Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПІСТ – ДУХОВНИЙ ПОДВИГ ХРИСТИЯНИНА

Священик Олександр СЕНІВ,
настоятель Свято-Василівського храму
в с. Боголюби Луцького районного деканату

Кожному відомо, що у світі все змінюється, часто-густо – псується. Псується годинник, псується наше авто, псується наш телевізор, псується наше здоров’я. Усе це потребує нашої уваги для утримування в належному стані. У світі, де багато гріховності й зневаги до Господа Бога, – особливої турботи потребує й наша душа. Найкращі помічники для її здоров’я – піст, молитва й милосердя.

Справжній піст – це віддалення від себе злого і стриманість у всьому. Він включає в себе дві невід’ємні складові частини: піст духовний і піст тілесний. Тілесний ніби лежить на поверхні, він більш видимий, більш формально відчутний. А піст духовний – це піст внутрішній, подвиг серця, піст, невидимий для людей, але видимий для Бога. І саме духовний піст – найбільший скарб в очах Господніх, бо веде до очищення єства. Без нього піст тілесний – це звичайна дієта. Господь сказав: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте ззовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. Фарисею сліпий, очисти сперше в середині чаші і блюда, щоб чистими були і ззовні вони».

«Піст є від Господа», – читаємо в Євангелії від Матфея. Найперша заповідь, що її Бог дав нашим прабатькам – Адамові та Єві: «Від всякого дерева ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж».

Не виконали посту перші люди, їли від забороненого дерева і зле їм стало, – Бог прогнав їх з раю. Якщо б вони витримали цей іспит, то не мали б ні вони, ні їхні нащадки моря страждань і клопотів.

Велику роль піст відігравав і надалі. Ще в Старому Заповіті наказав Бог стриматись від деяких страв, що вважались нечистими, та припоручив піст як знаменний спосіб на одержання потрібних благодатей.

Великий пророк Мойсей сорок днів і сорок ночей хліба не їв і води не пив.

Книга пророка Йони зі Старого Заповіту оповідає про давнє й багатолюдне місто Ніневія. Його нечестиві мешканці своїм беззаконням і неправдами прогнівили Бога настільки, що Він прирік їх на загибель. І пророк Йона йде в місто й закликає народ до покути: «Наверніться до Господа, Бога вашого, всім серцем у пості, в плачу й у жалі, – хто знає, чи Він не пошкодує вас».

Гірко було мешканцям Ніневії чути таке, і всі наклали на себе строгий піст: ніхто нічого не їв, не пив; усі облишили  беззаконня і звернулися до Господа з молитвою про помилування. І милосердний Господь помилував Ніневію.

Стриманість – один із необхідних кроків нашого ду­ховного зростання, один із важливих щаблів на сходинках досконалості. Стриманість – це запорука спасіння. У тому числі й стриманість фізична, тілесна. Тому-то й благословила Свята Церква піст як стримання своїх тілесних і душевних пристрастей і пожадань, як постійне нагадування про необхідність зупинятися на шляхах своїх, щоб на крилах духовного та тілесного посту піднятися до небесних висот Царства Духу, Царства любові, Царства Божого...

Також у Новому Заповіті поважали піст, завжди дотри­мувались його. Великий пророк Божий Йоан, Предтеча Господній, святі апостоли, преподобні й праведні постили, та ще й як постили. Часто їли тільки хліб, пили тільки воду, і то раз на день або через кілька днів, інші постили тижнями. Сам Господь Ісус Христос постив сорок днів.

Піст – найсвятіша і найугодніша Богові справа. Бувало, що розгніваний гріхами людей Бог умилостивлявся над ними через те, що вони накладали на себе суворий піст. Свята Православна Церква, яка вже стількох праведників приготувала для Неба, знає, що треба для нашого спасіння. І ось вона, наша Мати, пропонує нам піст як найкращий засіб очищення душі від гріхів.

Мешканців Ніневії Господь помилував не за один тільки піст тілесний, а ще й за те, що вони покинули беззаконня й звернулись до Бога з молитвою про помилування, отже стали постити і духовно, і тілесно.

Декотрі бережуть піст тілесний, але мало турбуються про піст духовний. Піст тілесний потрібний для нашого здоров’я, для зміцнення нашої волі, для перемоги нашого духа над плоттю, а для Господа потрібен піст духовний. Тому св. Антоній Великий визнавав піст як «стриманість язика» насамперед, а потім уже – черева. Скільки відбереш від плоті, стільки додаси душі, щоб вона сяяла духовним здоров’ям.

Другою невід’ємною частиною посту є молитва. Коли Ісус посилав своїх апостолів у світ, то дав їм владу виганяти бісів і всяку нечисту силу. Але сталося щось дивне: вони не знали, що робити, і прийшли до Ісуса на самоті та зажурено спитали про причину їхньої неспроможності. Христос у відповідь сказав їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки постом і молитвою». Іншими словами, бажав їм сказати, що вони не були близькими до Бога, бо бракувало духа молитви, яка лікує із Господом Богом, без якого ми не можемо нічого вдіяти. Не дивно, що при нагоді, як це описується в Євангелії від Луки, один із учнів просив Христа: «Господи, навчи нас молитися!» Напевно, Ісус довго чекав того моменту, коли апостоли виявили свою тугу за молитвою. Тому Він підніс Свої очі до неба і проказав їм молитву, яку ми називаємо «Отче наш», або «Господня молитва». Ніде у Святому Євангелії ми не знаходимо стільки глибоких думок та головних елементів його науки, як у цій молитві. Апостоли вперше почули таке звернення до Небесного Отця, бо досі, у Старому Заповіті, всі зверталися до Бога як суворого Судді. Він не є тільки моїм Батьком, а нашим Батьком, чим робить нас усіх дітьми Божими, дітьми одного Небесного Батька.

Щоб не грішити і щоб не ухилятися від виконання настанов і Заповідей Божих, треба постійно молитися Богу: молитва – це провідник благодаті Святого Духа, котрий завжди може наставити нас на всяку істину й очистити від усякого гріха.

Третьою невід’ємною частиною посту є милостиня. «Будьте милосердні, як Отець Ваш, що на небесах», – закликає до совісті кожного Христос через євангеліста Луку. І в цих словах Спаситель стверджується, по-перше, як Милосердний, Який зі Свого милосердя створив світ і турбується про нього; по-друге, що тільки тоді ми маємо право щиро, без осудження для себе, помолитися до Бога – «Отче наш», коли плекаємо у своєму серці чистоту милосердя, адже тільки ця Богоподібна чеснота робить нас дітьми Божими. Саме милосердя – це та нетлінна краса Божественної Істини, яка полонила душі жорстоких язичників, це та дивна і незбагненна Сила Христова, яка перемогла весь світ. А народна мудрість повчає: «Коли Бог допоможе, він всю трудність переможе».

Коли з нами Бог, ми відчуваємо невимовну радість. Тому, як свідчить Євангеліє від Марка, Ісус Христос і називає милосердних щасливими: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». Ось виявляється, який простий секрет щастя. Хочеш бути щасливим – відкрий серце для ближнього й добрих справ, і ти відкриєш його для Того, хто Єдиний може зробити людину щасливою.

В істині цих слів дуже легко переконатися. Що відчувається в душі, коли подаємо милостиню бідному або щиро пробачили комусь образу? Більшість погодиться, що на серці після цього невимовна радість і дивна легкість. Діла милостині очищають душу від найбільшого у світі зла.

Треба знати, що милостиня буває тілесна і духовна. Тілесна – це допомагати бідному, нагодувати голодного, напоїти спраглого, відвідати хворого та інші. Діла ж милості духовної такі: прощати образи, втішати засмучених, давати добрі поради, не відповідати злом на зло, мирити ворогуючих, молитися за інших, навернути грішника тощо. І наскільки важливіша душа за тіло, настільки духовна милостиня важливіша за тілесну.

Тому не варто засмучуватись, якщо інколи ми не можемо допомогти комусь матеріально, адже ми можемо допомогти просто співчуттям, а найбільша поміч – це молитва за ближнього до Господа.

Отже, не будемо нікого кривдити. Хто нас скривдить, – простімо йому. Пам’ятаймо про вбогих, допомагаймо їм тут, у цій небесній лікарні – церкві, вилікуймо свою душу через св. Євхаристію. Як написано у Посланні до ефесян: «Поводьтеся згідно з покликанням, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберегти єдність духа у союзі миру». Ось чим треба займатися в святий піст, ось у чому суть посту духовного й духовного подвигу християнина.

Господь доручив нам певну місію, ми, і священики, і миряни, призначені бути апостолами в своєму оточенні. Ця думка повинна наповнити наші серця радістю, що ми, без огляду на свій вік, освіту, суспільне становище, можемо принести користь і сповнити належне завдання. Чи є якесь цінніше завдання для людини, як не духовна онова нас самих і тих, що близькі нашому серцю, що з ними ділимо долю й недолю! А все інше залишіть Небесному Отцю. Амінь!

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 3 (16)