Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета Точка зору

ІНТЕРВ’Ю АРХІЄРЕЯ

Єпископ Луцький і Волинський Михаїл (Зінкевич). Світлина Сергія ДубинкиЄпископ Луцький і Волинський Михаїл дав інтерв’ю нещодавно створеному інтернет-виданню «Волинські новини» (www.volynnews.com). Він розповів про свій шлях до чернецтва, про окремі аспекти діяльності єпархіального управління, міжправославні та міжконфесійні стосунки тощо. Подаємо уривок інтерв’ю.

– Останнім часом усе частіше доводиться чути про відступницькі дії окремих священнослужителів. Одні відкрито займаються магією, інші творять та пропагують усілякі збочення. Чому Церква не дуже реагує на це?

– Церква реагує на все, але не завжди демонструє це, щоб, скритикувавши постать того чи того священнослужителя, не спровокувати негативного результату. Такі випадки все ж одиничні. Причина в тому, що після відродження Церкви в дев’яностих роках деякі люди непродумано прийняли сан священнослужителів. Тепер вони зневірилися у своєму виборі. Вони гадали, що священнослужитель – це красиве та безтурботне життя, а згодом зрозуміли, що не так усе просто. От і вважають, що тепер потрібно облаштовувати свою світську сторону життя. Стають комерсантами тощо. Є такі, що загордилися та почали себе рівняти мало не з Богом і хочуть мати велику владу над людьми. Вони не розуміють, що священика шанують не за сан, а за його подвижницьке, праведне життя. Праведно жити не хочеться й водночас хочеться шани й поваги.

Казати, що Церква не реагує на це, – не можна. Говорячи про конкретні випадки, питання потрібно ставити до архієреїв, кліриками яких є ці священнослужителі. Я як єпископ можу відповідати лише за свою єпархію.  Але звичайні віруючі також є Церквою. Якщо їм таке не подобається – це вже теж реакція Церкви. Церква реагує, але саме той, хто мусить бути очищувальним інструментом, не діє. Значить, або він сам такий, або йому там не місце. Бо випадковими можуть бути не лише звичайні священики, а навіть архієреї.

– Ваше ставлення як священнослужителя, як ієрарха до того, що чимало сучасних ЗМІ створюють собі рейтинг на популяризації гріха?

– Мене дуже турбує, що багато засобів масової інформації чомусь вбачають свою роль у тому, щоб показувати людям гидоту або лякати їх. У нас сьогодні найпозитивніший ефір, коли розповідають про спорт і ще деколи про культуру. Все інше – це скільки людей втопилося, скільки де загинуло, хто кого зарізав, що де завалилося і таке інше. Кров, гроші і влада – це все, що перебуває в центрі уваги переважної більшості сучасних ЗМІ. Не виховують людей на позитиві. Звичайно, потрібно говорити про те, що погане, але ця частина не повинна бути домінуючою. Тому що той негатив, який пропагують, стає поволі «нормою» життя. Як ми можемо, пропагуючи крадіжку, хотіти, щоб нас ніхто не обікрав?! Ми можемо втрапити в яму, яку риємо самі ж собі! Самі себе заганяємо у глухий кут! Якщо ми висвітлюємо якийсь негатив, то повинні це здійснювати як приклад того, чого не можна робити. Так, як малій дитині показують вогонь лише для того, щоб вона знала про нього й береглася, щоб не обпектися. Але навіщо усе це пропагувати?! Ми що, хочемо показати, що, наприклад, одностатеві стосунки – це норма життя? Ми переводимо гріх у «норму», показуючи непристойні фільми, пишучи про це у пресі. Цього не можна робити! Насамперед звертаюся до журналістської братії, щоб знали і розуміли, що за все сказане й написане будуть відповідати перед Богом. Тираж мине, а наслідки залишаться. На крові та збоченнях ще ніколи ніхто не заробив собі хорошого імені. Усе в житті спрацьовує за принципом бумеранга. Його запустили – і він має повернутися. А повернеться із подвійною силою й може знищити того, хто його запустив. Ісус Христос не пропагував насильство, але найавторитетніший до сьогоднішнього дня і скільки має послідовників! Церква також не пропагує зла й має найбільший авторитет у суспільстві.

– Як Ви особисто ставитеся до інших релігій і до інших християнських конфесій?

– Якщо Господь попустив їм бути, значить, не можемо їм відмовляти у праві на життя. Усіх людей неможливо змусити думати однаково... Причини ж поліконфесійності різні: від політичних до гріховно-особистих. Є розділення і в межах однієї конфесії. Наприклад, українське Православ’я: Київський Патріархат, Московський і УАПЦ. Тут втручаються політичний і матеріалістичний фактори, створюючи протистояння. Хтось хоче мати більше церковних матеріальних цінностей, хтось намагається використати Церкву в політичному впливі... Це все людське, яке вривається в Церкву. Це не з учення Ісуса Христа. Бог став людиною для того, щоб допомогти людям спастися.

– Чому сталося так, що під час святкування ювілею Хрещення Русі УПЦ КП брала не зовсім активну участь?

– У деяких заходах наша Церква на рівні ієрархів узагалі участі не брала. Причина цьому проста. Для нас важливішим було розв’язання проблеми створення Помісної Православної Церкви, аніж присутність на якомусь заході. Наступна причина у тому, що святкування очолював Вселенський Патріарх, а Москва використовувала різноманітні важелі впливу, аби звести нанівець торжество й питання визнання Української Церкви. На жаль, вплив Москви пішов не лише по церковній лінії, а й по державній. Патріарх Московський розіслав листи всім Предстоятелям Помісних Церков, щоб не їхали святкувати, тому що може бути порушено питання визнання Української Церкви. З неофіційних джерел стало відомо, що до Грузинського Патріарха зателефонували й пригрозили: якщо той приїде в Україну на це свято, то, крім політичної проблеми, в Абхазії та Південній Осетії створять ще й церковну. Ми ж не хотіли створювати напругу. Для нас важливо, щоб кроки до визнання були поступальними. Приїзд в Україну Вселенського Патріарха – це черговий етап становлення і визнання нашої Церкви. Україна – найбільша православна держава, котра так чи інакше відіграє та буде відігравати важливу роль у житті всього Православ’я.

– Цілком зрозуміло, що створення Помісної Української Церкви – явище неминуче. Яким саме чином, на Вашу думку, це повинно відбуватися?

– Створення Помісної Української Церкви – явище незворотне. Як уявляти її сьогодні? Церковної різниці між Київським і Московським Патріархатами немає. Але Київський Патріархат стоїть на державницьких позиціях, а Московський – на імперських. Окрім Христа, ми єднаємося й навколо України. Прогресивна частина УПЦ МП також розуміє, що церковні дії повинні бути спрямовані на благо України та українців. Ми опираємося на Правила апостольські, на практику інших народів: якщо відокремлюється держава, то на її території відокремлюється й Церква для зручності в адміністративному управлінні. Про це говорять і церковні канони. Віра ж залишається та сама. Різниця лише в тому, де має бути керівництво Українською Церквою, – в Москві чи Києві. Вважаю, що сьогодні держава повинна долучитися до цього процесу. Впливали та втручалися в подібні питання у різні епохи різні державні мужі. Наша держава просто зобов’язана втрутитися в це питання. Тому, що розділення Церкви може породити розділення держави, а занепад домінуючої Церкви призведе до занепаду держави. Держава повинна співпрацювати з цією Церквою так, як це відбувається у Росії. І це зовсім не означає, що не будуть існувати інші конфесії чи що вони будуть гонимі.

Так чи інакше єднання православних в Україні відбудеться. Але своїми діями ми можемо або прискорити, або призупинити його. Якщо це справа Божа – ми маємо зважати на це, щоб не стати противниками волі Господа. При об’єднанні Церков ніхто не постраждає ні у плані своїх посадових місць, ні у плані фінансових доходів. А от що знайдемо – то це можливість краще виконувати свої пастирські обов’язки. Тепер же ми витрачаємо багато часу й ресурсів, щоб один одному доводити, хто більше православний і хто більший українець. А так будемо більше працювати над тими питаннями, які покладені безпосередньо на Церкву, – над спасінням душ людських. Як поступальний крок до об’єднання потрібно припинити ображати один одного. Маємо спілкуватися один з одним і чути один одного. Потрібно проявляти терпимість і християнську любов. Ми повинні відстоювати свої інтереси, а не підігрувати чужим. Коли кожен почне робити такі кроки зі свого боку, ми зможемо утворити Єдину Помісну Українську Церкву.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 10 (47)

31 жовтня 2008 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо