Існує думка, що Православ’я на історичній Волині сягає мефодіївської доби. У 870 р. завдяки місійній праці святих Кирила та Мефодія на території Великоморавської держави було засновано архієпархію з центром у м. Ладомир (давня назва м. Володимир) [1, 536], східні рубежі якої могли обіймати західну частину нинішньої Волинської обл. [2, 20]. Про це свідчать й архівні документи Праги та археологічні розкопки 1886 р., проведені професорами Володимиром Антоновичем і Андріаном Праховим [1, 536].

Однак більшість дослідників гадає, що офіційно єпископська кафедра у Володимирі була заснована рівноапостольним князем Володимиром Великим 992 р., а її першим відомим архієреєм став Стефан I, який до того був ігуменом Києво-Печерського монастиря [4]. Про це вперше згадується в Іпатіївському літописі [5, 129]. Для глибшої християнізації Волині наші князі й ієрархи Церкви виділяють із Володимирської єпархії Перемиську (1026 р.), Галицьку (1157 р.), Угровську (1137 р., у 1323-му – перенесена до Холма) [6, 23], згодом з’являються Луцька (1288 р.), яка пізніше називалася Луцько-Острозькою, та Турівська (з перенесенням кафедри до Пінська 1390 р.) [6, 34]. За волинсько-галицьких князів Православна Церква в краї розвивалась і процвітала. Навіть були спроби мати окремого від Києва митрополита для Волині та Галичини.

З припиненням роду волинсько-галицьких князів (1336–1337 рр.) Волинь перейшла під управління литовських князів. Перший на Волині литовський православний князь Любарт окремою грамотою затвердив права луцьких єпископів, спорудив у Луцьку мурований замок на місці дерев’яного, оздобив у ньому кафедральний собор Св. Iоана Богослова [2, 72], а також відбудував храм Св. Димитрія, зведений на поч. XII ст. князем Мстиславом Володимировичем [6, 70]. Про високе духовно-моральне життя на Волині литовського періоду свідчать прославлені Церквою святі угодники Божі преподобний Федір, князь Острозький, та свята діва Юліанія, княжна Ольшанська [2, 74].

Після смерті князя Любарта Волинь перейшла під владу литовських князів Ягайла й Вітовта, які дозволили католицькому духовенству засновувати нові єпархії, будувати костели, відкривати монастирі.

У 1596 році два православних єпископи – Луцький Кирило (Терлецький) та Володимирський Iпатій (Потій) разом з іншим духовенством підписали Берестейську унію, в якій визнали церковну владу Рима, вийшовши тим самим з-під юрисдикції Константинопольського патріарха. Це поклало початок ліквідації польськими королями Володимирської єпархії, а по її знищенні всі парафії перейшли до Луцько-Острозької єпархії [1, 536].

Після унії Православ’я на Волині значно розвинулося: почали засновувати нові монастирі, школи, друкарні для видання церковно-полемічної літератури. У 1613 р. князь Григорій Четвертинський заснував у своєму маєткові в м. Четвертні Луцького повіту православний жіночий монастир [2, 150]. У 1617 р. Єлизаветою Гулевичівною, князями Гулевичами-Воютинськими, Юрієм Пузиною, Богданом та Данилом Братковськими засновано Луцьке Чеснохресне православне братство. 25 лютого 1619 р. король Сигизмунд ІІІ дав грамоту на побудову братської церкви, школи та богадільні [2, 160]. У 1642 р. козацький старшина Філон Яловецький засновує чоловічий монастир Стрітення Господнього в с. Михнівка Камінь-Каширського р-ну (після загибелі засновника був захоплений католиками.

Внаслідок цілеспрямованої політики російського та польського урядів проти Київської митрополії, у 1712 р. ліквідовано останню із західноукраїнських єпархій –Волинську [7, 53]. У 1712–1795 рр. на Волині не було православного єпископа.

1795 р. відбулося відновлення єпархії у складі РПЦ, поставлення першого після уніатського періоду єпископа Варлаама (Шишацького) з кафедрою в Острозі (хоча іменувався Житомирським).

14 травня 1796 р. в Преображенському Острозькому монастирі відкрито Волинську духовну семінарію (пізніше декілька разів змінювала своє місцеперебування, і під час Першої та Другої світових війн була закрита).

У 1839 р. внаслідок возз’єднання уніатів кількість віруючих Православної Церкви на Волині значно збільшилася. 1 жовтня 1840 р. створено перше Острозьке вікаріатство. Вікарії мешкали спочатку в Почаївській лаврі, потім у Дермані, а з 1873 р. в Кременці, де розташовувалась семінарія. У результаті назрілих релігійно-просвітницьких потреб єпархії 8 липня 1891 р. засновано друге, Володимир-Волинське вікаріатство (вікарій проживав у Житомирі). В часи Другої світової війни вікаріатства припинили існування.

1867 р. розпочалося видання журналу «Волынские епархиальные ведомости» [8, 21]. У 1886 р. при Волинській духовній семінарії розпочато релігійно-моральні читання і бесіди. 15 липня 1888 р. під керівництвом архієпископа Палладія єпархія урочисто відсвяткувала 900-річчя Хрещення Русі [8, 22].

На початку XX ст. Православ’я на Волині було найбільш масовим віросповідуванням. За даними загального перепису населення 1897 р. кількість православних Волинської губернії становила 2, 1 млн осіб [9, 173]. Православним також належало близько 2000 храмів, каплиць та молитовних будинків, близько 1500 парафіяльних шкіл і понад 100 бібліотек при церквах. У 1910 р. на Волині була відкрита кафедра третього вікарія з найменуванням його єпископом Острозьким [8, 25].

Згідно з Ризьким трактатом (1918 р.) у відновленій Польщі опинилась вся Західна Волинь. Волинська єпархія томосом Вселенського Патріарха Григорія VII 13 листопада 1924, входить у нововизнану автокефальною Польську Православну Церкву. Первоієрархом Православної Церкви в Польщі стає митрополит Діонісій (Валединський) [10, 40–62], а для керівництва Волино-Кременецькою єпархією було призначено вікарія – ректора Кременецької семінарії архімандрита Симона (Іваницького) [8, 28].

Митрополит Діонісій на Луцьку кафедру призначив настоятеля Жировицького монастиря архімандрита Полікарпа (Сікорського) і 10 квітня 1932 р. висвятив його другим вікарієм Волино-Кременецької єпархії [8, 30].

У 1934 р. митрополит Діонісій особливим рішенням відокремив Волино-Кременецьку єпархію від Варшавської і призначив для неї самостійного архієрея, – архієпископа Гродненського і Новогрудського Олексія (Громадського) [8, 30]. 29 січня 1935 р. він провів єпархіальне зібрання духовенства і мирян  Волині щодо Богослужінь та викладання релігії в школах рідною мовою. Незважаючи на складні умови існування, український національно-церковний рух до другої половини 30-х рр. мав значні здобутки [11, 140].

15 грудня 1939 р. Волинську духовну консисторію було реорганізовано у Волинське єпархіальне управління [12, 74].

На початку серпня 1941 р. митрополит Діонисій розділив Волинську єпархію на Луцьку та Крем’янецьку, архієпископом Луцьким і Ковельським призначив владику Полікарпа (Сікорського) [13, 2, 4]. 18 серпня 1941 р. собор єпископів у Почаєві вирішив вважати Волинь канонічно залежною від духовного центру РПЦ з поверненням автономного управління, заявивши, що у зв’язку із зникненням Польщі як держави перестала існувати й автокефалія. Також рішенням собору було прийнято піднести архієпископа Олексія (Громадського) у сан митрополита [8, 31]. 7 травня 1943 р. його було вбито [8, 32].

Митрополит Діонісій не визнає рішення собору. 24 грудня 1941 р. він призначає єпископа Полікарпа адміністратором Автокефальної Православної Церкви. 13 січня 1944 р. він емігрує до Варшави, в квітні 1950 р. – до Франції, де залишається главою УАПЦ. 1953 р. – спочив у Бозі [14, 83].

У 1945 єпархія називається Волинсько-Ровенською з кафедрою в Луцькому Свято-Троїцькому соборі. Першим архієреєм РПЦ на Волині після війни став єпископ Миколай (Чуфаровський). Цього ж року засновано пастирські курси, які через рік були перейменовані у Волинську духовну семінарію. 1952–1956 рр. за часів єпископа Палладія (Камінського) відбувся розквіт цієї духовної школи, розширено її корпуси, відремонтовано собор, зведено будинок єпархіального управління [15, 24].

За перші післявоєнні роки радянська влада та Російська Церква завдали нищівного удару по українському духовенству [16, 127]. З 1944 по 1951 рр. на Волині було розстріляно, ув’язнено й вивезено понад сто священно- та церковнослужителів [17]. Восени 1964 р. закрито Волинську духовну семінарію (переведено до Одеси) [8, 34], закрито та зруйновано десятки храмів, припинено діяльність монастирів. У 1987 р. в області діють 177 громад РПЦ.

20 травня 1988 відбулася реєстрація першої за повоєнний час православної громади – в с. Рудники Маневицького р-ну. 20 липня 450 священнослужителів Волинсько-Ровенської єпархії разом із державними органами відзначили 1000-ліття Хрещення Русі. 1989 р. зареєстровано 74 православні парафії. Вперше за повоєнний час дано дозвіл на будівництво храму (с. Черче Камінь-Каширського р-ну).

Демократичні перетворення в Україні, які почалися в роки горбачовської перебудови, дозволили зібрати 20 жовтня 1989 р. у Львові собор, який проголосив відродження в країні Української Автокефальної Православної Церкви. 5 червня 1990 р. обрано Патріарха Київського і всієї України 92-літнього митрополита Мстислава (Скрипника).

19 травня 1990 р. відбулося призначення єпископа Миколая (Гроха) керуючим Рівненсько-Луцької єпархії УАПЦ. Прийняття цього указу архієпископом Львівським і Галицько-Волинським Іоаном (Боднарчуком), який на той час був першоієрархом УАПЦ в Україні засвідчив про відновлення на Волині єпархії цієї Церкви.

Визначною подією в релігійному житті Волині стала реєстрація Радою у справах релігій при Раді Міністрів СРСР 10 травня 1990 р. в м.Луцьку громади УПЦ й передача їй приміщення Хрестовоздвиженського храму. Цим юридичним актом в обласному центрі фактично зареєстровано одну з перших в Україні громад УАПЦ (спочатку її було названо так тому, що на той час структури УАПЦ ще не були визнані центральною державною владою і не реєструвалися). 28 грудня 1990 р. зареєстровано другу громаду УАПЦ на Волині – Христорождественську  в м. Володимирі.

Луцька і Володимир-Волинська єпархія УАПЦ поступово відроджувалася і знаходила підтримку в певних колах населення та органів влади області. Свідченням того є поява і реєстрація нових релігійних громад і відновлення діяльності луцького Братства Святого апостола Андрія Первозваного.

9–10 листопада 1990 р. Волинь відвідав Святійший Патріарх Мстислав.

Кафедральним собором на той час слугував Хрестовоздвиженський храм м. Луцька, офіційним друкованим органом єпархії був часопис «Православ’я», перший примірник, якого з’явився в квітні 1990 р. 1 квітня 1991 р. вийшов друком перший примірник періодичного видання «На варті», заснованого Луцьким братством.

Станом на 1 січня 1992 р. було зареєстровано в області 14 громад УАПЦ.

25 липня 1992 р. в Луцьку відбулося віче, що прийняло ухвалу про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Троїцького собору УПЦ КП в обласному центрі та передачу їй комплексу будівель, якими користувалися єпархіальне управління, духовне училище та однойменна громада УПЦ.

Першим єпископом Луцьким і Володимир-Волинським УПЦ Київського Патріархату стає єпископ Спиридон (Бабський) [18, 3]. Після нього єпархією керував єпископ Серафим (Верзун).

13 листопада 1992 р. зареєстровано Волинську духовну семінарію УПЦ КП.

1992 року в області зареєстровано 41 громадуКиївського Патріархату, 23 з них перейшли з РПЦ, споруджено 25 храмів, 95 – будували.

26 березня 1993 р. зареєстровано статут Луцько-Волинської єпархії УПЦ КП.

У листопаді 1993 р. призначено нового керуючого єпархією – митрополита Іоана (Боднарчука), однак 9 листопада 1994 р. він трагічно загинув в автокатастрофі. На початку січня 1995 р. на Волинську кафедру призначено архієпископа (з 3 червня – митрополита) Якова (Панчука). На той час на Волині громад УПЦ КП налічувалося 135.

16 березня 2004 р. владика Яків відійшов у вічність і 14 травня 2004 р. єпископом Луцьким і Волинським призначено владику Михаїла (Зінкевича).

1. Рожко В. Православні єпархії Волині//Луцький замок. – 2000. – вер. – № 6.

2. Батюшков П. М. Волинь. Історичні долі південно-західного краю.//Післямова В. С. Мороза. Переклад з російської М. А. Миколаєнка. – Дніпропетровськ: Січ, 2004.

4. Антонюк Я. Перші сліди християнства на Волині//Дзвони Волині. – 1992. – 10 квіт.

5. Літопис руський/за Іпатським списком переклав А. Махновець. – К.: Дніпро, 1989.

6. Рожко В. Нарис історії Української Православної Церкви на Волині. – Луцьк, 2001.

7. Харишин М. Становище Луцької та Західно-Українських Православних єпархій в кінці XVII – XVIII століттях/М. Харишин//Волинь і Волинське зарубіжжя. – Луцьк, 1994.

8. Моліс М., прот. 1000-ліття Православ’я на Волині. – Дубно, 1992 р.

9. Жилюк С. Російська Православна церква на Волині (1793 – 1917). – Житомир. – Журфонд. – 1996.

10. Мєдвєдєв С. Митрополит Діонісій. Українізація Православ’я на Волині/С. Мєдвєдєв, В. Савчук//Краєзнавчі нариси з історії Кременеччини. – Кременець, 2009.

11. Оніщук В. Українізація Православної церкви на Волині в другій половині 30-х років ХХ ст.//Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей ВДУ. – Луцьк, 2001. – випуск 6.

12. Борщевич В. Т. Православна Церква на Волині у 1939 –1941 рр./В. Т. Борщевич // Волинська церковна сфрагістика (20 – 80 рр. ХХ ст.). – Луцьк. – Вежа. – 2001.

13. Цап М., прот. Під прицілом//Волинські єпархіальні відомості. – 2007. – № 10.

14. Гронь Р., свящ. Митрополит Полікарп – головний керманич другого відродження Української Православної Церкви 1941 – 1942 рр.//Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції присвяченої 90-річчю першого та 70-річчю другого відродження Української Православної Церкви. – Луцьк. – 2011.

15. Влодек П., прот. Православ’я на Волині//Дзвони Волині. – 14 лют. – № 5.

16. Милусь В. І. Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської єпархії другої половини 40–50-х років ХХ ст.//Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – Луцьк. – 2001. – № 10.

17. Борщевич В. Українська Православна Церква на Волині у 1920–40-х роках. http://spilka.uaweb.org/library/cerkwa_na_wolyni.html

18. Брекета Б. Віче на майдані/Б. Брекета//Голос України. – 1992. – 5 серпня.