Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Ікона «Успіння Богородиці»

«Успіння Богородиці». XVII ст. Дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення. Походить із церкви Архістратига Михаїла с. Пілганів Луцького району. Експонується у Музеї волинської ікони.

День смерті Пресвятої Богородиці називається Успінням (ц.-сл. Успеніє – мирна кончина, подібна до сну). Свято виникло в Єрусалимі приблизно у V ст. під впливом рішень Ефеського Собору 431 р. щодо Богоматеринства Марії. Спочатку вшанування цього дня мало назву Свято Марії-Богоматері. В Сирії у V ст. цей празник називали Пам’ять Блаженної і лише з VI ст. – Успіння Пресвятої Богородиці.

Іконографія свята, на відміну від більшості дванадесятих, не має основи у Святому Писанні. Зображені події, пов’язані зі смертю Діви Марії, ґрунтуються на апокрифічних сказаннях.

Оповідається, що за три дні до смерті явився Їй архангел Гавриїл і сповістив про час Її переходу у вічність. Вона з радістю прийняла це послання, тому що для Неї не було більшого щастя, як вічно споглядати Свого Божественного Сина. Архангел Гавриїл вручив їй райську фінікову гілку, яка випромінювала надзвичайно яскраве світло і вдень і вночі. Мати Божа висловила бажання бути похованою у Гефсиманії поруч зі своїми батьками і Йосифом Обручником. Богородиця почала готуватися до останнього дня, прикрашаючи оселю, кадячи фіміам, запалюючи свічки. Богоматір благала близьких не плакати за Нею, а, швидше, радіти тому, що зустрінеться з Сином і буде просити Його захищати всіх людей на землі.

На день Її смерті зібралися у Єрусалимі всі апостоли, хоч були розсіяні по всьому світу. Не було тільки Фоми. Апостоли при співі духовних гімнів на плечах занесли Її тіло до гробу. Коли на третій день прийшли разом із Фомою, який хотів востаннє поглянути на Марію, і відкрили гріб, то тіла там не було, а тільки похоронні ризи.

На підставі цього сказання у католиків є догмат про вознесіння Діви Марії на небо, але в православних – нема. Наша Церква навчає, що з приводу зникнення тіла Пречистої належить не висловлюватись категорично, а «зберігати благоговійне мовчання».

Ікона з Пілганова – зразок розширеного, «хмарного» варіанту іконографії Успіння Богородиці. Основними композиційними елементами та іконографічними мотивами є епізоди апокрифічних розповідей. На жаль, досить значні втрати фарбового шару не дають можливості більш повного опрацювання. Композицію образа поділено горизонтальною лінією (двома куполами і стіною) на дві частини: нижню і верхню, земну і небесну, людську і Божественну. Внизу – земна скорбота, зверху – радість майбутнього. У нижній частині бачимо тіло померлої Богородиці на смертному одрі в оточенні апостолів. Поряд – Ісус Христос із душею Матері у вигляді спеленаного немовляти. Вседержитель з ніжністю тримає на руках Ту, Яка тримала Його у земному житті. Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, очі заплющені, руки складені на грудях. Примітно, що голова Спасителя схилена вправо до Матері, Її душу Він тримає на лівій руці, а правицею благословляє всіх присутніх.

Возсідаючи на невидимому небесному престолі, Марія благословляє людей. Обабіч від мандорли (ореолу на всю постать) Богородиці – поясні фігури апостолів на хмарах. Мандорли Сина і Матері – кольору неба, символи слави і світла, які сходить від Божества. Ідею єднання Матері й Сина підсилюють ідентичні кольори Їхніх одеж, а також вогненний серафим, який ніби покоїться двома крилами на ореолі Сина зверху й одночасно верхніми двома крилами тримає ореол Матері знизу. Невипадково смертне ложе, подушка, на якій покоїться голова Богоматері, виконані пурпуровим кольором – символом імператорської влади. Так візантійські іконописці символічно підкреслювали достоїнство Марії як Цариці Небесної. Навколо одра стоять сумуючі апостоли. На передньому плані зліва – Петро з кадилом, справа – Йоан припадає до ніг Діви, адже саме йому Спаситель заповів турбуватися про Неї після Його смерті. Пози і жести апостолів говорять про тиху скорботу. Характерне вирішення ликів апостолів і кількох чоловіків, які стоять у натовпі: немолоді обличчя з дрібними рисами, глибоко посадженими очима, сивіючими волоссям і бородами та особи середнього віку з округлими лицями, великими темними очима, волоссям і бородами. Двоє святих у священицьких одежах із розгорнутими книгами – це Діонисій Ареопагіт та брат Яків, які були присутні у домі Богородиці. Німби святих плоскі, окреслені двома графіями, сріблені, а німб Христа – хрещатий із літерами, що означають «Я є Сущий».

Палітра ікони обмежена червоним, блакитним і білим кольорами. Пріоритетна чорна контурна лінія, якою промальовано лики і силуети зображених, надає їм особливої чіткості й виразності. В апокрифах пишуть, що поховання Божої Матерi було урочистим. Коли похоронна процесiя наближалася до Гефсиманського саду, юдей Афонiй, який ненавидів християн, вирiшив перекинути ноші з тiлом Богородицi. Та коли доторкнувся до них – невидимий ангел вiдрубав йому руки і запропонував покаятися. Афонiй тут же покаявся, щиро увiрував i був зцiлений апостолом Петром. На волинській іконі руки Афонію відрубує архангел Михаїл, чим ілюструється присутність усього небесного війська під час цього дійства.

Пілганівська ікона своєрідно поєднує дві події – смерть Марії та літургію з Христом-Архієреєм. Кожна із них має свої ознаки. Ложе з тілом Богоматері наочно уподібнюється престолу, а розташування апостолів двома групами обабіч символізує їх присутність на Євхаристії. Христос, що стоїть зі спеленаною душею Марії, – образ архієрея за Трапезою. Апостол Петро з кадилом вказує на кадіння Святих Дарів під час Літургії. Йоан, який припадає до ніг Марії, – священик, що цілує престол. Два єпископи уподібнюються дійству таїнства Причастя священиків архієреєм. Ангели і святі на хмарах зі складеними на грудях руками, як для прийняття Святих Дарів, наче прислужують на Літургії як диякони.