангелія із уст в уста. Адже хто перший приводить нас до храму? Наші батьки. Які тримають на руках, або за нас хрестяться, або нашою рукою ведуть, прикладають до ікони, несуть до Причастя, говорять «то смачненьке», приговорюють, не пояснюють великого богослів’я, але переконують, що це треба. Треба причаститися, треба поцілувати ікону, треба перехреститись, і дитина, не знаючи цього богослів’я, вірить батькам. Вірить тим, у кого знаходиться, сидячи на руках. Ось це і є наше навчання.

Тому вчитися потрібно постійно, постійно. Якщо хтось думає, що «я Біблію прочитав і все знаю» – цей вже помер, бо він нічого не досяг. А хто каже «я шукаю Христа. От ще б там почитав, туди би на прощу поїхав, туди би помолитися сходив, там престольне свято, пішов би» – цей шукає Христа, і він Його обов’язково знайде. Оцей пошук це і є наше духовне зростання. Пошук Христа у всьому, що встановлено в Церкві. Адже що таке Церква? Оце ви і я – є Церква! За висловом одного з богословів, «де єпископ і народ, там є Церква». Єпископ є, народ є – оце і Церква. Ми з вами Церква. І ми з вами встановлюємо чини, таїнства і їхній порядок. Не хтось окремий зі сторони, а ми з вами, за станом нашої душі. А встановивши їх, беремо й участь, бо це ми встановили. Якби нам хтось запропонував насильницьки чи просто пропозиції щодо якогось чину церковного, ми б його, швидше за все, не прийняли. Бо він народився не ізсередини нас, а він нас даний зі сторони. А коли ми народжуємо ізсередини себе, то воно наше, воно наша суть.

І ось Передання цієї віри, Передання знань цієї віри і є наше християнське життя. Тому навчати й навчатися  потрібно постійно, і заохочувати навчатися також потрібно постійно. Постійно! І ми кожен раз слухаючи за Богослужінням Євангеліє, щось відкриваєм для себе нове, хоча кожен рік прочитуєм повністю Євангеліє, кожен раз ось черпаєм нове. Тому, що ці знання, ця благодать, яка з них іде,  безмежна.

Але я б ще й інше хотів поставити питання. Чи читаєм ми вдома Священне Писання, хоча б інколи? Хоча б інколи… Кожен для себе хай дасть відповідь, для себе. От задамо питання: Біблія у всіх є вдома? Тільки частина головою закивала. А вона у вас затерта чи пилюкою припала? У роздумах: незатерта і не пилюкою, вона є серед книжок. Так треба вчитися чи ні? Треба вчитися. Постійно треба вчитися, щоб менше виникало по житті неправильних запитань. Постійно читайте Священне Писання і менше буде виникати для вас питань непотрібних, які бентежать вашу душу. Як можна частіше! Ось коли ми будем навчатись, будем духовно зростати. Перестанемо навчатися і перестанемо прагнути навчатися – вважайте, що ви вже духовно померли. Якщо немає прагнення щось ще пізнати, ти вже вмер. А за духовною смертю дуже швидко прийде і фізична смерть, дуже швидко. Тому, що не від хвороби тіла хворіє душа, а від хвороби душі хворіє тіло. Смерть спочатку приходить духовна, а потім настає і фізична. Якщо ти духовно не готовий померти, то в яку б ти історію не попав, найбільш фатальну, – виживеш. Будеш травмований фізично, але виживеш. Але як тільки в думку твою чи в серце твоє закралося, що «я хочу померти», зовнішні обставини будуть створені так, що ти загинеш і фізично.

Тому я бажаю вам цього вічного воскресіння в душі, вічного бажання жити, і чим більше, тим краще. А якщо будете спраглі до життя, то і цифри для вас нічого не означатимуть: 60, 70, 90 і 100. Нічого ці цифри у вашому паспорті не означатимуть. Тому я бажаю вам цієї жадоби до життя. Не просто во ім’я життя, а жадоби до життя, щоб прославляти Бога. Щоб спасаючись самому, спасати й інших. Тому, що жити во ім’я того, щоб жити, – це не життя, це існування. Тож постійно вчіться і заохочуйте вчитись ваших дітей. І звичайних наук, природничих, і духовної науки.

Вчора весь Луцьк святкував закінчення навчального року, багато дітей і онуків ваших було тут на молебні. Церква звершила те, що їй належить: ми подякували Богу, що вони вчилися, і закликали благословення, щоб вони і далі вчилися та знайшли себе в цьому житті. Ось і допомагайте їм, допомагайте їм вчитися. І я би хотів, щоб ви звернули увагу: не відкупляйтеся від дітей! Бо найчастіше наша увага до дітей, наша любов до них проявляється в даванні матеріальних цінностей – ми відкупляємось. Замість того, щоб порозмовляти, вислухати. А вони якраз у такому віці, коли хочуть, щоб їх чули, щоб їх зрозуміли. То ви штани купите, то машину, то просто «на гроші, йди, не мішай».

Я недавно мав розмову в одній сім’ї, цікавий приклад для вас також. Мала дитина підходить до тата, тато щось робить на комп’ютері, дивиться. Вона його запитує, він каже: «Почекай трошки, піди мами запитай». Мама на городі, щось сапає, дитина бере сапку також помагати: «Вдарися, не чіпай, іди походи десь». Резюме дитини: «Я вам не потрібна?» Резюме дитини: «Я вам не потрібна!» Ось із цього починається смерть дитини: вона відчуває себе непотрібною. Так нащо ви її народили? Для тата важливий комп’ютер, для мами – грядки. Де місце для дитини? Той одне обмежує, щоб вона «не напрягалася», мама обмежує в іншому, щоб не перетрудилася дитина. І кого вирощуєм? Вирощуєм собі проблеми на майбутнє. Тому не відкупляйтеся, слухайте їх, будьте поряд із ними. Але найважливіше: любіть і не давайте [багато] грошей. Однак же все, що накопичили, потім перепишете. А тут хай вони гризуть граніт науки, хай ростуть і ваша любов, і увага до них. Це найбільший для них дарунок і найбільші ваші інвестиції в них: ваша любов, увага. І щоб вони відчували себе потрібними: ви щось робите і вони хай роблять. Заохочуйте, закликайте, вчіть, передавайте, але найважливіше – любіть. Будете любити своїх дітей, старість ваша буде спокійна і безтурботна. Будете відкуплятися – будете страждати й мучитись.

Тому я бажаю вам, щоб ви вчилися й розуміли ці істини, і Бог вам усім на поміч. А дітям вашим і внукам Господь хай дарує щасливу долю.