Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЦІНУЄМО, КОЛИ ВТРАЧАЄМО...

Інна ЧЕРНЕНКО,
член Молодіжного православного братства Преподобного Миколи-Святоші, князя Луцького

Тиха, затишна домівка. На плиті закипав чайник. Ще хвилинка – і спокусливий запах кави розплився б по всій квартирі. Ритмічно цокав годинник. За вікном раз по раз заливався співом вечірній соловейко.

Було вже пізно, але вона зовсім не думала про сон, та й що хорошого могло їй приснитися цієї ночі. Глибока задума огорнула її, про що свідчило зморщене лице і зачарований погляд в нікуди.

І чому він такий? Невже так можна? Хто я для нього взагалі? Хіба може люблячий чоловік так поводитись? Хм! Люблячий чоловік... Можливо, десь і є такі!? Чого ж вийшла заміж? Спочатку було не так: багато ніжних слів, уваги, поступливості, квіти, вірші... А тепер? Тільки в словнику шукай визначення слова «романтика». Не життя, а суєта суєт. І допомоги не діждешся ніякої, одні лише докори. І де він узявся! Можливо, без нього легше?

Та раптом хвилю думок перервав несподіваний стукіт у двері. Неочікувана гостя з холодним виглядом обличчя стала на порозі.

– Я прийшла забрати одного з вас. ТИ або твій ЧОЛОВІК піде сьогодні зі мною. Рішення за тобою.

Ураз її всю огорнув жах, хотілося крикнути, але хтось наче затулив уста. Вона так і стояла, все ще не розуміючи або не бажаючи зрозуміти, що сталося. Забрати когось? Тобто смерть одного з нас!? Ні, це щось не те, якась нісенітниця. Навіщо забирати, я не хочу!!!

– Ні, люба, я не питаю, чи ти хочеш. Я даю тобі вибір. Тут і зараз. Ти або він.

– Вибір? Самій? Я або він? Ні! Схаменися, бери, бери мене! Він не може померти, йому треба жити. Він потрібен своїм друзям, близьким, рідні дуже люблять його. Йому і так довелося несолодко зі мною. Це надто несправедливо – позбавити його життя. Воно має бути довгим і щасливим. Він заслуговує на те, щоб милуватись життям: чути плескіт хвиль, вдивлятись у зоряне небо, слухати шум літньої грози... Йому все це так подобається! Та й я, я не зможу жити без нього! Не відчувати його тепла, просто його присутності, не чути щоранку самого голосу, не розповідати йому всі потаємні свої думки, не знаходити захисту в його обіймах, не схилятися на його плече...

– Зупинись! Ти дивишся на все дуже однобоко. Розсуди: помре не він, помреш ти. Чи солодко йому стане? Яку радість, яке щастя буде він відчувати? Плескіт хвиль, шум грози – це все буде сірим, бо немає тебе. Його любов до тебе велика, більша, ніж ти думаєш. Біль утрати постійно жеврітиме в його серці. Щоночі, не знайшовши тебе поруч, його очі наповнятимуться слізьми, і він не зможе заснути до ранку. І щоразу, коли надягатиме сорочку, згадуватиме тебе, бо саме ти її прасувала. Та й кожна річ, кожна дрібниця, навіть крісло, на якому сиділа ти, буде спогадом про тебе. Ніхто його не чекатиме вдома, не приготує вечері, не вислухає найнереальніших мрій. Так, друзі його потребують, але в кожного є або буде своя сім’я, якій вони віддаватимуть свій час і свою любов. Так, можливо, біль утрати притупиться і він пристосується до нового життя, але цьому передуватимуть роки розпачу і болю. Та й узагалі, чи хотів би він цього?

Страшна розгубленість охопила жінку. Що було їй робити? Піти самій чи віддати його? Але найбільше мучило її те, що вона так мало встигла сказати, так мало зуміла простити, так часто не цінувала хвилинок, прожитих разом. А як багато було в її словах докору і звичайнісіньких образ. Їй хотілося все почати спочатку, стати іншою, стерпіти, пробачити, віддати себе, і то не в дрібницях, а в усьому, в усьому виявляти свою любов. Вона ще ніколи не відчувала, що так його любить. Та неминучий вирок усе більше й більше здавлював серце.

Та що це? Що за метушня з’явилась у непроханої гості? Невже, невже вона хоче сказати...

– Стій, зачекай хвилинку! Не може бути! Це не та адреса, і квартира зовсім інша. Це очевидна помилка. Пробач за передчасний візит, сьогодні така темна ніч...

Блідолиця дама говорила ще щось, але жінка її вже не чула, потоки сліз текли з очей, адже вона отримала ще одну можливість любити його знов...

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 3 (76)