Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЗА ВОЇНСТВО ХРИСТОЛЮБИВЕ!
Праця над духовним зростанням військовиків – спільний обов’язок Церкви й армії

Оксана ЦАП,
викладачка християнської етики у Волинському ліцеї з посиленою військовою підготовкою

«Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам». Ці слова з Євангелія від Матфея стверджують необхідність поширення вчення Христового у всьому світі. Церква проповідує Христа й у війську.

Українська армія – це частина нашого суспільства і все, що відбувається в ньому, безпосередньо впливає на морально-психологічний стан наших військовослужбовців. Адже війська поповнюються людьми, більшість із яких несуть у собі негативні риси нашого суспільства. Тому Церква повинна стати джерелом духовності сучасного воїна.

Важко уявити військову службу часів Київської Русі без проведення Служби Божої, без духовної опіки воїнів, без освячення Церквою військових формувань, атрибутів, без закликання Божого благословення на ратні подвиги тощо.

Згодом, у часи запорозького козацтва, бачимо, що притаманною ознакою козаків була глибока релігійність, а захист віри Православної – суттю їх життя. На Запорожжі була церква Святої Покрови, де вони щоразу перед боєм збиралися на молитву. На грудях козаки носили хреста, а на кожній козацькій чайці була ікона Покрови або Святого Миколая – покровителя мореплавців. Існує переказ, що після зруйнування москалями Запорозької Січі 1775 року козаки, які пішли за Дунай, під ласку турецького султана, на еміграцію, взяли з собою й образ Пресвятої Покрови, яку вважали своєю покровителькою. Часто в козацьких походах брали участь священики. Отже, релігійність відіграла велику роль у вихованні воїнів запорозького козацтва.

Однак у тогочасних військових формуваннях не було чітко окресленого інституту військового духівництва, зокрема, не було визначено конкретної участі священиків у розвитку українського війська.

Перший досвід національного військового душпастирювання визначається у формуваннях Січових Стрільців під час Першої світової війни. Через цей досвід вплив австро-угорського капеланства приходить в армію Української Народної Республіки, об’єднуючись із успадкованим від російського війська інститутом полкових свя­ще­ників. Та ні Центральна рада, ні Директорія не створили власної моделі душпастирської опіки українського війська, напевно, через несприятливі політичні й військові обставини.

Ситуація змінюється в Українській Повстанській Армії. Польові Богослужіння стали невід’ємною частиною армійського побуту. Капелан виявився важливим організатором духовного життя вояків. УПА теж обрала собі свято Покрови за День зброї, віддавшись під опіку Пресвятої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як релігійне, а й національне свято.

Варто зазначити, що з відомих нам багатьох причин у радянські часи при формуванні свідомості воїнів такі поняття як духовність, релігійні вірування, християнське бачення довколишнього світу не застосовувались взагалі у виховній роботі з військовослужбовцями.

Що ж змінилося в українській армії незалежної держави?

Унаслідок різних причин та обставин ще немає виробленої єдиної концепції залучення священнослужителів до душпастирської опіки воїнів. Досі бракує законодавчої основи для капеланської служби. Але незважаючи на все, з’явилися можливості для більш глибокого розвитку духовності молодого покоління. Нині проводиться певна співпраця органів виховної роботи військових формувань України з релігійними установами. Такий досвід вже напрацьовано, зокрема, з Українською Православною Церквою Київського Патріархату. 4 квітня 2000 року в приміщенні Київської духовної академії було відкрито тримісячні курси для офіцерів, що займаються виховною роботою у Збройних силах України. На курси відрядили своїх представників Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Комітет прикордонних військ, Митна служба України. Це був перший практичний крок у співпраці Церкви і Збройних сил нашої держави.

Проведення конференцій із проблем духовного життя військової людини навіть за мінімальної ефективності має своє позитивне значення. Адже ці конференції допомагають Церкві не тільки формувати підхід до душпастирської опіки військових, але створюють унікальні можливості контактів нашої Церкви з представниками війська. Цілеспрямована виховна діяльність військового командування й церковного керівництва дає ефект.

Співпраця Церкви і війська у Волинській єпархії досі зводилась в основному до святкування урочистих подій – День незалежності, день частини, релігійні свята, прийняття присяги, а також читання лекцій духовними особами на богословські теми. Прикладом цього може служити Луцький загін Державної прикордонної служби України, заснований 1992 року, на території якого розташована колишня військова полкова церква Великомученика Юрія Переможця. Між релігійною громадою і командуванням військової частини завжди були гарні стосунки, починаючи від першого командира полковника Аркадія Яворського, досвідченого фахівця, людини, яка присвятила своє життя охороні кордону. Наступними командирами були полковники: Володимир Малаков, Микола Бабачук, Олександр Калашніков, які теж прихильно ставились до Церкви.

З 2004 року командиром загону став підполковник Віктор Мельниченко – молода, енергійна і надзвичайно здібна у військовій справі людина. За плідну працю на благо Церкви й держави 2006 року він отримав орден Святого Володимира Великого III ступеня. Керівництво прикордонного загону завжди надає підтримку Церкві, бере участь у великих релігійних святкуваннях. Настоятель храму протоієрей Микола Цап зі своєї сторони також бере участь у житті військового загону.

Особливо посилилася співпраця з приходом 2004 року на Волинську кафедру єпископа Михаїла. Багато чого зроблено між єпархією і військовими. Зокрема, 21 липня 2004 року відповідним указом було створено капеланську службу, метою якої є духовна опіка над офіцерами й солдатами...

Наша армія – це запорука миру та безпеки народу. Церква ж завжди володіла духовною силою, яка перемагала зло, утверджувала Віру, Надію, Любов. Тому й Армія і Церква, за словами Патріарха Філарета, повинні докласти всіх зусиль, щоб духовний і моральний добробут українських воїнів був забезпечений.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 11 (24)