Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Прес-конференція Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета відбулася 1 червня в духовній консисторії у Луцьку в рамках візиту з нагоди престольного празника кафедрального собору Святої Трійці.

– Ваша Святосте, як Ви думаєте, які причини того, що війна затягується? Невже ж український народ такий грішний, що має таку проблему, на відміну від інших народів?

– Сказать, що український народ негрішний, – сказать неправду. Український народ теж грішний, і тому ми молимось, щоб Господь простив нам провини наші. В чому гріх українського народу? Єдності нема. Гріх це чи не гріх? Гріх. Корупція, несправедливі суди і тому подібне. І тому для того, щоб визволить наш народ від цих гріхів і беззаконь, Господь попускає страждання, і в цих стражданнях виявляються добрі якості нашого народу, жертовність. Не тільки тих, хто захищає нашу землю, а і всього народу, бо жертвують на нашу армію. І, таким чином, в результаті цих страждань, цієї війни Україна не ослабляється, а навпаки – зміцнюється, зміцнюється любов’ю до свого народу, до своєї землі. І тому ми повинні дякувати Богу не тільки за радості, а і за скорботи, тому що скорботи приводять нас до кращого.

Згадаємо Другу світову війну: теж руйнацій було дуже багато, не порівнянно з тим, що зараз. Але в результаті цієї Другої світової війни наші народи, які виховувались тоді під владою безбожництва й атеїзму, навернулись до Бога. І якби війни не було, то я не знаю, чи збереглась би віра в нашому народі. А так віра зміцнилась, і завдяки цій вірі й ми стали причасними до Церкви. Так і тепер: Бог промишляє за наш народ, і тому, оскільки ми народ миролюбивий і стоїмо на дорозі правди, Господь дасть нам перемогу.

– Ваша Святосте, Ви бачите, яке почуття радості охоплює нас, волинян, кожен раз, коли зустрічаємо Вас. Що відчуваєте Ви, коли їдете сюди кожного року в це прекрасне свято, і що б хотіли побажати волинянам?

– Я відвідую кожного року, я вже й не пам’ятаю, який раз буваю у Луцьку, мабуть, вже біля 20-ти разів. І кожен раз я приїжджаю з радістю, не тільки на Волинь, а й в інші області. Тому, що де б я не був, звершував Богослужіння, народ зустрічає з радістю, і ця радість передається тим, хто звершує Богослужіння, в тому числі й мені. І дякую Богові, що Господь привів мене ще раз відвідать місто Луцьк, помолиться, поспілкуватися із народом, із духовенством. І я бажаю, щоб Боже благословення перебувало на Волинській землі, щоб ми ще дожили до Єдиної Православної Церкви в Україні, а цей час уже наближається.

– Нещодавно в стінах Верховної Ради стався прикрий інцидент: коли вшановували наших воїнів, загиблих у зоні АТО, всі встали, а Предстоятель Української Православної Церкви (Московського Патріархату) не встав. Як Ви пояснюєте, чому отак сталося?

– Слава Богу, що він не встав. Бо якби він встав, то приховав би нутро своє. А так, коли він не встав, то показав, хто він є, і вся Україна побачила, який Предстоятель і яке керівництво Української Православної Церкви і кого вони захищають: український народ, українську державу чи служать, навпаки, інтересам Росії. Тому це ганебний вчинок, але Господь показав, хто є хто: хто служить українському народу, а хто служить Росії, живучи на українській землі, споживаючи український хліб.

– Ви говорили, що один із гріхів українського народу – відсутність єдності. Наскільки реально сьогодні об’єднання Церков в Україні?

– Реально, тому що уже зараз велика кількість парафіян Московського Патріархату перейшли до Київського Патріархату. І ось для доказу візьміть сьогоднішнє свято. Я спостерігав, що на сьогоднішньому святі було набагато більше людей, ніж в попередні рази. В попередні свята теж було дуже багато, але сьогодні більше. Чому більше? За рахунок тих, хто перейшов із Московського Патріархату. Це не тільки в Луцьку, це відбувається по всій Україні, в тому числі в Києві.

Але духовенство Московського Патріархату і єпископат поки що тримаються старих своїх позицій, тобто не переходе в Київський Патріархат. Якщо й переходе, то це невелика кількість: може, декілька десятків, до півсотні священиків перейшли в Київський Патріархат. А так чекають... Чого чекають? Чекають, поки Київський Патріархат буде визнаний Вселенським Патріархом чи іншими Церквами, автокефалія буде визнана. Ось коли буде визнана автокефалія Київського Патріархату і Київський Патріархат увійде в молитовне спілкування з усіма Православними Церквами, тоді всі вони прийдуть до нас. Тому, що тоді постане питання: якщо ви живете в Україні й називаєтесь Українською Церквою, а до Української Церкви, визнаної всім світовим Православ’ям, [не належите], то кому ви служите?.. Українському народу, Українській Церкві чи Російській? І тоді вони будуть змушені перейти в Київський Патріархат, цей час наближається і буде.

– Рік йде війна на Сході, за рік значно погіршилось матеріальне становище громадян України. Як Ви зараз оцінюєте стан українського суспільства, коли ми бачимо, що один мобілізується, а п’ятеро втікають, коли один віддає останню копійку, а інші спекулюють на тій біді, щось перепродують у зону АТО?

– Оцінюю позитивно, тому що недоліки завжди бували, є і будуть. А коли ми візьмемо загальний стан суспільства, то загальний стан набагато покращився. Тому, що віддають своє життя за рідну українську землю, за українську державу, народ жертвує і підтримує нашу армію, і підтримує біженців, і всіх, хто постраждав. Це позитивне. Друге позитивне: Росія втрачає надію на свою перемогу, і ми це бачимо, що вона втрачає. Третє: наша армія за цей рік зміцніла, набула досвіду, краще озброєна і має велику підтримку народу. Це позитивне.

А те, що негативне: корупція, розділення, несправедливі суди, і тому Європа вимагає від нас зробить реформи. Реформи, звичайно, торкнуться кожного громадянина, але нам треба це пережить. Так само війна є зло, але треба перетерпіть війну і перемогти. Так і тут: треба реформи зробить, але реформи – і влада це знає, і ми це знаємо – ведуть не до гіршого, а до кращого. То нам треба йти до кращого, хоч і приходиться перетерпіть деякі труднощі. І я сподіваюсь, що Господь нам допоможе подолать і цього ворога, внутрішнього. І тому нам треба єднатись, терпіти і змінюватись на краще, приймати закони, і виконувати ці закони, і стоять на шляху правди і справедливості. Служить народу, а не використовувати владу для своїх інтересів. Хочеш збагачуватися – не йди у владу! Займайся бізнесом. А хто хоче мати владу, той повинен служити народу. Не хочеш народу служить, а собі, – не йди до влади.

– У нас в Горохівському районі церковна громада провела референдум і змінила юрисдикцію, без священика, перейшла із Московського Патріархату в Київський. Тепер там проходять суперечки, такі, так би мовити, війни. Тому, що Московський Патріархат хоче відстояти свої позиції і повернути цих людей назад. Чи можуть ці люди розраховувати на якусь підтримку, зокрема Вашу, які наважилися і все-таки перейшли?

– Справа в тому, що в містах, коли віруючі переходять із Московського Патріархату в Київський, проходе це безболісно, тому що багато храмів і вони покидають храми московські і йдуть в київські, українські. А в селах, де храм один і переважна більшість громади переходе в Київський Патріархат, а невелика кількість залишається в Московському, то йде боротьба за храм. Тому наша позиція така: ми не підштовхуємо народ до захоплення храмів, але якщо народ хоче перейти із Московського в Київський Патріархат, ми благословляємо, і підтримуємо, і приймаємо їх як своїх братів. І тому ці труднощі неминучі, тому що храм один і кожен хоче цим храмом володіти, але володіть повинна більшість, а не меншість.

– Це стосується Московської Церкви. Коли люди почали бути незадоволеними від того, що відбувається, почала з’являтися інформація, що Московська Церква вже не молиться за Кирила і відспівує полеглих в зоні АТО вояків (а це була одна із причин народного невдоволення). Скажіть, будь ласка, чи правду говорять ці священики, чи мають вони право не молитися за Кирила, коли виносять Святі Дари?

– Молиться за Кирила чи не молиться за Кирила – це їх право. Вони зобов’язані молиться за свого Патріарха. А раз вони не хочуть молиться за свого Патріарха... А чому вони не хочуть молиться? Тому, що він підтримує агресора, і тому вони не хочуть молиться за свого Патріарха, але залишаються все-таки в Московському Патріархаті. Але це вже [непоминання Кирила. – Ред.] – один крок до об’єднання в Єдину Помісну Православну Церкву. Це крок до нашої єдності.

– На прикладі мого села: там є одна церква, і збурився народ, чи має вона бути Київського чи Московського Патріархату. В результаті зараз до церкви, якщо не свято, ходить зо дві людини. Заради чого, чому в Церкві, на мою думку, присутня політика? Ви сьогодні говорили і про Путіна, і про європейський вектор. Власне, наскільки доцільне місце політики у Церкві і для чого отакі-от речі, як можете прокоментувати навіть на прикладі отакого села. Для чого це все?

– Скажіть, коли під час Другої світової війни Церква підтримувала Радянську армію, була політика чи не було? Всі скажуть, була. Була політика, але правильно поступала Церква, підтримуючи свій народ і свою армію, чи неправильно? Правильно. Будували танкову колону, будували ескадрилью? Так. Якщо тоді Церква поступала так і її ніхто не засуджував, а навпаки – це привело до того, що припинилось гоніння на Церкву в 42-му році, то зараз виникає питання: Церква повинна підтримувати свій народ чи не повинна підтримувать? Коли вона підтримує свій народ, політика це чи не політика? Ніхто не скаже, що це політика, це обов’язок підтримувати свій народ.

А що таке – свій народ? Ось сьогодні ви бачили таку кількість віруючих? Це ж народ, який є складовою частиною Церкви. То ми цей народ, який сьогодні був на Богослужінні, повинні підтримувать чи заради політики не повинні свій народ [підтримувати], а повинні віддать свою землю, як віддали Крим? Так ви хочете, щоб Церква поступала? Якщо Церква буде так поступать, то її засудить народ, як засуджує зараз народ Московський Патріархат за те, що він не підтримує герої своїх. Вони життя віддали за нашу свободу, а Церква, що – повинна сидіть, як сидів Онуфрій, і навіть не встать в знак поваги? Тому Церква в політику не втручається, але свою землю і свій народ захищала і буде захищати, бо це наш священний обов’язок.

Якщо хочете, я вам приведу приклади із Святого Письма: Мойсей, коли єврейський народ згрішив, то він став молиться Богу і просив, щоб Він викреслив його із книги життя, а народу єврейському простив гріхи. Або апостол Павло каже: я готовий бути відлученим від Христа за братів, рідних мені по крові. Ісус Христос, коли піднявся на гору Елеонську, подивився на Єрусалим і заплакав. Чому заплакав? Тому, що йому стало жалко цей народ Свій, який очікує зруйнування цього міста. Тобто Священне Писання свідчить про те, що треба любити свій народ, і це не є політика. Любов не є політика, а любов є сутність життя, не тільки земного, а й вічного життя – любов. І ми з любові підтримували Майдан, підтримуєм нашу армію, і будем підтримувать, і молимось за це.

– Ваша Святосте, відомо, що наша Церква має багато різних служінь, як-от капеланське служіння, інформаційна діяльність, благодійна, соціальна, просвітницька. На Вашу думку, які з напрямків служіння потрібно реформувати, удосконалити?

– Всі напрямки треба. І капеланство (це значить – священики повинні працювати в армії, молитися, підтримувать їх дух), підтримувать благодійництво, просвітництво... Все Церква повинна здійснювати. Яка перевага того чи іншого служіння, це залежить від зовнішніх обставин. Сьогодні переваги є в підтримці армії, щоб досягти нам перемог, це  пріоритет сьогодні, і тому ця благодійна допомога армії. І капелани, і молитви Церкви за нашу державу, і за нашу владу, і за нашу армію.

– Ваша Святосте, скажіть, чи відбувається в  такий складний час просування Київського Патріархату на Сході, чи змінюється там ставлення місцевого населення до нашої Церкви?

Друге запитання. Враховуючи, що економічний рівень населення падає, як Ви оцінюєте діяльність нинішньої влади? Як у Вас складаються стосунки з Президентом, з Прем’єром? Як би Ви могли оцінити їх за п’ятибальною системою?

– Значить, і на Сході до Київського Патріархату навертаються люди. Це не в такій кількості, як в Центральній і Західній Україні, але все-таки навертаються.

Стосовно влади. Владу треба підтримувать! Підтримувать і єдність влади. Якщо ми будемо виступать зараз проти влади, то це буде означать, що ми зараз виступаємо проти України. Росія зараз хотіла б, щоб цю владу скинули. Чому скинули? Щоб хаос був в Україні. А нам треба дисципліна, порядок і єдність. Нема ідеальної влади, в кожній можна щось знайти, але в даний момент треба підтримувати єдність влади: Прем’єр-міністра, Президента, і [Голову] Верховної Ради, і всіх. Тому цю єдність нам треба зберігать, бо Москва націлила свою діяльність на розбрат українського суспільства. Хочуть знову протиставить народ владі, щоб потім у каламутній воді ловить рибу.

– А у Вас є зауваження до діяльності влади? Як Ви розцінюєте дії влади?

– Зауваження є, але намагається влада робить реформи, і Європа допомагає, вимагає, щоб ці реформи були. Якщо ми будемо зараз у владі бачити одні недоліки, то скажіть, кого ви оберете Президентом? Є у вас кращий кандидат? Є? Нема? А війна йде, і влада повинна бути міцною, і виходячи із цих міркувань, треба підтримувать і Президента, і Прем’єр-міністра, і Верховну Раду, і коаліцію треба підтримувать. Тоді ми переможемо. А якщо ми самі в собі розділимось, то ворог переможе нас, а ми не хочемо цього.

– Цього року християнський світ відзначає річницю смерті князя Володимира, і в Росії вже створено фільм відповідний. Чому, на Вашу думку, Україна віддала такий великий християнський символ – хрестителя Київської Русі? Адже Київська Русь – це більше колиска України, аніж Росії. І от чому ми отак здалися?

– Росія взагалі привласнює собі не тільки чужі землі, а привласнює собі і культуру, і писемність нашу, і наших просвітителів, як князь Володимир. Вважає його своїм. І підставу підводе таку: Крим Росія захопила, а в Херсонесі нібито хрестився Володимир, а Херсонес російський на сьогодні, значить і Володимир – їх. Бачите, яка логіка… Де народився князь Володимир? На Волині, кажуть, а росіяни кажуть – під Псковом. А раз під Псковом народився Володимир, то і Володимир – їхній князь. А Москви в той час, коли цей київський князь керував, ще й не було в зародку. І на цьому ви всі можете бачити всю цю неправду, яку чинить Росія. Вона не тільки збирає «русскіє зємлі», а вона привласнює собі культуру і мову, і Церкву собі привласнила. І Церквою вона хоче керувать із Москви.