Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«ЧЕРЕЗ РІК, ПІД ОСІНЬ, ПОВЕРНУСЯ...»
Такими, як він, міцніє Церква й Україна

Ольга ПЛЯЧЕНКО,
вчитель християнської етики Луцької ЗОШ № 24

Кожних два-три роки із далекого Хабаровська прилітає на рідну землю незаспокоєний син Волині Ростислав Чайка. Ось і в свої 80 через велику тугу за Вітчизною він знову вдома.

Зі сльозами на обличчі згадує страшний 41-й рік, коли діда й дядька розстрілювали в Луцькій тюрмі. Але дідусеві пощастило залишитись живим, і він, знесилений, дійшов до Торчина. 45-й рік теж перегорнув чорну сторінку: 70-літніх бабусю й дідуся забрали на далеке поселення за те, що були «куркулями» та влаштовували у себе вдома просвітницькі зустрічі з односельчанами. І ось тоді ще зовсім юний Ростислав написав три листи до улюблених діда й бабці, втішав, що радянська влада надовго не залишиться, і вони скоро повернуться. Але за такі листи довелось поплатитись 10 роками ув’язнення.

Пригадує Ростислав Феодосійович, як його, учня 9 класу, грудневої ночі 1948 р. заарештували і доставили в Луцьк у слідчу камеру. Згадався карцер 1 х 1 х 2 м і написи прізвищ на стінах та вік покараних: 10 р., 15 р., 25 р. Від того всього стало моторошно і він, просто по-дитячому, заплакав. А потім була камера 4 х 4 м, де на підлозі в чотири ряди сиділи в’язні. Хтось, побачивши його, з обуренням сказав: «От, сволота, вже й дітей саджають». І почали ділитись одягом, бо його трохи не нагим привели до камери. Через місяць направили в колонію під Києвом, далі була пересильна тюрма у Львові, звідки відіслали етапом на будівництво шлюзів Волгодонського каналу. Довелось побувати і в Казахстані, де копали котловани під невідомі об’єкти.

Не обминуло горе й інших членів родини: забрали на роботи в Хабаровський край батька, матір, а з ними 17-річного Ярослава й 4-річну Олю. Працювали в тайзі, на лісозаготівельних дільницях.

Відбувши свій термін дочасно, Ростислав не зміг відразу поїхати до батьків, які ще були на засланні. За тодішніми вимогами, до Хабаровська можна було їхати лише з тих місць, звідки ти родом. А тому, приїхавши до Луцька, вирушив до батьків. І яким було здивування, коли на станції В’яземська Хабаровського краю не почув російської мови! Щомісяця відмічаючись в НКВД, навчався в будівельному технікумі, який закінчив із червоним дипломом. А потім, по закінченні Хабаровського політехнічного інституту, працював на будівництві промислових об’єктів, виконував проектні роботи.

Українці в Росії, пригадує пан Ростислав, за радянських часів гуртувалися, разом святкували Різдво, Великдень. У глухій тайзі лунали наші пісні та молитви за Україну. І сьогодні Ростислав Феодосійович є активним учасником співочого колективу «Батьківська криниця», з яким три рази приїжджав до Києва на Всесвітні фестивалі української пісні. Він голова правління Хабаровського просвітницького руху «Меморіал», проводить всеможливу роботу, щоб у Росії були українські школи, постійно працює з молоддю. «На місцях поховань жертв політичних репресій мають стояти пам’ятні знаки, щоб усі, хто проходить мимо, могли поклонитись», – каже добродій Чайка. От і наприкінці 2010 р. за його стараннями було відкрито пам’ятник жертвам сталінізму в місті Бікін Хабаровського краю.

Любов до землі, прищеплена ще дідусем і бабусею, залишилась назавжди в серці волинянина. Недаремно його дача визнана найкращою у Хабаровському краю. Усе в нього там росте, як у найвправнішого господаря, одним словом – українця. Прилетів він і на помаранчеві події до Києва, щоб бути разом зі своїм народом. А всі кошти, отримані від держави як компенсацію за батьківське майно, пан Ростислав переказав у рідний Торчин на потреби Київського Патріархату.

Одного разу, будучи на Україні в таку хуртовину, що поперемітало дороги, не вагаючись вирушив до Львова – на Личаківський цвинтар вклонитися великим українцям і обов’язково сходити до оперного театру. «Запорожець за Дунаєм» справив на нього немале враження. А мені подумалося, що він, невигаданий козак із реального життя, написав сходженими вершинами куди більший шедевр.

Від’їжджаючи у далекий Хабаровськ, зі сльозами на очах промовив: «Через рік, під осінь, повернуся...»

Чекаємо. Віримо, що через таку велику любов і молитви наших бабусь і дідусів, тут і на Небі, Україна зміцніє.

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 8 (81)