→Газета
→
Викриття прабатьків
«І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі, і зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання. І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня; і сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю. І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: [Адаме], де ти? Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався. І сказав [Бог]: хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти? Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв. І сказав Господь Бог жінці: що це ти зробила? Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла» (Бут. 3:7–13)
«І розкрилися очі у них обох…». Таким чином, передбачення спокусника збулося, – але замість відчуття достатку і радості, падіння відкрило лише скорботу і неспокій.
«…І пізнали вони, що нагі…». Оскільки раніше нагота служила синонімом дитячої невинності й чистоти перших людей (Бут. 2:25), остільки тепер її болісне відчуття стало переможним знаком грубої чуттєвості, гріха (Рим. 6:12–14, 7:4, 8; Кол. 3:5). «Зовнішнє око, – за глибокодумним висловом Орігена, – відкрилося після того як закрилося духовне».
«…І зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання». Таким, за свідченням Біблії, був перший одяг людства. І це перебуває у повній відповідності з універсальною традицією давнини, з історією людської культури.
«І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю…». Очевидно, тут ідеться про одне з тих богоявлень, якими характеризується первісна епоха – час особливої близькості й безпосередніх відносин Бога з людиною. Що стосується самого характеру цього богоявлення, то, судячи з опису, воно мало доступний зовнішнім почуттям, а отже, і конкретний характер, що підтверджується і всім подальшим контекстом. У цьому ж утверджують нас аналогічні вирази Біблії (Лев. 26:12; Втор. 23:14–15; 2 Цар. 5:24; Вих. 9:23; Іов. 37:4–5, Пс. 29:3 та ін.).
«…Під час прохолоди дня…». Або, за ближчим до єврейського тексту перекладом, – «у віянні, у вечорі дня». Одні бачать тут вказівку на час богоявлення – саме на вечірню прохолоду, інші – на його образ (Іов. 38:1), тобто на велелюбну готовність Господа простити впалих прабатьків у разі їхнього щирого каяття.
«…І сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю». Страх хворої совісті впалих людей, які втратили свою невинність і чистоту, настільки захмарив їхні розумові здібності, що вони думали сховатися від Всевидючого і Всюдисущого (Єрем. 21:14; Ам. 9:3), шукаючи в своєму наївному засліпленні притулку від Нього під листям дерев раю.
«І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: [Адаме], де ти?». У цьому питанні аж ніяк не виявляється незнання, а чується лише заклик божественної любові, зверненої до грішника для його покаяння. За тлумаченням святого Амвросія Медіоланського, Бог запитує Адама не стільки про те, у якому місці, скільки про те, в якому стані вони знаходяться.
«Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався». Замість щирого і чистосердечного розкаяння, Адам вдається до самовиправдання, чим, звичайно, тільки підсилює тягар провини.
«І сказав [Бог]: хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?». Божественне милосердя невимовне: ніби йдучи назустріч удаваній сором’язливості і гріховній відсталості людини, Бог сам імовірно називає його вину; останньому залишалося тільки, подібно до блудного сина євангельської притчі, з глибини засмученого серця вигукнути: «Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися сином твоїм» (Лк.15:21). Але людина, через дію гріха, виявилася нездатна цим безпосереднім покаянням піднятися від свого падіння.
«Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв». Замість належного покаяння, Адам дозволяє собі грубе самовиправдання, у якому дерзає навіть ніби докоряти Богу за дарування йому того, що колись він вважав бажаним для себе благом (Бут. 2:18).
«Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла». У відповіді дружини хоча і не заперечується сам факт порушення заповіді, але перекладається відповідальність за нього, і переноситься на іншого. Це самовиправдання впалих прабатьків – дуже характерна риса всіх затятих грішників, що свідчить про їхнє моральне огрубіння.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи