Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Не можна бути напівдуховним

Перший день весни був ювілейним у протоієрея Івана Семенюка, ківерецького декана, настоятеля собору Покрови Пресвятої Богородиці в Ківерцях: йому виповнилося сорок літ.

– Що спонукало Вас, панотче, обрати в житті священицький шлях? І чи не було інколи розчарування від вибору?

– В першу чергу повинно бути осмислення людиною, що вона є вінець творіння Божого, і Господь виконує Свою волю через людину, вона, так би мовити, є інструмент виконання волі Божої. Що спонукало чи підштовхувало обрати священичий шлях? – непросте питання.  Найбільше – це велике бажання і щира, несумнівна молитва моєї мами. Чи не було розчарування? Беручи людський фактор, може, й траплялося, але коли налаштувати себе духовно і промовити слова Господньої молитви – «нехай буде воля Твоя» , тоді все вирішується наче саме собою.

– Чи є серед Ваших друзів, приятелів люди, які не переймаються питаннями Православ’я, і як Ви на них впливаєте?

– За свої прожиті роки чимало стали близькими людьми, друзями, кумами, родичами. Звичайно, є люди, які мають свій погляд, свою думку, своє бачення на ті чи інші речі, – це їх право. Але Господь є, і чи віримо ми, чи не віримо, – все буде так, як має бути, навіть якщо це всупереч нашим бажанням, поглядам, баченням, переконанням.

– Чи завжди священик у повній готовності налаштований на Літургію або якийсь релігійний обряд, незалежно від емоцій, здоров’я та життєвих обставин?

– Сам Спаситель після хрещення в ріці Йордані був тричі спокушений ворогом роду людського. Отже, кожна людина, особливо священик, зустрічається з багатьма випробуваннями (спокусами). Але є правила, встановлені матір’ю-Церквою, які дають можливість заспокоїтись, налаштуватись на виконання свого обов’язку, свого призначення – для служби Богові, для розмови з Богом, для звершення того чи іншого таїнства.

– Чи є у Вашому досвіді яскраві епізоди навернення людей на путь праведний, відвернення неминучого гріха?

– Навернення людини до Бога це в першу чергу не тільки її бажання, але й усвідомлення її існування на землі. Все залежить від того, як говорить Господь, «чи віруєш у те, що Я можу вчинити», і лише через внутрішнє переконання, внутрішню впевненість ми отримуємо те, що маємо.

– Окрім богослужінь, Вам, отче, доводиться вирішувати багато господарських питань, – як настоятелю храму, благочинному, викладачеві ВПБА. Чи не заважають вони основному покликанню священика?

– Ще у Книзі Буття читаємо – «в поті лиця будеш працювати», отже, людина має постійно перебувати у праці – у стані руху. Адже праця дає певний результат, через який ми добиваємось бажаного, здійснення своїх мрій.

– Як, на Ваш погляд, змінюється духовність суспільства, особливо молоді, і яку роль у тому процесі відіграє Православна Церква?

– Духовність – вона або є, або її немає, не можна бути людиною напівдуховною: або ти віриш, або не віриш. Віриш – значить впевнений; впевнений – значить, виконуєш. Молодь сама повинна вибирати свій шлях у суспільстві, а матір-Церква завжди готова піти назустріч, порадити, підтримати, пригорнути. Православна Церква незалежно від часу відіграє особливо важливу роль у вихованні своїх дітей.