Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ДАВНІ КАМ’ЯНІ ХРЕСТИ НА ПОЛІССІ

З появою перших християн на нашій землі хрест був присутній від народження людини до смерті. Уже в ІХ ст. побутування хреста на Волині очевидне, зокрема серед розкопаних археологами поховань. Це були перші християнські поховання. 

З Х ст. таких знахідок значно більше, особливо на заході краю, і не лише в домовинах, а й над могилами. На південній і центральній Волині наявні кам’яні хрести, в той час як на Поліссі перевагу дерев’яних хрестів спостерігаємо до кінця ХІХ ст.

Дерев’яні хрести – недовговічні. Найдавніші збереглися з XVII–XVIIІ ст., і то лише в храмах – як напрестольні, запрестольні, та майже відсутні на кладовищах. Переважно вони стали жертвою часу і природного середовища, решта впали за атеїстичної чуми 60–80-х років ХХ ст.: тоді по селах і цвинтарях ішло масове нищення хрестів-фігур, часто унікальних.

Одначе і на середньому, й на глибокому Поліссі я віднайшов цілу низку надмогильних кам’яних хрестів, зокрема, на Ковельському, Рівенському та Овруцькому Поліссі, сліди назавжди зниклих – на Берестейщині, Пінщині, Турівщині. Походження їх невідоме. Чи ці хрести були виготовлені місцевими майстрами з наявного тут каменю, чи його доставляли з південної Волині? Можливо, для поховання високих державних і церковних достойників їх тесали на півдні, а водними, пізніше гужовими шляхами доставляли на північ. Якщо ж місцеві каменотеси виготовляли хрести з місцевого матеріалу, то їм в ХІ–XVII ст. були відомі поклади різних порід граніту, інших видів каменю.

У селі Сераховичі колишнього Ковельського повіту я оглядав давні кам’яні хрести XVI-XVII ст. на старій частині місцевого кладовища, де поруч із дерев’яними на могилах небіжчиків є ціла низка оригінальних кам’яних хрестів, які, на думку дослідників, були місцевого походження.

Усі хрести тесані з сірого граніту, в переважній більшості з трикутними раменами, названими в народі козацькими.

На превеликий жаль, написи на них відсутні, 

і ми можемо лише здогадуватися, що спочилі під ними відрізнялися соціальним, майновим становищем від решти спочилих тут селян, могили яких довершені дерев’яними, як правило, дубовими хрестами.

На Ковельському Поліссі були кам’яні надмогильні хрести на кладовищах, при церквах і в інших селах, містечках, одначе їх скрізь разом з дерев’яними хрестами-фігурами знищила атеїстична влада в 60-80-х рр.

Я проводив наукові пошуки кам’яних хрестів на глибокому Українському Поліссі – теперішній Білорусі – й виявив лише одного вцілілого хреста XV–XVI ст., тесаний з каменю: на кладовищі в с. Вільча біля м. Турів. Він належить до надмогильних, прямокутні рамена, злегка заокруглений верх, посередині викарбуваний хрест, немає жодних написів. Його первісну висоту над землею визначити неможливо, бо погруз майже по саму поперечину.

Найбільш оригінальні давні кам’яні хрести частково збережені в селах Глинне, Березове, Старе Село, Томашгород (Сехи), Маренин на Рівенщині.

На особливу увагу заслуговує хрест за вівтарем церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Глинне, зведений 1989 р. Дерев’яна церква Св. Миколая ХІІІ ст. була тут розібрана на поч. XVIII ст. і на місці вівтаря поставили величавого кам’яного хреста. Поруч 1716 р. збудували новий храм, який спалили комуністи у 1982-му. Уціліла реліквія оригінальна формами: з прямими раменами, посередині різьблені хрести на всіх кінцівках. Нині важко судити про її початкове призначення: пам’ятна чи надмогильна. Можливо, перенесена на церковище з іншої місцевості. Її слід віднести до найбільш досконалих кам’яних хрестів того часу, збережених на Поліссі. Якщо майстер був місцевий, то с. Глинне на річці Ствига в XVI ст. залишалося важливим осередком обробки каменю. Підтвердженням цієї думки є три кам’яні хрести біля цього села поруч роздоріжжя Березове – Познань. Вони, на мою думку, належать до ХІІ–ХІІІ ст. Місцеві перекази пов’язують їх з татарськими мордуваннями русичів, але їхнє розташування на поверхні більше нагадує надмогильне кладовище, ніж на братських чи символічних могилах.

Ці три хрести мають прямокутні рамена, завдовжки до 20 см, і хоч їх не пошкодував час, одначе можна стверджувати, що всі вони надмогильні, роботи одного і того ж висококваліфікованого майстра, належать до тієї ж епохи, виготовлені з однакового матеріалу. Судячи з великої кількості понищених більшовиками хрестів, мистецтво каменярів передавалося тут від покоління до покоління. Хрести в Перебродах, Блажовому, Старому Селі, Березовому, Познані, Кам’яному й інших селах також можуть належати місцевій школі каменотесів.

У недалекому від Глинного Кам’яному збереглося чотири такі святині з XV–XVI ст.: один у селі, решта – в поблизькому лісі. Цим, без сумніву, надмогильного походження пам’яткам теж приписують поховання помордованих татарами селян (і священика, який заступився за своїх вірних).

У с. Березове в урочищі Церковище, яке назву виводить від знайдення тут залишків храму чи монастиря, місце вівтаря колишньої святині позначено кам’яним хрестом (нині стоїть біля хати). Верхня частина хреста має за¬округлену заглибину, посередині викарбувано двораменний хрест, який до 1569 року, часу Люблінської унії, був зображений на монетах, печатках князів, шляхти, державних установ, гербі історичної Волині.

Кам’яні хрести XIV–XVI ст. збережені біля храму Різдва Пресвятої Богородиці 1760 р. в с. Ремчиці колишнього Луцького повіту. Вони настільки давні, що і час, і природне середовище змінили їх первісний вигляд. Один із них, масивніший, із завуженим верхом, за переказами старожилів, поставлений по майстрові, який лагодив покрівлю церкви, впав і розбився. Насправді ж ці хрести, на мою думку, стоять на місці вівтарів двох попередніх храмів.

У сусідньому містечку Бережниця до 70-х років XX ст. знаходили цілу низку кам’яних хрестів – виробів місцевих майстрів, їх творами були завершені численні могили не лише тут, а й у навколишніх селах. За часів червоного вандалізму ці безцінні мистецькі пам’ятки зникли.

Нещодавно я оглянув кам’яні хрести біля храму Св. Михайла (1752) в с. Тростянець на Костопільщині. Двоє з них, без сумніву, з княжої доби, а найбільший датовано 1702 роком. Його перенесено з недалекого поля до прицерковного цвинтаря. Усі три дуже понищені. За переказами селян, навколо церкви, збудованої на старому городищі, було багато давніх кам’яних хрестів. Якась частина їх, з невеликими раменами, пішла в землю, інші також були назавжди втрачені.

Не можна оминути хреста в селі Маренин над річкою Случ, де вже 1579 року згадується чоловічий монастир в ім’я Преображення Господнього. На місці, де стояла свята обитель, у XVII ст. з’явився пам’ятний кам’яний хрест. У ¬60-х роках місцеві комуністи, розорюючи під колгоспні поля монастирище і монастирське кладовище, викинули його на берег річки. Лише завдяки вірним святиню не знищили, перенесли і поставили на північних земляних валах, якими була обнесена ця обитель. Хрест заввишки до 1,4 м, з прямокутними раменами, строго класичної форми. Виготовили його з прислучанського каменю місцеві майстри. 

Збережені давні кам’яні хрести Полісся залишаються незгасними символами святого Українського Православ’я, важливими його пам’ятками, які становлять нашу безцінну духовну спадщину.