Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 27 квітня, в Антипасху, неділю 2-гу після Пасхи, апостола Фоми, в кафедральному соборі Святої Трійці на завершення Божественної Літургії.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Христос воскрес!

Улюблені браття і сестри, Пасхальний час, коли ми радіємо Світлому Христовому Воскресінню, в першу чергу наповнює серце кожного з нас радістю. І коли проходить перший тиждень після Пасхи, ми повертаємось лицем до іншого життя – до життя потойбічного, поза земною цивілізацією. І згадуємо тих, які цього року з нами не христосались, які цього року паски з нами вже не їли, які не перебували з нами за святковим столом, на святковому пасхальному Богослужінні.

Їх вже з нами немає і не буде, але це лише тілесно. Хоча скільки нашому розуму не пояснюй, серце все одно скорбить. Скорбить, тому що вже немає цих близьких і рідних нам людей. За ким скорбить наше серце? За батьками, за братами, сестрами, родичами, знайомими – скорбить за тими, кого ми найбільше любили. Згадуємо всіх тих, хто в нашому житті прислужився, навчаючи нас, допомагаючи нам і терплячи нас по всі дні життя нашого земного. Тому і до них хочеться прийти з цією пасхальною радістю, до тих, до могил кого можем прийти в цю Провідну неділю. І сказати їм, що воістину Христос воскрес! А якщо і не можем прийти з тих чи інших причин, то прийти в храм, поставити свічку, згадати за них і в цій молитовній атмосфері, в цьому благословенному домі до них сказати: «Христос воскрес! Воістину воскрес!»

Радість пасхальна переможніше звучить, ніж скорбота земна. Немає гріха, яке б людинолюбство Боже не перемогло, тому що воно більше. Воно покриває усі гріхи. І смерть сьогодні не має влади над людиною, тому що Ісус Христос смертю смерть подолав. І ті, кого ми згадуємо, відійшли з цього світу, але не померли, бо наш Бог – Бог не мертвих, а живих. І це обнадіює нас, це нас укріпляє, це підбадьорює нас. Не підбадьорювало б, не ходили би на той цвинтар, бо чого до праху ходити? Але ми віримо, що вони живі, тому і йдемо, щоб поєднатися з ними в молитві й любові Христовій.

Можливо, так філософськи не роздумуємо, стоячи над могилою, але у своїй совісті, у своїй підсвідомості, у своїй любові ми приходимо і не відчуваємо, що вони померли. Тільки відчуваємо, що візуально не можемо їх побачити. І ця радість пасхальна укріпляє нас і є благословенням для них тому, що їх згадали. Людина живе стільки часу, поки про неї пам’ятають. Людина живе і перед Богом ходить в перших рядах стільки часу, скільки за неї моляться тут, на землі. От скільки разів ми згадаєм, стільки разів у цей перший ряд перед Богом і вони стають, щоб Бог їх бачив, щоб Бог простив їхні гріхи, і з цього першого ряду першими направив у Царство Небесне. Тому ідем, і кладовище не є для нас чимось таким страшним, кладовище для нас не є чимось таким безвихідним. Це просто місце, де звершується правда життя. Людина прийшла в цей світ із небуття і відходить із цього світу, як подорожуюча. І ми з вами на молитві сьогодні згадуємо тих, хто подорожував з нами земною дорогою, хто привів нас у цей світ, хто був поряд із нами, хто любив нас, кого ми любим сьогодні і згадуємо у своїх молитвах.

Ми бажаємо їм Царства Небесного, ми бажаємо їм прощення гріхів. Найбільшу надію покладаємо на Світле Христове Воскресіння, яким Бог відбілює, воскрешає, оновлює усіх людей, – в оцьому сутність нашої віри, в оцьому сутність нашої молитви: що ми віруєм і визнаєм Воскресіння Христове як перемогу над гріхом і над смертю. Перемогу силою Божества і силою любові Ісуса Христа до всіх людей, які прийшли в цей світ, які були в цьому світі і які ще прийдуть. Ось така велика любов Божа!

Ми не можемо пояснити, як любов Христова все це може вмістити. На багато питань немає відповідей, і необов’язково на все шукати відповідей. Як пояснити сходження благодатного вогню? Як пояснити, що ми самі дихаєм повітрям? Як пояснити початок буття людини? На багато питань ми не маємо відповідей і не треба. Не треба нам знати на все відповіді. Будем уповати на нашу віру, без віри неможливо догодити Богу, і вірою цією ми спасаємось. Вірою в велику любов Божу, великий промисел Божий над кожним грішником і цією любов’ю до тих, кого нема серед нас, хто відійшов з цього світу. Тому, що Бог сьогодні поєднав усіх у Світлому Христовому Воскресінні: поєднав тих, які в одному світі знаходяться, і які в іншому світі знаходяться, – поєднав нас. І ми відчуваємо близькість тих людей. Не відчували б цієї близькості, не стискалося б серце наше, що немає контакту з кимось... Якщо цей зв'язок є, то і скорбимо. Якщо цей зв'язок є, то є і натхнення до молитви. А цей зв’язок є: це наша любов – велика, глибока, багатогранна любов! Любов до Бога, любов до ближнього, любов до життя, любов до тих, що відійшли з цього світу. Тому і скажем, утверджуючи себе у вірі та приносячи радість для тих, яких нема серед нас, скажемо величний наш виголос: «Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес!» І дарував нам усім життя вічне.

Вітаю усіх вас із Пасхою Христовою, і хай радість буде на серці нашому, а молитва сьогодні хай буде почута на Небесах за тих, за кого ми сьогодні згадували і будемо згадувати.

Закликаю на всіх вас Боже благословення.