Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«Ми на одній землі живемо, нам нічого ділити»
Інтерв’ю архієпископа Луцького і Волинського Михаїла газеті «Сім’я і дім» 17 лютого 2011 р.

Напередодні початку 2011 року Патріарх Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарет оприлюднив заяву, де йдеться про план зі знищення Української Церкви, який створено у Москві і який запропонував Московський Патріарх Кирило та його підлеглі для реалізації в Україні. За словами Патріарха Філарета, головну роль у цьому плані відведено органам державної влади. Через чиновників на рівні району і нижче, а також через спонсорів громад на священиків та парафії починається тиск з метою змусити їх перейти в Московський Патріархат. Про цю заяву Філарета, а також про найактуальніші питання діяльності Волинської єпархії УПЦ КП «Сім’я і дім» розмовляла з архієпископом Луцьким та Волинським Михаїлом.

«Ліквідувати Церкву, яка заважає Москві»

– Насамперед, ваше преосвященство, хотілося б почути ваше ставлення до відставки кардинала Гузаря, тепер вже колишнього очільника Української греко-католицької церкви. Чи не погіршить вона становище Української Церкви?

– Ви знаєте, нічого не зміниться. Чому стільки розмов та ажіотажу щодо цього рішення? Відставка сталася раптово. До того ж незвично те, що ієрарх однієї з Церков іде з посади за життя. Але кардинал Гузар вирішив, що не може дати раду справам через стан здоров’я. Це великий крок великої людини – любити церкву більше, ніж себе.

Звичайно, новий ієрарх матиме якісь власні особливості керування такою великою частиною світового Християнства. Усе залежатиме від суб’єктивного чинника – хто стане на чолі УГКЦ.

– Нещодавно Патріарх Філарет виголосив різку заяву, у якій застеріг від імовірного знищення Української Православної Церкви Київського Патріархату. Чи відчуваєте тиск з боку влади ви особисто?

– Патріарх розповідав про загальну ситуацію в країні. У регіонах вона різна. В одному може бути тиск і неприязнь, в іншому – ієрархи та влада домовляються і добре співпрацюють.

Перші особи держави декларують, що до всіх церков ставляться однаково. Насправді на всі заходи запрошують представників тільки однієї конфесії – Московського Патріархату. Така поведінка перших осіб нашої держави насторожує частину суспільства. Декларується одне, а на практиці – інше. Щодо Волині я не можу сказати, що є дискримінація. Інша річ, що на особистісному рівні хтось із владних мужів може дозволити собі відкриту підтримку певної конфесії. Ми згодом побачимо, чи їхні вислови матимуть підтвердження. Ну ось, наприклад, була заява, що цей рік — рік посиленого будівництва одного храму в Луцьку. Сказано: «То головна будова області»...

Патріарх має інформацію з усієї держави і застерігає, що в окремих чиновників є наміри ліквідувати Українську Церкву, яка заважає Москві, Російській Церкві поневолити Україну. У політичному, економічному та духовному плані. Тому ті, хто сьогодні прогинається перед Росією, зацікавлені у знищенні УПЦ КП. І ми не можемо мовчати про це.

– Є інформація стосовно емісарів з Москви, які їздять країною, зокрема і Волинню, та схиляють священиків Київського Патріархату перейти в лоно Московського Патріархату. Чи можете ви підтвердити таку інформацію?

– Думаю, що емісари є в Україні, але від України слід чекати скоріше зворотного процесу... Щодо Волині таких фактів не маю. А своїм священикам я вірю. І от нещодавні зустрічі з ними свідчать про те, що їхня позиція чітка. Тому думаю, що в нас не буде причини казати, що хтось кудись бігатиме. А от духовенство УПЦ МП хоч офіційно не каже про наміри створити Помісну церкву, але ми відчуваємо їхній настрій, знаємо про розмови в їхньому колі. Утім наголошу, що такою ситуація є на заході країни. На сході ситуація протилежна, там доходить навіть до фізичного захоплення храмів. Міліція стоїть осторонь, мовляв, це внутрішньоцерковні справи, а спеціально приготовлені хлопці штурмують церкви.


«У новому законі можна навмання крапки і коми розставити»

– У 2009 році православних обнадіяли початком міжцерковного діалогу між двома гілками Українського Православ’я. Усім пам’ятні фото із зустрічі Філарета та Володимира. Чи мали ви такі зустрічі із митрополитом Ніфонтом?

– Можу констатувати тільки те, що потепління «наверху» відразу ж перенеслося «донизу». Хоча я шкодую, що так відбувається. У тому сенсі, що завжди мають бути теплі стосунки. Ми на одній землі живемо, нам нема чого ділити. Церква має багато роботи, а головне для неї – служіння своєму народу. Українці часто сперечаються, хто більший православний, або хто кращий українець. А якщо ти свій край любиш, не ставитимеш за мету здати його інтереси комусь.

– Нещодавно ви закликали вірян постити заради того, щоб депутати Верховної Ради одумалися і не змінювали чинний закон «Про свободу слова та релігійні організації». Чим небезпечні нововведення до нього?

– Як на мене, чинна редакція цього закону повністю задовольняє вимоги часу. Хіба деякі положення потребують уточнення. Додам, що цей закон навіть занадто демократичний, бо дозволяє існування тоталітарних сект, яким у Європі поставлено надійний заслін.

Нова редакція майже ідентична старій, але має суттєву зміну – надає Церкві (конфесії) статус юридичної особи. Нині ж виходить і так, що майном УПЦ в Україні володітиме Священний Синод Російської Православної Церкви. А це суттєва перепона на шляху створення єдиної Помісної Церкви.

– Чи може новий закон стати зброєю, яка припинить реєстрацію УПЦ Київського Патріархату?

– Якісь коми, крапки хто захоче – буде шукати, пересувати їх як комусь заманеться... Нині кожну громаду зареєстровано окремо, і фактично кожна з них є самостійною. Якщо ж запровадять реєстрацію всієї Церкви, то це полегшить завдання тим, хто заповзявся боротися із Київським Патріархатом. Адже легше щось придумати з однією зареєстрованою конфесією, аніж припиняти реєстрацію п’яти тисяч наших громад, закривати, як у Радянському Союзі, таку кількість храмів...


«Газ та електроенергія подорожчали й для нас»

– Чи відчуває єпархія подих нової кризи? Я про збільшення комунальних тарифів тощо...

– Щодо комунальних платежів, то ми тут як усі: і газ, і електроенергія подорожчали для церков також.

– Чи помітили ви, що люди почали менше жертвувати на Церкву останнім часом?

– Я не сказав би, що жертводавці відвернулися, але, звісно, розмір пожертвувань зменшився. І ми це розуміємо, бо люд збіднів. Тому ми змушені згортати деякі наші плани. Хоч зауважу – усе, що будуємо – це для людей, бо Церква існує для людей.

– Люди часто сприймають діяльність єпархії тільки як суто церковну – службу в храмах, проповіді, здійснення обрядів... Хотілося б дізнатися, чим нині живе Волинська єпархія УПЦ КП?

– Насамперед зазначу, що Волинська єпархія розбудовується. Храми, недільні школи, монастирі – усе, що потрібно, аби парафія чи єпархія могли нормально працювати. Щороку ми освячуємо приблизно десять храмів. Це відбувається переважно за кошти самих вірян, адже нечасто нині якась окрема підприємницька структура чи родина можуть осилити таку будову.

Інший напрямок – освіта. Відкриваємо недільні школи, а також пропонуємо співпрацю з навчальними закладами. Шкода, що нині законом цей аспект не врегульовано як слід, але запевняю, що священикам є що розповідати і викладати молодому поколінню, аби воно не сходило на шлях грішників, аби виростало поколінням патріотів своєї держави.


«Перевінчання – це як? Піти до іншого Бога?»

– Кілька запитань щодо стосунків у родині та сім’ї... Чи визнаєте ви життя «на віру», не розписуючись і не вінчаючись?

– Негативно до цього ставлюся. Що означає «на віру?» Це безвідповідально і наче, перепрошую, як самка й самець. Це і грішно, і безвідповідально. Що об’єднує таку пару? Лишень сексуальне задоволення? Це не життя по духу, а тільки за покликами тіла.

– А як щодо народжених у такому шлюбі дітей?

– Вінчання – це благословення на щасливе сімейне життя та продовження роду. Його людина отримує в храмі через Боже й батьківське благословення. А позашлюбні діти... Ви не помітили, що вони зазвичай дуже гарні, але нещасливі, бо стали наслідком короткого вибуху пристрасті.

– Чи були випадки, коли до священиків зверталися, аби втретє обвінчатися?..

– Було й таке. Церква допускає можливість другого вінчання. Є такий класичний вислів: «Благословенний перший шлюб, допустимий другий, а третій – це свинство». Звісно, якщо один з подружжя помер, а другий відшукав собі близьку за духом людину і хоче взяти з нею шлюб, то Церква не ставатиме на перепоні. Але коли йдеться про «не зійшлися характерами», розмова буде короткою...

– Надворі XXI століття, а нам доводиться чути історії про те, що священики перепитують у церкві, якого Патріархату і який панотець хрестив чи вінчав людину, в якому храмі купували свічки. Кажуть, буцімто несправжня благодать у храмах Київського Патріархату...

– Звісно, моє ставлення до всіляких перевінчань та перехрещень негативне. Візьмемо до прикладу вінчання. Якщо ви любите свою половину і прийшли з нею до вівтаря, отримали благословення. А потім вам кажуть, що треба перевінчатися. Ви що, нещиро молилися? Вдруге до іншого Бога підете? Чи інакше будете просити Бога, або священик інакше вінчатиме? Він здійснює обряд, а в основі – таїнство, де Сам Господь благословляє, де є взаємодія, спілкування подружжя і Бога. Як ідеться у присязі: «Те, що Бог поєднав, людина нехай не розлучає». Не священик поєднує, а Бог!

Отож, коли ідеш перевінчуватися – це означає, що нечесно підійшов до цього таїнства. Скривив душею? Якщо раз скривиш, то й далі будеш обманювати і розлучишся.

Щодо хрещення, то ми як говоримо в Символі віри? «Вірую в одне хрещення на відпущення гріхів». В одне, не в десять, і не у два.