Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета Роздуми

ДО ХРАМУ, АЛЕ ВІД ЦЕРКВИ?
Релігійне виховання дитини – шлях до Бога, а не навпаки

Протоієрей Віктор ПУШКО,
настоятель храму Різдва св. Йоана Хрестителя в с. Лище Луцького районного деканату

До храму, але від Церкви?

«Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» (Мф. 19:14).

У невеличкому сільському храмі служиться Божественна Літургія. Парафіяни зосередженно моляться, читається Євангеліє. Двері храму відчиняються і входить жінка з двома діточками. Одного, ще зовсім маленького, вона тримає на руках, другий, років чотирьох, постоявши хвильку починає ходити по храму, сам з собою розмовляючи. Менший син на руках мами починає крутитись, плакати. Зосередженість під час молитви в храмі зникає, вся увага вірян звернена на маму й дітей. Хтось робить їй зауваження, просячи вийти в притвор, поки священик каже проповідь. Жінці стає прикро, адже вона та діти ні в чому не винні. Чому її виганяють із церкви? Невидима напруга дедалі зростає...

Виноситься чаша. Мама підносить до Причастя немовля. Дитина від­вертається, викручується й плаче. Жінка притискає ноги, прислужник тримає дитину за руки, а священик з третього чи четвертого разу, проявляючи неабияку спритність, причащає. На устах у матері з’являється щаслива посмішка, дитина далі продовжує кричати й битись на руках.

Ось дитина трохи старша. Неділя. Ранок. Мама будить рано-вранці Іванка: «Вставай, синочку, час на Службу Божу, а потім ще й недільна школа». Іванко, ледь розплющуючи очі, слізно просить: «Можна, я не піду? Цілий тиждень вставав уранці до школи...» Погляд мами стає суворішим і на цьому мова припиняється: вона тягне напівсонного сина до храму. На Літургії хлопча дрімає, спершись об стіну, на заняттях недільної школи одержує двійку. Повернувшись додому, мама забороняє синові гуляти, бо не вивчив домашнє завдання з недільної школи, а на завтра ще робити математику й англійську. «Коли цьому буде край?» – приречено думає Іванко.

Нарешті й край. Діти виростають, закінчують школу, інститут. Мама скаржиться подрузі: «Сина – як підмінили. Нічого не розумію. Був молодший – слухняний, молитви читав, до церкви ходив. А тепер курить, уночі приходить додому, грубіянить, навіть богохульствує. Уявляєш, я йому намагаюся щось пояснити, а він мені: „Мамо, дістала ти мене зі своєю церквою. Не піду, я вже своє відходив“». На материнських очах сльози, що й не дивно.

Вам знайомі такі картини з життя?

Яка ж причина цього лиха? Чому воцерковлюючи своїх дітей, ми інколи досягаємо протилежного ефекту?

Спробуємо в цьому розібратись. У справі церковного виховання, як на мене, є дві основні помилки. По-перше, підміна внутрішнього релігійного розвитку зовнішнім й, по-друге, перекладання духовного виховання з сім’ї виключно на Церкву.

Що це означає? Дуже багато з християн помиляються, ототожнюючи християнське життя з храмовим Богослужінням. Відвідування Богослужінь – не єдина ознака повноцінного релігійного життя. До того ж, у наш час, внаслідок багатьох історичних, духовно-моральних обставин, храмове Богослужіння, особливо в містах, якоюсь мірою втратило значення саме соборної молитви, а стало більш індивідуальним. Люди приходять до церкви заради самих себе, вони здебільшого не знають, хто стоїть і молиться поруч з ними, – втрачається відчуття єдиного Тіла Христового.

Отже, молитва в храмі – лише один з елементів релігійного життя. Найголовніше, ясна річ, має звершуватись у серці людини. Поклоніння Богові в дусі й істині, здобування благодаті Духа Святого – ось мета християнського життя. Усе ж зовнішнє є, по суті, засобом для досягнення цього. А значить, відвідування Богослужінь не повинно перетворюватись із засобу для спасіння в мету, не можна зводити релігійне життя лише до відвідування храму.

На жаль, багато батьків упевнені, що їхні діти зможуть пізнати Бога лише в церкві. Але це не зовсім так. Дитяче світосприйняття, а особливо сприйняття релігійне, значно відрізняється від дорослого. Господь у Євангелії від Матфея сказав: «Істинно кажу вам, якщо ви не навернетесь і не будете, як діти, – не ввійдете у Царство Небесне». Діти здатні сприймати Бога Живого безпосередньо, чого й нам треба в них повчитися. «Не будьте дітьми розумом: на зле будьте, як діти, а розумом будьте повнолітні», – говорить апостол Павло в Першому посланні до коринфян. Діти найкраще відчувають Бога в атмосфері миру й любові, чого, на жаль, бракує багатьом сучасним сім’ям. А це, власне, і є одна з причин відсутності в дітей сприйняття Христа як джерела миру, добра й любові. Якщо батьки не можуть або не хочуть перетворити свою сім’ю на малу Церкву, як говорить про це великий учитель Церкви святитель Йоан Золотоустий, то тоді діти не зможуть розвиватись духовно, навіть якщо це буде повністю перекладено на Церкву.

Причин, які заважають батькам перетворити сім’ю і самих себе на приклад для власних дітей, може бути багато. Духовне життя нами сприймається як зовнішнє, формальне, у чомусь авторитарне, в чомусь книжне, по букві, схематично. У таких умовах у батьків виникає цілком природне бажання перекласти релігійне виховання своїх чад на Церкву. Але й це мало що змінює. Бо все церковне сприймається ледь не магічно, знову ж таки багато в чому формально, і зводиться лише до відвідування в неділю храму й недільної школи. Протягом кількох років батькам може здаватися, що це приносить свої плоди, але приходить момент, коли мама не впізнає свого сина.

У церковному вихованні дітей необхідно враховувати психологічний аспект, особливості кожної дитини. Більшість із нас воцерковлялись самі в дорослому віці, через вже доросле, здобуте з життєвим досвідом усвідомлення віри. У більшості батьків немає досвіду церковного дитинства, воцерковлення. Тому помилковими є спроби батьків воцерковити дітей по-дорослому й ставити до них такі ж вимоги релігійного життя, як до дорослих. Дітям дуже важко зосередитись і стояти в храмі впродовж хоч би 20–30 хвилин. Їх стихією є рух, гра, безпосередність. Вони не вмі­ють вдавати, лукавити. Багато дорослих не завжди до кінця розуміють, що відбувається під час Богослужіння, а діти – тим паче.

Те ж стосується й домашньої молитви. Необхідно навчати дітей, аби вони протягом кількох хвилин вранці і ввечері звертались до Бога, а не механічно бубоніли слова, читаючи дитячий молитвослов і разом з тим длубаючись у носі та позіхаючи.

Отже, пам’ятаймо – діти є дітьми. Не варто робити з них маленьких монахів і монашок. Подбаймо, щоб відвідування ними храму стало святом, а не безкомпромісним примусом. Слідкуймо за тим, аби наші діти не втратили благоговійного ставлення до церкви і всього церковного. Дуже важливо, коли духовним виховання і життям переймається вся сім’я. Причастя не повинно перетворюватись на якусь загальну процедуру напередодні Пасхи чи навчального року. Дитина має бачити й відчувати, що батьки теж готуються до Сповіді й Причастя, і що для них це також дуже важливо.

Д уже важливо, щоб духовне виховання не замінило любов, а доповнювало її, щоб церковне життя не сприймалось формально, щоб дитина у храмі відчувала себе особистістю, яку батьки поважають і якій довіряють.

На закінчення – ще одна історія. До одного священика батьки привели сина років 13–14 з проханням поспілкуватися з ним, якось врозумити. Під час розмови хлопець розговорився. Він зрозумів, що священик ставиться до нього неупереджено й не обов’язково має зайняти позицію батьків. Коли отець запитав: «Чому ж ти покинув ходити до храму?» – відповідь юнака була лаконічна й вражаюча: «Я хочу жити справжнім життям». Тобто виходить, що духовне життя в цій сім’ї було несправжнім. Форма була, а змісту – ні, там не було Христа...

Не забираймо в наших дітей повноту справжнього життя, в основі якого – Господь.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 9 (22)

24 вересня 2006 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо