Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЯК МАКСИМКО В ГОСТІ ДО БОГА ХОДИВ
(оповідання)

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ,
директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

Максимко був першокласником. Одного разу його мама захворіла і її поклали до лікарні. Хлопчик був дуже стривожений за маму. З села до них приїхала бабця. Вона готувала їсти, допомагала Максимкові вчити уроки, вкладала його спати.

В суботу ввечері бабуся, збираючись кудись, гарно вдягнулась.

– Куди ви, бабцю? – поцікавився онук.

– Я йду в храм, на вечірню. Йду в гості до Бога, – загадково відповіла старенька. – Якщо захочеш, візьму завтра й тебе.

Максимко мало знав про Бога. Він чув про Нього в садочку, у школі, але в його сім’ї не було звичаю говорити на цю тему. Йому стало цікаво.

Коли бабуся пізно ввечері повернулася із храму, онук почав розпитувати її.

Розповідь бабці була захопливою. Онук дізнався про те, що Бог – наш небесний Отець, тобто Батько, що Він створив світ, людей. Про те, як Господь піклується про все створене Ним. Про те, що Він любить, коли люди моляться до Нього: дякують за Його любов, просять про щось, вибачаються за свою неслухняність. Максимко також захотів побувати у храмі, попросити у всемогутнього Бога, щоб його мама знову була здоровою.

Дорогою до церкви хлопчик усе питав: як я побачу Бога? Як до Нього звернутися?

Бабуся розповіла, що Господь Бог невидимий. Його потрібно відчути серцем. Також вона розказала, що зображення Бога ми бачимо на іконі, Господь приходить до нас у святому Причасті.

Вигляд храму вразив Максимка. Хлопчик ніби опинився у зовсім іншому світі: невідомому і прекрасному. Там все говорило про велич Усевишнього. Урочисті піснеспіви підносили його серденько до Господа, дим від кадила нагадував про невидимий світ, весело миготіли свічки. Всі люди зосереджено дивились у бік іконостасу і молилися. Хлопчик також молився – просив здоров’я для мами. Під час служби він відчув, що Бог ніби тримає храм у Своїх долонях, усіх чує і бачить. Де й поділися його страхи і переживання. Максимко вірив і знав, що Бог почув його і що мама обов’язково одужає.

Волин. єпарх. відом.– 2010.– № 11–12 (72–73)