→Передруки →
ДУХОВНИЙ ОТЕЦЬ І ЙОГО 2000 ДІТЕЙ
Студенти й викладачі Волинського інституту імені В’ячеслава Липинського МАУП ось уже понад рік мають свого капелана
Юрій РИЧУК
Коли єпископ Михаїл призначив протоієрея Віктора Михалевича капеланом Волинського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП), той трохи збентежився. Дійсно, відносно нова для сучасного українського священицтва форма служіння, заснована духовною консисторією влітку 2004 року, змусила замислитися: з чим іти у світський навчальний заклад молодому священику? Як стати для великої маси студентства не просто одним з викладачів, а власне тим, що вимагає капеланство, – опікуном тих, хто не завжди має можливість прийти до храму? Не мав отець Віктор ні розробленої програми, ні досвіду подібної праці. «Старайся з Божою допомогою і на основі Закону Божого дати молоді потрібне, навчити основ духовної грамоти. Адже ж знаєш, чого сьогодні потребує молодь...» – радив тоді молодому капеланові владика. Тож рік тому, від свята Покрови, у студентів Волинського інституту МАУП разом з новим предметом – основами християнської етики й моралі – з’явився справжній духовний отець.
«Юристи і банкіри, які є щирими християнами, сьогодні потрібні як ніколи»
Дехто зі сторонніх і досі дивується, наскільки швидко отцю Віктору вдалося знайти спільну мову зі студентами. Різні погляди на питання духовності й конфесійності могли запросто спровокувати конфлікт.
Проте священик, зайшовши вперше до аудиторії, відразу попросив: «Якщо піймаєте мене на якійсь агітації або ж на тому, що нав’язуватиму свою думку, – негайно скаржтеся керівництву». А проблема й не з’явилася: уже на другій лекції за звичайно порожніми першими столами в аудиторії сиділи слухачі. Їх ніхто не змушував слухати. Їм було по-справжньому цікаво.
– Вони зрозуміли, що я їм не нав’язуватиму нічого незрозумілого й непотрібного. Усе просто: ми говоримо про те, що турбує кожну молоду людину. Чи дозволяє Бог бути багатим? Чи можуть юристи потрапитив рай? Що робити, аби мати щасливу сім’ю? І коли їм пояснюєш, що Бог не хоче, аби всі були бомжами, що Богу як ніколи сьогодні потрібні віруючі банкіри й економісти, що церква – це не примус і сірість, – їм стає цікаво, – розповідає капелан.
– Ми відразу з отцем вирішили, що заняття зі студентами буде у формі факультативу, – каже директор інституту Оксана Самойленко. – І що для бажаючих можна дозволити вільне відвідування. Проте сталося навпаки – ті курси, де спочатку не було запроваджено основ християнської етики, стали вимагати цього предмету й собі. І аудиторії завжди були повними.
З часом спілкування між духовним опікуном і студентами вийшло за межі занять і аудиторій. Теми для розмов, для сповідей виникали просто в коридорах, студенти й викладачі прагнули спілкування з духовним наставником.
Для того в Українському культурно - просвітницькому центрі інституту дирекція організувала капличку, придбала ікони Спасителя, Богородиці та Йоана Богослова.
Хлопці, яких усі вважали невиправними, стояли навколішки й молилися
– З появою капелана ми зі студентами намагаємося долучатися до усіх заходів, зорганізованих духовною консисторією, – розповідає заступник директора інституту Світлана Жукова. – Неповторним був момент, коли студенти, їх батьки, викладачі були на Богослужінні в Свято-Троїцькому соборі біля мощей великомучениці Варвари. Молитви читав наш капелан, і, повірте, те відчуття, коли молишся у своєму колективі, зі своїми студентами і своїм духівником – особливе.
А ще студенти й досі згадують торішню поїздку до Почаєва. Тоді, у час Великого посту, отець Віктор організував паломництво для четвертокурсників. Дорогою в автобусі студенти молилися, бажаючі – сповідалися.
– Я тоді вперше зрозуміла, що справжня сповідь – це тоді, коли плачеш.
– Тоді Господь творив чудеса. Ми приїхали у лавру, і побачили усе, що хотіли, й, незважаючи на холодну погоду, ніхто з нас не захворів, і перебували просто у справжній духовній радості.
– Я повірити не могла, коли побачила окремих хлопців нашого курсу, яких вважали неслухняними, а то й невиправними: вони стояли на колінах і щиро молилися.
Це все студентські спогади з тої незабутньої поїздки.
– У нас хороша молодь, – каже отець Віктор, – не зіпсована, не пропаща, як дехто вважає. Вона так само прагне зрозуміти, хоче вірити й готова сприймати Боже слово. Просто дуже часто його нема кому нести. Саме тому в інституті, де молоді люди формують підвалини свого дорослого життя, так важливо дати їм знання того, як повинен жити християнин. Мораль суспільства неможлива без християнської моралі його членів. А сьогоднішній світ вчить іншого, відволікає людей від істинних цінностей, без яких ні земне щастя, ні спасіння душі неможливі.
Справжня еліта нації має бути віруючою
Капеланське служіння в інституті імені В’ячеслава Липинського МАУП інколи церковне керівництво називає найуспішнішим. Чому? Студенти й викладачі закладу одностайно відносять це до заслуг отця Віктора. «Якщо такий капелан буде в кожному навчальному закладі – нашу націю чекає велике майбутнє», – щиро, без найменшого пафосу запевняє координатор студентської ради Наталка Дунай.
Викладачі ж в один голос кажуть, що студенти змінилися: покращилася дисципліна, зникла нецензурна лайка. Утішений і священик: «Коли чуєш від студентів у відповідь на християнське вітання „Слава Ісусу Христу!“ – „Слава навіки Богу!“, коли підходять до тебе й кажуть: „Отче, благословіть запитати“ – стає приємно, що християнська культура людей підвищується».
Успіху власної роботи капелан відводить собі скромне місце:
– Хвала Богові, що в інституті я зустрів справжнє розуміння й сприяння з боку керівництва. І директор, і заступник директора зробили все, щоб мені залишилося просто прийти до студентів і працювати.
* * *
Керівництво закладу планує збудувати на подвір’ї інституту, де сьогодні навчається близько 2 тисяч студентів, капличку.
– Ми виховуємо майбутнє нації. І знання предмету, знання історії й культури народу – ще не все, – каже пані Світлана Жукова. – Справжня українська еліта має бути духовною, по-християнськи віруючою. Слава Богу, ми маємо можливість давати це молоді, за що вдячні Волинській єпархії Київського Патріархату та нашому духовному опікунові – отцю Віктору.
Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 2 (27)
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи