Передруки за рубриками

Консисторія

Митрополит Михаїл

Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Передруки

100 ПАМ’ЯТНИКІВ ЄВГЕНА ХВАТОВА

100 пам’ятників Євгана Хватова. Світлина Андрія Гнатюка

Андрій ГНАТЮК

Недарма кажуть: світ тримається на диваках. Вони – наче якийсь баланс між буденщиною та романтизмом. І саме вони намагаються витягнути світ із тої діри, куди його так і тягне провалитися.

Мешканець селища Іваничі Євген Петров-Хватов – своєрідний чоловік, односельці з ним мало спілкуються, бо вважають не від світу цього. Він рятує й возвеличує те, що інші би давно зруйнували. Він ставить пам’ятники, сам, своїм коштом – власноруч зроблені або врятовані. Переважно це надмогильні хрести – повалені, занедбані, викинуті як непотріб.

Панові Євгену за 80. Здавалося б, навіщо воно йому. Міг би спокійно доживати свій вік. А з нього енергія б’є джерелом. І коли поспілкуєшся з ним, то розумієш, що він зовсім не дивак. Наодинці робить велику патріотичну справу, що мала би робити держава.

За 40 років він поставив зі сто пам’ятників. Кого увічнювати – визначає сам. Він не професійний скульптор, не виліплює і не виплавляє портретів. Своїх героїв він увічнює у хрестах, до який чіпляє відповідні написи. Виходить не просто пам’ятник, а як поминальна молитва за людину. Не важливо, щоб то були односельчани чи люди, які щось зробили для Іванич. Важливо, яка заслуга того чи іншого перед Україною.

Найбільше їх на місцевому кладовищі в рідному селищі, деякі – по сусідніх селах і районах. У них відображена історія держави від часів Київської Русі до сьогодення.


* * *

Скромна хатина, небагате обійстя і невибагливі умови проживання. За два роки до проголошення Незалежності України тут побували В’ячеслав Чорновіл і брати Горині. На подвір’ї – два старі хрести. То майбутні пам’ятники Степанові Бандері й Павлові Скоропадському.

А почалося все з 1970 року. Тоді за пропагування української ідеї один із колег-шахтарів видав Євгена. Після тижневого арешту він вирішив не словом, а ділом просувати національну думку і став підпільно встановлювати хрести. А на них написи – «Слава Україні».

– Викликають мене в Луцьк: «Ты Петров? – Так. – Что ты там ставишь памятники? За какую Украину? – За советскую. – А почему не написано? – Не влезло. – Пошёл!..» – Такі розмови недремна радянська система проводила не раз.

Металеві хрести люди поступово замінюють на могилах рідних пам’ятниками, а литі фігури виносять на смітник або під огорожу. Коли зріс попит на брухт, по хрести занадилися збирачі металу. Пан Євген вирішив – негоже це, і знайшов їм інше призначення. Він побачив, як хрести почали трощити і відвантажувати, і зупинив цих людей. «Гріх, – каже, – таке робити». Тим самим він зберіг не тільки пам’ять про померлих, а й зразки ливарної справи ХІХ – початку ХХ століть.

Очевидно, Сам Бог вів чоловіка, бо згадує розмову з тодішнім першим секретарем райкому партії: «Ай, за вас вже давно говорили, але, думаю, хай уже робить». А ще рятувало його російське прізвище, бо колись його предків виселили в Росію.

Кожен пам’ятник – то окрема історія. Є тут хрести на честь полеглих вояків УПА, січових стрільців, жертв волинської різанини 1943-1944 років, Іванові Гонті й Іванові Мазепі, 2005-літтю від Різдва Христового, княгині Ользі, хрещенню Русі, невинно убієнним дітям. Є й такий, який символізує соборну Україну, кожна гілочка його – то окремий регіон. Навіть собі на смерть пан Євген вже має пам’ятник. А скульптуру Діви Марії, яку його бабуся викупила в поміщика, чоловік присвятив усім матерям. А знизу напис: «Праматері і всім матерям українної землі, мертвим, живим і ненародженим». Більшовики хотіли її звалити – не вийшло.

– І ми вночі перевезли сюди, – згадує пан Євген. – А я вночі понавозив цегли. Тут є такий Петро Филимонович Бойко. Я кажу: «Петрусю, вимуруй постамент». А потім вночі зібрав хлопців, кажу: «Хлопці, треба зробити». І так вона стоїть з 83-го року.

Настоятель місцевої парафії протоієрей Андрій Мельничук освятив не один такий пам’ятник. Адже чоловік рятує від руйнації святі хрести і вшановує наших предків.

– На сьогодні, маючи незалежну державу і таких людей, як оцей чоловік, ми можемо сміливо говорити, що відродження існує.

Але не всі пам’ятники Євгена Хватова з хрестами. Є доволі оригінальні. Якось у польських документах він вичитав, як 1766 року в Іваничі вперше потрапила картопля. І теж встановив їй пам’ятник, точніше – аж два.

Поза кладовищем є і його пам’ятники загиблим євреям і німцям в роки Другої світової війни. Євген Йосипович наголошує, що не робить на пам’ятниках політики. Він вшановує всіх, хто в іншому світі, бо так велить християнський обов’язок.

Постатей, кого хоче увічнити у хресті пан Євген, ще багато. Бо ще багато українців так і не мають шани на своїй землі, хоча й віддали їй своє життя.

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 3 (76)

26 березня 2011 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо