Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Владика Михаїл: «Чому треба молитися за Путіна?»
Відповіді митрополита на запитання читачів газети «Волинь нова» під час прямої лінії, проведеної цим виданням

Події останнього року в Україні змінили погляди суспільства на чимало речей, і в тому числі – на ставлення до Бога. Перемога Майдану, несподівана втеча Януковича змусили повірити у вищу силу навіть скептиків, спричинивши справжнє відродження духовності. Цей непідробний інтерес до питань релігії засвідчила і пряма лінія з митрополитом Волинським і Луцьким Української православної церкви Київського патріархату Михаїлом (на фото) у редакції нашої газети. Дзвінків до владики було так багато, що телефон не змовкав ні на хвилину. Але ми друкуємо розмову митрополита з читачами у скороченому варіанті – опублікувати у повному обсязі просто фізично не в змозі
     
     Тамара ТРОФИМЧУК
     
     НАГОРОДА ГЕРОЯМ ВІД БОГА – ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ
     — Доброго дня! Ваше високопреосвященство, поки на Сході героїчно воюють і гинуть наші хлопці, на Волині множаться настрої, що все це даремно, що Майдан був не потрібний, Януковича не треба було чіпати, бо влада дається від Бога. Що ви на це скажете?
     — У Священному Писанні дійсно говориться, що кожна влада – від Бога. Але влада від Бога буває двох видів – по благословенню і по попущенню. Янукович був для нас попущенням Божим, і щоб повалити його злочинний режим, знадобилося бажання самих людей. Вони його продемонстрували, вийшовши на Майдан. Коли беркутівці почали вбивати протестувальників, народ теж перейшов у наступ – і Янукович утік. Отака сила колективного бажання людей. Але нагадаю, що перемога Майдану прийшла після того, як церква перестала молитися за владу.
     — Якщо режим Януковича справді впав після припинення молитви за владу, чому не можна зробити так само щодо Путіна?
     — Бачите, ми можемо не молитися тільки за свою владу. З Путіним інша ситуація. Тут треба молитися за ворогів, як вчить Святе Письмо. Навіщо це робити? Справа в тому, що людина, як образ Божий, у своїй основі є носієм добра. Але гріх, що входить у неї, спотворює погляди, думки, цінності, спонукає до поганих вчинків. Однак під впливом молитви злий дух відступає. Тому й сказано у Писанні: «Моліться за ворогів своїх».
     — Хочу почути вашу думку з такого приводу. Президента Петра Порошенка нещодавно критикували за вислів: «Отримавши удар по одній щоці, другу ми підставляти не будемо. І нехай простить мене Господь». Закидали йому, що це не по-християнськи. А як ви гадаєте?
     — Заповідь підставити ліву щоку означає не відповідати злом на зло. На противагу Старому Заповіту, в якому було сказано «зуб за зуб», Новий учить не мститися. Однак сьогодні цю заповідь намагаються перекрутити, маніпулюючи темою братів-слов’ян. Але це повний абсурд. Не ми пішли війною на Російську Федерацію, а брати-слов'яни прийшли до нас і сіють смерть. Тому я думаю, що Президент сказав правильно. Його завдання – захищати незалежність і цілісність держави, не зважаючи на того, хто прийшов з війною. А питаннями віри повинна займатися церква.
     — Доброго дня! Ваше високопреосвященство, знаю, що ви особисто відспівуєте наших героїчних хлопців, які полягли на Сході. Хочу запитати, яку нагороду від Бога вони матимуть за те, що віддали своє життя за Батьківщину?
     — Їхня нагорода – Царство небесне. А це те, до чого в першу чергу повинна прагнути людина. Звісно, участь полеглих героїв на небі буде відрізнятися від участі звичайних людей, бо вони не просто померли, а душу свою поклали за ближніх. І ще один важливий момент. На шляху до Царства небесного всі душі мусять пройти етап очищення. Якщо людина жила гріховно, пройти його буде важче. Якщо жила праведно, пожертвувала собою заради ближніх, пройде легше, безперешкодно. Але очиститися мусять усі, бо сказано в Писанні, що все буде випробуване вогнем – не як фізичним явищем, а правдою.
     — Владико, скажіть, будь ласка, чи є на фронті волинські священики? Якщо так, то чи це їхнє бажання, чи ви якось до цього підштовхнули?
     На фронті є наші монахи і священики. Вони самі виявили таке бажання, я зі свого боку тільки благословив їх на захист Вітчизни. Нещодавно з оточення у Дебальцевому вийшов наш ієромонах Макарій. Зараз він перебуває у діючій армії як солдат. Біля Дебальцевого воює і наш протоієрей Миколай Гінайло, який раніше був майором запасу. Є інші священнослужителі, які без відриву від основного парафіяльного служіння регулярно відвідують підшефні батальйони.
     
     НЕ ЗМОГЛИ РОЗЧЛЕНУВАТИ УКРАЇНУ ЗА НАЦІОНАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ – ВЗЯЛИСЯ ЗА РЕЛІГІЮ
     — Слава Богу! До вас звертається прихожанка церкви, що належить до Московського патріархату. Ми багато разів просили нашого священика служити відправу українською мовою. А він говорить, що не можна, бо українська церква не визнана вселенським собором. Це правда?
     — Для звершення богослужіння українською мовою потрібно лише бажання людей. Згідно зі статутом церкви, якщо цього хочуть дві третіх парафії, їхня вимога має бути виконана. Жодних інших умов не існує. Але пам’ятайте, що навіть коли доб’єтеся можливості служити в церкві рідною мовою, ваше юридичне підпорядковування від того не зміниться. Ви й надалі залишатиметеся вірними патріарха Московського Кіріла, тобто перебуватимете в лоні Російської Федерації.
     — А як перереєструвати церкву на українську?
     — Насамперед мають відбутися збори громади, потім треба зібрати підписи за перехід у Київський патріархат, і вже після цього, власне, переходити. Наголошую, що це ваше законне бажання згідно зі статутом православної церкви.
     — Читала у «Волині», що на Рівненщині селяни провели референдум і перейшли з Московського патріархату до Київського. Чи є такі приклади в нашій області? І чи потрібна вказівка зверху, щоб об'єднати церкви у єдину помісну церкву?
     — Про необхідність такого об'єднання ми говоримо багато років, останнім часом – особливо. Але змушувати нікого не будемо, бо Господь дає людині право вибору і вільну волю. Примусово об'єднувати церкви ніхто не зможе і не буде. Щодо першого питання – на сьогодні три парафії у Горохівському районі змінили юрисдикцію. З Московського на Київський патріархат перереєструвалися церкви у селах Печихвости, Стрільче, яке перейшло разом зі священнослужителем, і Угринів, яке перейшло без священика. Крім того, багато волинян звертаються за консультаціями з приводу зміни підпорядкування. Люди не розуміють, чому вони моляться за патріарха Кіріла, а він у цей час благословляє російську армію вбивати їхніх синів. Чому цю політику підтримують священики? От як вам, наприклад, таке фото? Це покладання квітів 9 травня 2014 року в Ковелі. На грудях священиків Московського патріархату – георгіївські стрічки. Коли люди бачать подібні речі, вони починають запитувати себе: «Що я роблю в цій церкві?» і покидають храми Московського патріархату. Хоч, звісно, байдужих вистачає.
     — Як нині складаються відносини між двома православними церквами в області? Кажуть, Московський патріархат досі називає вас єретиками, не визнає хрещень, вінчань, які здійснили священики УПЦ КП?
     Про такі випадки я не знаю. Цього року стосунки між Київським і Московським патріархатами дещо поліпшилися. Не в останню чергу тому, що не стало відвертої підтримки владою однієї церкви. Зараз влада виконує свої завдання, церква – свої. А стосунки між священнослужителями здебільшого складаються на особистісному рівні. В одних вони дружні, в інших – ворожі. Деякі священики УПЦ МП приймають записки за воїнів АТО, більшість категорично відмовляються. Тому кажу ще раз: в Україні давно назріла потреба в єдиній помісній церкві. Цього вимагає час і політична ситуація. Російська держава, не зумівши розділити Україну за етнічною ознакою, буде намагатися розчленувати її на релігійному ґрунті. Вона, зрештою, вже це робить, залучаючи священиків до антиукраїнських акцій – перекриття доріг, зриву мобілізації, переховування зброї в храмах.
     
     У НАС ОДНА ДОРОГА – ДО БОГА І В ЄВРОПУ!
     — Телефоную з Любешова. Ваше високопреосвященство, чи можливо відмовитися у храмах Київського патріархату від досить високих розцінок за сорокоусти, щоб люди платили хто скільки може? Моя знайома півроку вимолювала чоловіка, який був в АТО, і це їй вартувало значних коштів.
     — Гроші, які ви даєте у церкві, – це ваші добровільні пожертви. Якщо людина не має потрібної суми, ніхто їй не відмовить у прийнятті записки на сорокоуст, богослужіння чи звершення будь-якого таїнства. Правила про пожертви кожна релігійна громада встановлює індивідуально. В одних храмах і монастирях можна покласти будь-яку суму, взяти свічку, написати записку. В інших існує орієнтир, про який ви говорите. Бо людина все одно запитує, скільки треба пожертвувати. І щоби кожному окремо не казати, вказують ці цифри.
     — Ваше високопреосвященство, ви пострижений у чернецтво, тому, можливо, моє запитання трохи здивує. Але чи не могли б сказати, чи було у вашому житті якесь романтичне почуття?
     — Питання справді делікатне… Моя молодість була такою, як у всіх. Я прийняв чернецтво не в юному віці, а в 31 рік. А що було до того – можете фантазувати, я вам дозволяю.
     — Слава Ісусу Христу! Владико, поділіться, будь ласка, власним досвідом, як правильно провести Великий піст, щоб отримати користь для душі і стати ближчими до Бога?
     — По-перше, треба усвідомити, що піст – це потрібний для вашого духовного зростання й очищення період. Це час добровільного обмеження себе у чомусь заради спасіння душі. Йдеться не тільки про їжу, хоч, звісно, починати треба з фізичного стримання – в їжі, словах, поведінці. По-друге, надію у своїх постових подвигах треба покладати тільки на Бога, а не на себе: от я проявлю силу волі і не буду їсти ковбаси. По-третє, слід сконцентруватися на своєму внутрішньому стані, менше думати про вади ближніх, більше молитися, відмовитися від розваг. І нікому не розказувати про свій піст. Інакше наберетеся більше гріха, ніж праведності.
     — Шановний владико, торік улітку ви говорили: «У нас одна дорога – до Бога і в Європу». Нині бачимо, які аморальні «цінності» сповідує Захід, який він байдужий до війни в Україні. Чи ви і зараз вважаєте, що нам потрібна Європа?
     — Не треба сприймати Європу як осередок аморальності. У нас цієї аморальності і в Україні вистачає. В Євросоюз ми йдемо по цінності, які вважаємо пріоритетними. Хочемо мати добробут, комфорт, соціальний захист, але самі зробити цього не можемо, тому прагнемо скористатися іноземним досвідом. Тисячу років тому Європа перейняла від Русі освіту, а сьогодні Україна прагне повчитися у Заходу, як організувати достойний рівень життя. Тому я від своїх слів не відрікаюся. У нас справді одна дорога – до Бога і в Європу!