→Передруки →
Протоієрей Миколай Тучемський – ректор Волинської духовної семінарії в 1945–1959 рр.
(120 років від народження і 50-ліття з дня смерті)
Митрофорний протоієрей Миколай Михайлович Тучемський походить з відомої волинської православної священичої родини. Він увійшов в історію Української Церкви як один із достойніших представників духовенства. 34 роки життя присвятив навчально-педагогічній діяльності, з яких майже 30 літ перебував ректором духовних семінарій.
Майбутній пастир народився 12 грудня (ст. ст.) 1893 р. в с. Малий Скнит (нині Славутський район Хмельницької області). Українець, батько був на парафії в с. Майків Гощанського району на Рівенщині. З 1900-го по 1903 рр. навчався в рідному селі у церковноприходській школі. Наступні чотири роки були проведені ним у Клеванському духовному училищі. Після цього один рік навчався у Житомирському духовному училищі, яке закінчив 1908 р. Того ж року вступає до Волинської духовної семінарії в Житомирі, яку закінчив у червні 1914 р. Вищу богословську освіту Микола Тучемський здобуває в Петроградській духовній академії, успішно закінчивши її 1918 р. зі званням кандидата богословських наук.
Церковну діяльність розпочав 27 червня 1918 р.
помічником інспектора і викладачем Катеринославської духовної
семінарії, працював тут до кінця грудня 1919 р. На початку 1920 р. семінарія
припинила існування, і він переїжджає до своїх батьків у с. Майків,
де допомагає їм у сільському господарстві. З 1 січня 1921 р. і до закриття
польською владою влітку 1923 р. вчителював у приватній російській чоловічій
гімназії м. Острога. Після цього знову повертається жити до
батьків. Саме в цей період знайомиться і
7 листопада 1924 р. вінчається з Селецькою Катериною, дочкою о.
Сергія Селецького, священика с. Гориньград на Рівенщині.
Рівно через місяць, 7 грудня того ж року, згідно з проханням був призначений викладачем Волинської духовної семінарії в Кременці, однак ненадовго, бо вже 1 січня 1925 р. на підставі рішення Священного Синоду Польської Автокефальної Православної Церкви Микола Тучемський був переведений на посаду інспектора і викладача Віленської духовної семінарії.
Духовний сан Микола Тучемський отримав від владики Антонія (Марценка, 12.03.1887–19.12.1954), єпископа Люблінського, вікарія Варшавсько-Холмської єпархії. Обидві хіротонії: 24 січня – в диякона, а 25 січня 1925 р. – на священика відбулися в храмі Віленського Свято-Троїцького монастиря. Інспектором о. Миколай залишався до скасування цієї посади в семінарії 1 жовтня 1925 р. Цього ж дня його було обрано членом Віленської духовної консисторії, в якій він, поєднуючи священичі та семінарські обов’язки, трудився до 15 жовтня 1939 р., тобто до дня ліквідації консисторії.
Враховуючи освіту й організаторські здібності, о. Миколая Тучемського 1 січня 1926 р. призначають на посаду ректора Віленської духовної семінарії, а згодом, 1 вересня 1926 р., за сумісництвом і настоятелем церкви Свято-Троїцького монастиря м. Вільно, в стінах якого розташовувалась духовна семінарія.
У 1935 р. з нагоди 10-ліття ректорства, за поданням митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонисія (Валединського), прот. Миколая Тучемського було нагороджено польським урядом Золотим хрестом заслуги. Обов’язки ректора і настоятеля о. Миколай виконував до серпня 1940 р., коли настала остаточна ліквідація семінарії, яка розпочалася ще в 1932 р. (щорічно закривали один клас у зв’язку з реорганізацією богословської освіти).
5 грудня 1939 р. разом з іншими преставниками віленського духовенства був прийнятий у юрисдикцію Московського Патріархату.
У зв’язку з припиненням діяльності Віленської духовної семінарії, 1 вересня 1940 р. отця було прикомандировано до церкви Віленського Свято-Духівського монастиря, в якому він з 22 травня 1941 р. виконував ще й обов’язки благочинного.
У січні 1942 р. переїжджає з Вільна в с. Гориньград до своєї тещі. Двічі, 7 лютого і 3 березня 1942 р., він звертався з проханням до екзарха всієї України митрополита Волинського і Житомирського Олексія (Громадського) призначити його настоятелем Свято-Троїцької церкви с. Гориньград Тучинського деканату, яку раніше займав його покійний тесть. 4 березня 1942 р. отець Миколай отримав призначення на цю парафію.
Єпископ Волинський і Ровенський Миколай (Чуфаровський, 13.11.1884–7.03.1967) 3 жовтня 1945 р. призначає прот. Миколая Тучемського ректором Богословсько-пастирських курсів у Луцьку, одночасно залишаючись за сумісництвом настоятелем Гориньградської церкви. Саме владика Миколай поклав початок організації духовної школи (спочатку курсів, згодом семінарії) у Луцьку в післявоєнний час. Його було призначено на волинську кафедру 23 травня, а прибув сюди 3 липня 1944 р.
Формально богословсько-пастирські курси у складі духовного училища і першого богословського класу були відкриті 1 вересня 1945 р. Деякі історики в своїх дослідженнях повідомляють про початок навчання 26 жовтня. Однак і ця дата не є точною. Найбільш достовірну інформацію щодо початку навчання знаходимо в протоколах засідання педагогічної ради православних богословських курсів Волинсько-Ровенської єпархії.
Перше засідання педагогічної ради відбулося 27 жовтня 1945 р., на якому серед інших розглядались такі питання, як розподіл предметів між викладачами й організація вступних іспитів. Було прийнято рішення провести їх 29 жовтня, а 1 листопада 1945 р. розпочати навчання. Напередодні, 31 жовтня, у Хрестовоздвиженській церкві Луцька урочисто був відслужений молебень перед початком навчання, який очолив владика Миколай у співслужінні з викладачами в священичому сані. 4 вересня 1946 р. богословсько-пастирські курси було реорганізовано в середній духовно-навчальний заклад із чотирирічним терміном навчання, який став діяти під назвою Волинська православна духовна семінарія в Луцьку. Розмістилась вона при Свято-Троїцькому соборі в напівзруйнованому будинку колишньої польської школи.
Єпископ Миколай особисто збирав викладацьку корпорацію і саме на посаду ректора запросив відомого вже на той час протоієрея Миколая Тучемського – педагога й адміністратора з багатолітнім стажем, який у своїй особі поєднав педагогічний багаж дореволюційних духовних семінарій і академій, польської православної богословської школи міжвоєнного періоду, вільно володів польською, німецькою і французькою мовами. Ось як характеризував його уповноважений Ради у справах Православної Церкви по Волинській обл. М.Діденко у листі до уповноваженого РСРПЦ по Україні П. Ходченка від 30 жовтня 1945 р.: «Протоієрей Тучемський Миколай Михайлович – ректор. 1918 р. емігрував від Радянської влади у Польщу, де і знаходився весь час. Безсумнівний прихильник автокефальної польської православної церкви (мова йде про Українську Автокефальну Православну Церкву в Польщі, яку очолював митрополит Діонисій – М.П.), прихильник колишнього Варшавського митрополита Діонисія. Допущений як спеціаліст. Практична робота визначить його поведінку щодо нашої держави і в залежності від цього буде вирішено питання про його перебування на постійній роботі ректором». Той же Діденко неодноразово стверджував, що Тучемський був завжди в приятельських взаєминах із колишнім єпископом Полікарпом (Сікорським). Підтверджують прихильність о. Миколая Тучемського до УАПЦ й інші джерела.
2 листопада 1948 р. єпископ Волинський і Ровенський Панкратій (Кашперук, 24.11.1890 – 13.07.1972) призначає о. Миколая тимчасово виконуючим обов’язки настоятеля Свято-Троїцького кафедрального собору Луцька, одночасно залишаючи на посаді ректора духовної семінарії. У зв’язку з поверненням Свято-Феодосіївській церкві Луцька статусу приписної до Троїцького собору, 10 листопада 1948 р. о. Гавриїла Коробчука було звільнено від обов’язків настоятеля цієї парафії, а призначено 13 листопада цього ж року о. Миколая Тучемського. Згідно з указом владики Панкратія від 29 січня 1949 р. о. Миколая призначено настоятелем кафедрального собору і ним він був до 1953 р., а Свято-Феодосіївську церкву обслуговував до 1957-го.
Крім священичих обов’язків, о. Миколай Тучемський, як ректор і викладач Святого Письма Нового Завіту, велику увагу приділяв Волинській духовній семінарії, яка діяла в дуже складний історичний час. 18 квітня 1959 р. невідомі особи, від імені викладачів семінарії, написали голові учбового комітету при Синоді анонімну скаргу на ректора, що він нібито під час війни виголошував вітальну промову на честь рейхкомісара Еріха Коха. Хоча його вини не довели, але на початку вересня він змушений був подати заяву, щоб до 1 січня 1960 р. лікувати атеросклероз. Згідно з постановою учбового комітету при Синоді Московської Патріархії від 9 грудня 1959 р., журнал № 10, протоієрея Миколая Тучемського по старості і хворобі звільнено з посади ректора Волинської духовної семінарії з призначенням йому на лікування персональної пенсії.
До останніх своїх днів о.Миколай цікавився церковними подіями і жив життям духовної семінарії. Бачачи гоніння рідної школи, він не раз говорив: «То не у’ченики, то мученики».
На початку1950-х рр. в отця з найрідніших крім матушки Катерини (†1985 р.), з якою в них не було дітей, жила ще рідна сестра, Барщевська Надія Михайлівна (1909 р. н., заміжня за священиком, який був у той час настоятелем собору в Чернівцях).
Щодо священичих нагород о. Миколай в автобіографіях від 14.07.1945 р. і 11.04.1951 р. писав так: «всі духовні нагороди я отримав від митрополита Діонісія, в підпорядкуванні якого знаходилась Віленська духовна семінарія, за відмінно-усердну і духовно-учбову службу в такому хронологічному порядку: набедренник і скуфію – 1925 р., камілавку – 15.02.1926 р., наперсний хрест – до дня св. Пасхи 1926 р., сан протоієрея – 15.02.1927 р., палицю – до дня св. Пасхи 1928 р., хрест з оздобами – до дня св.Пасхи 1933р., митру – 28.11.1938р.». З нагоди десятиліття керівництва Волинською духовною семінарією в Луцьку і двадцятип’ятилітньою діяльністю ректорства в духовних навчальних закладах 25 жовтня 1955р. прот. Миколай Тучемський нагороджений Патріархом Московським і всієї Русі Олексієм (Сіманським, 27.10.1877 – 17.04.1970) другим хрестом з оздобами.
Останні роки о. Миколай прожив удома в с. Гориньград, важко хворіючи. Помер у неділю, 13 січня 1963 р., на 71 році життя. З благословення єпископа Волинського і Ровенського Мефодія (Мензака, 1914–1974) чин похорону на місцевому цвинтарі 16 січня очолив колишній співпрацівник покійного по Волинській семінарії ровенський благочинний прот. Григорій Коршун у співслужінні численного духовенства. Від Волинської духовної семінарії і всіх вихованців о. Миколая прощальне слово виголосив його учень, згодом співслужитель, ректор прот. Петро Влодек.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи