Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

У чоловічому монастирі Святителя Миколая Чудотворця, що в с. Жидичин Ківерецького деканату, – нова святиня. 18 грудня архієпископ Луцький і Волинський Михаїл привіз ікону нещодавно канонізованого преподобного Меркурія Бригинського з умонтованою частинкою його мощей.

Владика у співслужінні з намісником обителі ігуменом Константином (Марченком) та іншим духовенством відправив акафіст новому Божому угодникові. У проповіді архієрей розповів про урочисте прославлення ігумена Меркурія 7 грудня в Чернігові під проводом Патріарха Філарета і зазначив, що привіз цю реліквію в монастир для нагадування чернецтву: і в наш час, люблячи Бога і підкоряючись Його волі, можна бути праведником. Життя і подвиг о. Меркурія, який був для багатьох вірян Сіверського краю сучасником, свідчать про це.

Як зазначено на сайті Чернігівської єпархії Cerkva.in.ua, преподобний Меркурій (у миру Максим Мойсейович Матвієнко) народився 1870 року в с. Щаснівка на Чернігівщині. З ранніх літ мріяв присвятити себе чернечому служінню. У зрілому віці прийшов до Києво-Печерської лаври, де його зарахували до братії та постригли в монахи з іменем Меркурій – на честь преподобного Меркурія, посника Печерського, в Дальніх печерах. Незабаром було рукоположено в сан ієродиякона, пізніше – ієромонаха.

У 1930 році монастир було ліквідовано. Брат Меркурій став вигнанцем з обителі, багато перетерпівши від гоніння безбожників. Довгий час отець проводив у молитві неподалік від лаври та на квартирах своїх духовних чад, але, не бажаючи їх обтяжувати та наражати на небезпеку, вирішив піти з Києва на Чернігівщину. Оселився у с. Бригинці, що недалеко від Щаснівки. Наприкінці 1942 року, коли під час німецької окупації України масово відкривалися храми, о. Меркурій став настоятелем місцевої парафії. У 1946 році його стараннями було збудовано храм.

Через ревне служіння Богу та молитовну допомогу людям преподобний терпів багато скорбот. Передають із уст в уста розповідь про чудесне визволення отця Меркурія від смерті. Сільський голова з двома енкаведистами вивели його в поле, щоби вчинити над ним розправу. Святий готувався до переходу у вічність. Але коли пролунав наказ «Огонь!» – зброя дала осічку; те саме трапилося і вдруге. Тоді кати вирішили відпустити його, думаючи, що коли він ітиме, вистрілять у спину. Але воля Божа була іншою: і втретє сталося так, як і два перших рази. Преподобний залишився неушкодженим, тільки сказав: «Цього разу не довелося вмерти».

За молитвами преподобного не раз ставалися зцілення. Так, одного разу до нього привезли хлопця, що страждав на епілепсією, і за його молитвами недуга відійшла. «Допомогла віра батька і сльози матері», – говорив він, смиренно приховуючи дар, одержаний від Господа.

Проживши боговгодно 86 літ, ігумен Меркурій упокоївся 7 листопада 1956 року та похований на місцевому кладовищі. Після смерті віруючі продовжили шанувати його, приходячи до могили. Документально зафіксовано п’ять випадків чудесного зцілення від хвороб, переважно ніг, які сталися після молитов на цьому місці.

21 жовтня 2011 року Священний Синод УПЦ Київського Патріархату розглянув прохання єпископа Чернігівського і Ніжинського Іларіона про причислення до лику святих для місцевого шанування ігумена Меркурія і благословив це. Визначено звершувати його пам’ять у Чернігівській єпархії 7 грудня за н. ст.