Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 11 вересня, на Усікновення глави Йоана Предтечі, за Божественною Літургією у храмі Різдва Йоана Предтечі, що в Луцьку.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, я сьогодні вітаю вас із днем, яким ми вшановуємо подію християнського життя – Усікновення глави Йоана Предтечі. Церква Христова вшановує не лише Самого Ісуса Христа, а й тих людей, які тісно своє життя пов’язували із Ним, тобто апостолами, жінками-мироносицями... Звичайно, одним із перших – Йоана Хрестителя, того, який ще не побачивши, а будучи проваджений Духом Святим, уже говорив до людей, котрі приходили до нього: «Я вас хрещу водою, але йде за мною Сильніший, Який буде хрестити вас Духом Святим».

Чому ми шануємо Предтечу? В першу чергу тому, що він побачив Бога, відчув Бога і здійснив дійство – хрещення в річці Йордан. Але які тут повчальні моменти близькі та зрозумілі нам сьогодні? Усе, що ми говоримо про Хрестителя, – це минувшина, так було, так описує біблійна історія. Один із важливих моментів – те, що Предтеча побачив Христа: відчув Його і побачив. Не йому сказали про Нього, не розповідали, а він відчув. Оце важливе для нас – наше внутрішнє відчуття. «Побачити Бога» – як це по-богословськи звучить гарно, і як це трудно і незрозуміло по-життєвому.

Церква Христова в піснеспівах мовить: «Блаженні чисті серцем, бо тії Бога побачать». Оце один із моментів, як можна побачити Бога, – бути чистим серцем. Що означає бути чистим серцем? Бути без гріха. Бути очищеним до такої міри, щоби гріх не міг чіплятися до тебе. Може гріх спокушати, але він не буде твоєю суттю. Отоді ти не залежний від гріха, отоді ти чистий. Якщо ж ти піддаєшся, значить, ти ще не досконалий. Якщо тебе щось спокушає, а ти це не можеш перемогти, – ти ще не досконалий, не до кінця очищений, тому важко тобі «побачити Бога». Хоча цей стан неочищеності не є сталий і рівний. Ми то очищаємось, то знову замазуємось, то очищаємось, то замазуємось, в один момент «бачиш», відчуваєш Бога, потім забув, «не бачиш» і не відчуваєш...

Так ось, максимальне прагнення наше, висота нашого духовного росту – це бачення Бога. Бачення Бога де? У ближньому своєму. Якщо ти в ближньому своєму бачиш не просто родича, сусіда, земляка, а образ Божий, – хоч би яким цей образ був, досконалий чи спотворений, але ти бачиш цей образ, – тоді ти чистий серцем. Коли в тебе немає ненависті до ближнього, а тріпоче до ближнього почуття любові, навіть якщо ти його не знаєш, – оце найвище.

Але нам це дуже важко. Як бачити сусіда, який робить щось недобре, і не осудити його, як не дати відповідь словесну тим, які щось говорять [на вас погане], і багато інших вчинків. Ми не можемо стриматись і поводим себе «по-людськи», поводим себе, як ті, хто впав у гріху, поводим себе, як Єва, перша жінка, бо не кається, не чиста серцем, не «побачила Бога», а піддалася спокусі. Не покаялась, а говорить: «Змій спокусив мене, не я». І Адам такий самий: «То не я, то жінка». Не побачив оцього образу Божого у ближньому своєму, в дружині своїй, не стримав її, коли вона вчиняла цей гріх, мовчки спостерігав, а потім вказав пальцем: то не я, то вона. Згрішили ж обоє, з Раю були вигнані обоє, не тільки Єва, а й Адам.

Ось ця наша схильність до гріха сьогодні не дає нам можливість бути 24 години [на добу] образом Божим, неспотвореним. Схильність до гріха відкидає нас від Творця, покаяння ж і праця – наближає. Ділами своїми ми наближаємось до Бога. І в чому виражається це наближення? Бажанням бачити Бога перед собою, постійно. Оцей храм – це і є ваше вираження. Ви самі не осмислюєте, як це сталося і навіщо ми його тут будуємо. Ми цього ще не розумієм, та вже діємо, вже є учасниками. Тому, що прийшли сюди… Значить, щось ти тут побачив, щось твої очищені духовні очі тут побачили, щось сприйняли.

А що сприйняли? Сприйняли благодать Святого Духа. Ми її не можем бачити, не можем отримати у вигляді чогось матеріального. Це сила, яка сприймається нашим чуттям і розумінням. Інколи можемо сказати: «Мені тут добре». Це одна із дій благодаті Святого Духа. Тобі добре в цьому храмі. Згадайте, як себе повели на горі Фавор апостоли. Можна ж було багато що казати. Петро не знав, що казати, йому було добре. І він не казав – «Там Божественна благодать, Бог, от я все бачу, я все розумію», не було цих слів високопарних. Були прості слова: «Як добре нам тут бути, поставмо три намети. Я ще хочу побути тут якийсь час, мені тут добре». Він не до кінця розумів, Хто з ним. Він [дещо] розумів, чув голос, бачив Ісуса Христа, Який творив [чудеса], тут же десь визнавав Його Богом, тут же не визнавав Його Богом, як в подальшому біблійна історія розказує: зрадив Його, втік… Але це в подальшому, але в той момент – відчуття «нам тут добре»: оце дія Божественної благодаті.

І сьогодні тут, у цьому місці, у цих стінах, не до кінця ще приведених у належний порядок, нам тут добре, бо це наше відчуття Божественної благодаті, це тепер наш дім. Наш дім, «який назветься домом молитви», тут, де я творю молитву. Бо всі ці стіни зведено для одного – для єднання людини з Богом, до молитви, яка почута Богом. Це і є твоє спілкування зі Всевишнім. Тому якщо ти з Ним не спілкуєшся, ти не розумієш Його і не можеш Його почути, а Він «не може» до тебе догукатися. І ви [...] один одного не чуєте, але страждаєте ви, не Бог. Від відсутності спілкування страждає не Бог, страждає людина. І це вона визначає за Божественним промислом, Божественною порадою в одній із заповідей. Спілкування зі Всевишнім – одна із заповідей, це яка? «Шість днів працюй, а сьомий день – Господу Богові Твоєму». Ось ця заповідь, день, у який ти всеціло повинен спілкуватися з Творцем.

Це день церкви і сім'ї. Тобто з Богом і образом Божим, таким самим Божеством у людській природі, обожненою людиною. А обожненою тому, що вона прийняла Таїнство Святого Хрещення, Дари Святого Духа. Обожнена людина: Бог стає людиною для того, щоб людина стала Богом, обожнилася, піднялася до висот. І цю висоту нашого підняття ми можемо бачити на прикладі людської природи Пресвятої Богородиці. А в чому це виражається? Що вона стала – якою? «Чеснішою від херувимів»! Чеснішою, вищою, кращою, чистішою… Але це не тільки Богородиця, вона ж була в тілі фізичному, нашому. Таке саме тіло, вище за ангельську природу, – ось це підняття.

Ось для того потрібно обожнюватися нам. Очищатися і приєднуватися. І цей день закликає тебе: прийди поспілкуйся з Богом, перевір свої думки, перевір стан своєї душі – чи очищений, чи бачать твої очі в ближньому Бога, чи ти бачиш Його, чи ти Його не бачиш… Якщо не бачиш – працюй, якщо бачиш, відчуваєш – радій і тримай себе в такому стані. Тому, що «нічого нечистого в Царство Небесне не увійде». Ось для чого мета цього очищення. Вмер – це ще не означає, що ти в Царство Небесне попадеш. Вмер – це означає, що ти відійшов із цього світу земного, а куди перейшов, залежить від прожитого твого земного життя. Ти відійдеш, і не важливо в якому віці, а важливо – куди попадеш після цього.

Тому я бажаю усім нам відчувати Божественну благодать, коли приходим до храму. Не просто – гарно співають, гарно ходять, багато людей... Але ще щось треба складати на серці своєму, кожен раз, коли приходиш до храму. Брати участь у молитві. Що означає молитись у храмі? Це означає: слухай, що співають, і душею приєднуйся до того, що вони співають, немовби ти сам співаєш чи сам читаєш. А коли ти говориш сам молитву «Отче наш» чи іншу, це твоя особиста, індивідуальна молитва. Але приєднуватися треба до молитви спільної. Тому, що і слово Літургія [по-грецьки означає] «спільна, громадська справа», спільна молитва. Вона є найбільшою, найвищою тому, що увінчується Євхаристією – єднанням за чашею, коли ми споживаєм Тіло і Кров Христа Спасителя.

Тому я бажаю вам у цей день, у день пам’яті Йоана Предтечі, дати собі такий заряд працювати над собою на своє ж благо. Церква настільки часто говорить про людину, немовби робить її егоїстом. Усе для тебе, усе для себе. [Нібито й] немає – для когось. Для себе. Над собою працюй, сам причащаєшся, сам молишся… Але коли ти піклуєшся про себе, то народжується в тебе почуття любові, коли розчиняєшся у всіх. Подібно до матері: має багатьох дітей, розчиняється в них – любить їх, і тому й розчиняється в них. А не є сама по собі і діти не самі по собі. Ось коли ти дбаєш про себе, про очищення, про єднання з Богом, то через отриману тобою благодать розчиняєшся в цих людях, які поряд з тобою, і ти бачиш в них образ Божий. І здається, думав тільки про себе, а виходить – думав про всіх. Бо не можеш тільки жити сам, живеш кимось і живеш для когось.

Поняття «любов» [сконденсовано] у такому вислові: «Любов це не “дай”, любов це “на”». І приклад – життя Ісуса Христа. Приклад Бога-Отця, «Який так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного віддав, щоб усякий, хто вірує, не загинув, а мав життя вічне». Оця розчиненість у всіх. Постраждав за весь світ! Велике благо, коли ти «віддаєш душу свою за друзів своїх». Оце вище почуття любові!

Це те почуття любові, яке мають наші вояки, які там, на Сході. Приклад: ховали ми одного хлопця. Як загинув? Кинули вороги гранату серед хлопців. Він сам впав на ту гранату, щоб не загинули товариші. Оце любов! Розчинився він у них. Сам віддав душу свою за друзів своїх. Оце найвище, найчистіше дитя, яке так вчинило. Це вже ангельський вчинок. Людина в фізичному тілі вчинила як ангел. А цей приклад що означає? Що і серед нас є святі. Ми коли говорим про святих, то не говоримо про третє чи перше століття Християнства. Серед нас вони є, і ми не усвідомлюємо. Можливо, ми [вже внутрішньо] досягнули того, що [колись] зробимо. Тільки потрібен момент випробування. Але якщо не знаєм, то потрібно працювати, аби досягнути такої святості, щоб бути готовим віддати життя своє, розчинитися в ближніх своїх. Присвятити своє життя служінню Богові, служінню ближньому, як це зробив Іоан Предтеча. Все його життя – це було служіння Богові.

Тому я бажаю, щоб оцей приклад, оце значення служіння лягло нам на серце й на розум. І ми, духовно очищуючись, досягнули найвищої святості, найвищої любові – бажанням служити для ближніх розчинилися в них. От цього нехай допомагає нам Господь досягнути в нашому земному житті. А про ваше зростання свідчить те, що ви звели цей храм, плануєте добудовувати і розбудовувати. Оце і є стан збагачення нашої душі. От за цим будуть судити, що ти залишив після себе на цій землі. Не одежі, не хати, де ти живеш, а пам’ять, яку ти залишив про себе.

Тому хай пам'ять про вас у нащадків буде славною і великою, щоб вони вами пишалися, що ви в цьому житті зробили щось велике, особливе, яке має відношення до вічності. А я закликаю на всіх Боже благословення і радію разом з вами цьому успіху, цьому будівництву, освяченню цього храму, учасниками якого ми з вами тут є.

Слава Ісусу Христу!