Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Зцілений молитвою
Стаття Олени Лівіцької про чоловічий монастир Успіння Пресвятої Богородиці в с. Сокіл Рожищанського деканату на сайті Волинської газети

Більшу частину свого життя костел Святих Петра й Павла, що у с. Сокіл Рожищенського р-ну, простояв у руїнах. Понад 70 літ тому за те, що невідомі підпалили католицьку духовну обитель, поляки спалили село… А кілька років тому у порослих мохом забуття стінах уперше за десятки літ пролунала молитва: на території древньої культової споруди облаштовують монастир.

У скромному побуті першими помічниками для послушників та ігумена Свято-Успенського чоловічого монастиря є самі соколяни: і харчами допомагають, і добрими справами, і молитися до колишнього костелу ходять. Власне, і рішення про монастир приймали самі селяни.

Костел у Соколі збудований 1907-го, про що свідчить напис на стіні. За кілька літ зазнав руйнації – була Перша Світова. А незадовго – Друга, коли село опинилося під прицілом одразу кількох окупантів. Під час війни костел підпалили, за що поляки жорстоко відомстили місцевим жителям … спаливши населений пункт і вбивши 19 місцевих українців. Спогадом про ті буремні сторінки сільської історії залишилися… снаряди у стінах костелу Св. Петра і Павла. Тривалий час долею культової споруди (пам’ятки архітектури місцевого значення) переймалися хіба її сусіди-селяни, лелеки, котрі гніздилися на стінах, і Матір Божа, яка застигла у скульптурі над входом до храму в тяжкій задумі. А згодом поляки взялися облаштовувати попід костелом дитячий літній табір. Збудували кілька будиночків довкола. Але проект тривав недовго.

Нині на подвір’ї монастиря по-хазяйськи стрічає гостей домашній пес. У старому костелі – нові двері. Усередині – проводять служби, відгородивши кілька метрів квадратних приміщення. Поруч – підростає двоповерхова новобудова: вона зводилася як їдальня для дітей, що тут мали відпочивати, а згодом слугуватиме житлом для послушників. Тут же й літні будиночки, в одних живе братія нині, інші – використовують для господарських потреб.

«Нас тут трьох. Це якщо постійно. Але допомагати нам приїздять і священики знайомі, і семінаристи. Хазяйнуємо помаленьку, – розповідає послушник Дмитро, який вийшов назустріч гостям. Ігумена Якова на ту пору в обителі не було, у справах поїхав до обласного центру.

Окрім справ духовних, у монастирі мусять опікуватися й буденними. Донедавна мали у господарстві коня, але продали. Тримають п’ятеро свиней. Не проти на літо обзавестися й корівчиною.

«Люди тут хороші. Хоч у монастир ходить небагато із них, бо звикли більше йти до Свято-Троїцького храму. Але помагають нам, за що – велике спасибі», – зазначає Дмитро.

Особливість Сокола ще у тому, що тут – кілька церков: на околиці стоїть древній Свято-Успенський храм (а свого часу в селі діяв Свято-Успенський чоловічий монастир); у центрі села – Свято-Троїцька церква, збудована у 19 ст. І віднедавна на місці старого костелу – знову ж таки Свято-Успенський монастир. А колись функціонувала ще й синагога…

До речі, саме активні представники місцевої громади кілька літ тому наполягли, аби древню споруду передали у користування прихожанам Української церкви Київського патріархату. У планах – реконструкція культової споруди, розбудова прилеглої території. Тож із Божою поміччю незабаром на руїнах пам’ятки постане духовна обитель, обтрусить із себе порох історії – і нарешті, через більш як сотню літ, таки почне виконувати основну свою функцію: зцілювати душі соколян щирою молитвою. Українською.