Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«ХРАМ ВІДКРИТИЙ ДЛЯ ВСІХ»
Інтерв’ю митрополита Луцького і Волинського Михаїла у книзі «Топ-волиняни» 2012 р.

Нещодавно вийшла друком книга «Топ-волиняни», укладена Рекламно-інформаційним агентством «Твій вибір»*. (Топ − це список найпопулярніших творів, речей, діячів). Тож у виданні містяться інтерв’ю з найбільш знаними людьми краю: державними діячами, підприємцями, медиками, освітянами, спортсменами, митцями та іншими фахівцями). У виданні є й інтерв’ю з митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом: він розповідає про своє служіння, відкриття храмів, парафіян тощо.

Життєва дорога цього архієрея розпочалася в мальовничому селі Лосятин, неподалік Почаєва. Куполи Почаївської лаври, які він бачив щораз, виходячи з дому, ще з дитинства лишили незабутній відбиток на душі, і, можливо, стали тим знаковим моментом, який і визначив його майбуття – усього себе, все своє життя і працю віддати служінню Богу.

– Владико Михаїле, скажіть, будь ласка, що спонукало Вас до священицького служіння?

– Почаївська Лавра з дитинства ніби кликала до себе: це особливе місце, яке формувало мій світогляд. Мої батьки були глибоко віруючими людьми, ми відвідували церкву, старалися жити згідно із християнськими заповідями, навіть попри непрості радянські часи, коли православна віра піддавалася гонінням.

– У Почаєві, незважаючи на радянські часи, служба велася?

– Так, у Почаєві й у нашому селі церква не закривалася. Жителі села перебували у вірі, у бадьорому стані, що й допомагало долати труднощі. З Лосятина вийшло три архієреї, двоє з них – митрополити, а священиків годі й перерахувати, сотні дві точно. Мій попередник владика Яків – людина, яка мала визначальний вплив на мене, − родом із Лосятина. Один із моїх братів теж став священиком, інший – культпрацівником.

– Чи траплялися у Вас моменти сумнівів у вірі або у правильності вибраного шляху?

– У вірі сумніву ніколи не виникало, жодних вагань я не зазнав. Віра з дитинства була моєю опорою. Виникали богословські питання, відповідей на які я тоді не знав, але згодом отримав. Жодна людина не може сказати, що знає все про Бога, про віру, адже це все одно, що сказати: ти знаєш Господа. Людським розумом не можна сповна осягнути Божественного. Людина і Бог – це завжди велика таємниця, яку треба відкривати кожен день, усе життя. З часом у мене постав лише момент вибору: йти шляхом сімейного священнослужителя чи ченця.

– Постриг – це ж повне відречення від мирського життя. Чи важко було зважитися на таке рішення?

– Вибір був непростий, але я визначився, що найбільш повноцінно можу потрудитися для Церкви, якщо ніщо зовнішнє мене не обтяжуватиме. Коли пішов працювати в Почаївську лавру, мені життя відкрилося по-новому. Я побачив, як живуть монахи, відчув, що їхній уклад близький мені. Тоді працювати в церкві вихідцям із наших західних країв не можна було, тому я поїхав на схід, у Черкаси, там півтора року прислуговував при храмі, у якому якраз і служив тоді ще архімандрит Яків. Його життя, його принципи дуже вплинули на мене, відіграли важливу роль у моєму рішенні прийняти чернецтво. Отець Яків став моїм духовним наставником, висвячував мене в сан ієромонаха та єпископа. Так склалося, що я став його наступником. Думаю, це відбулося за його молитвами.

– Скільки нових церков відкрито за роки незалежності?

– На Волині я вже освятив близько 60-ти нових церков. Єпархія збільшилася майже удвічі. На сьогодні у нас є шість монастирів, із яких один – скит, чотири чоловічих і два жіночих.

– А чи збільшується у Свято-Троїцькому кафед­ральному соборі кількість парафіян?

– Скажу інакше: хоча загальна кількість храмів на Волині збільшується, у нас у соборі парафіян не зменшується. Варто зазначити, що парафія омолоджується, середній вік – 35 років, стає все більше молоді.

– А якщо до церкви приходить непідготовлена людина, як її сприймають у соборі?

– Храм відкритий для всіх. Якщо людина ще не освоїлася, не знає, як повестися у храмі, їй не будуть насильно робити зауваження, вона, якщо захоче, сама задасть питання й отримає відповідь. Ми не чіпляємося до фор­ми одягу. Адже бувають моменти, коли людина відчуває потребу в молитві, у прилученні до церкви. У таких ситуаціях одяг не повинен ставати на заваді відвідування храму.

– Чому в Україні, і на Волині зокрема, з’явилося так багато релігійних течій, різноманітних конфесій?

– Наша спільнота дуже довго перебувала у своєрідному освітньому голоді, в тому числі й релігійному. І коли кордони відкрилися, до нас пішли всі місіонери будь-яких ґатунків. Одні – для того, аби мати фінансову підтримку, інші – для того, аби володіти людьми як із політичного, так і економічного міркування. Приваблюють можливістю виїхати за межі України, мотивують частку нестійких людей, пропагують свою культуру, свій побут як щось нове й оригінальне. А насправді – просто збивають людину з її шляху, видаючи бажане за дійсне.

– Що би Ви сьогодні побажали людям?

– Насамперед хотів би побажати ніколи не втрачати віри. Бачити в тому, що відбувається у країні, промисел Божий. Найважливіше – просто любити. Любити себе, любити свій край, любити одне одного.

– Яка святиня, яке місце у світі для Вас має особливе значення?

– Кувуклія, гріб Господній; Почаївська лавра, стопа Божої Матері. Це місця, куди я завжди хотів би повертатися.

* Книгу можна придбати в магазинах обласного центру, а також у редакції РІА «Твій вибір» (просп. Соборності, 11а) та видавництві «Вісник і К.» (просп. Перемоги, 15).