Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Новини

Приклад із Переможця

6 травня 2014 р. Митрополит Луцький і Волинський Михаїл. Світлина Олександра Більчука

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 6 травня в храмі Великомученика Юрія Переможця Луцька на завершення Божественної Літургії з нагоди храмового свята.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Христос воскрес!

Улюблені браття і сестри, парафіяни цього храму, дозвольте найперше привітати усіх вас зі святом, днем пам'яті великомученика Юрія Переможця. З престольним святом усіх поздоровляю!

Сьогодні ми шануємо великого воїна, воїна військового і воїна церковного Юрія Переможця. Із життя його ми знаємо, що він був воєначальником, гарним воєначальником, який шанував своїх підлеглих, відстоював їхні інтереси. Із його християнського життя ми знаємо, що він сповідував віру в Христа до самої смерті, не боячись померти, визнавав себе християнином.

Сьогодні щодо питання війська, щодо питання війни в нас особливо хвилюючі роздуми, тому що бачимо не лише те, що відбувається десь у світі. Як колись ми дивилися, спостерігаючи по телебаченню й думали: це десь відбувається, далеко, а в нас усе мирно і все добре, і ніхто ніколи не очікував, що може щось подібне бути в нас. Ми ж мирні, ми ж сповідуємо заповідь любити ближнього, ми ж сповідуємо заповіді «не вбий, не пожадай добра ближнього твого», – ми ж все це сповідуємо і кажемо: «Ми слов’яни, всі християнські заповіді визнаємо, шануємо і дотримуємось». І хто б міг подумати, що ми сьогодні будем боятися нашого сусіда. Хто б міг подумати, що українець піде на українця. Але ось така правда сьогодення, і, виявляється, багато-багато недоброго є в нашому суспільстві, в нашій християнській громаді. Ми бачимо, гріх перемагає людину, і не лише в особистому житті, він тебе особисто, цей гріх, переміг. Гріх починає заполоняти розум людський, і вже ти грішиш не просто проти себе, ти вже грішиш проти ближнього свого. І не просто грішиш, спокушаючи його на гріх. Твій гріх примножується, ти вже починаєш ближнього свого ненавидіти, ти починаєш бажати того, що належить йому, зазіхати на його майно, ненавидіти його такою мірою, що з легкістю, без докорів сумління вбиваєш його, свого собрата во Христі, – ось така правда сьогодення.

Ми це говоримо не для того, щоб спонукати свій внутрішній розум, свої почуття когось ненавидіти за те. Ми це говоримо, щоб відкрити перед собою правду, щоб не ходити в рожевих окулярах і думати: «Все навколо нас добре, це нас не стосується, ми далеко». Як виявляється, ми можемо бути дуже навіть поряд, і територіально, і фізично, коли наші внуки, сини, чоловіки беруть зброю і їдуть далеко з цих країв захищати нашу землю. Ось така правда життя, ось так гріх може полонити розум людський! І гарантовано безпечними не можна бути ніколи.

Для чого я це вам зараз розказую? А для того, щоб ми, читаючи уважно ранкові молитви, вдумувалися в їхні слова. Там є такий вислів: «Моліться і бдіть, щоб не впасти вам в напасть». Постійно моліться, щоб душа ваша, зачерствівши, не спонукала вас до гріха, великого гріха – братовбивства! Ми говоримо це для того, щоб відкрити перед собою ось цю правду. Тому, що якщо ми її не будемо бачити, ми будемо просто тільки говорити про це, а якщо будемо бачити, то будемо діяти. А що можемо тут зробити? В першу чергу не бути байдужим, не думати, що тебе це не стосується. Стосується це нас! Що ми можемо зробити фізично й практично? Як християни постійно про це молитися: «Боже, дай мир, дай порозуміння, настанови нас, укріпи, віджени диявола, який спокушає нас на цей гріх». І до молитви добавляти практичну нашу участь, що залежить від нас, до чого призиває нас Батьківщина, до чого закликають нас керівники. Ось у цьому виражається наше християнське ставлення до життя і до нашого спасіння. Не бути байдужим! Згадайте євангельський вислів: «Добре, коли ти гарячий або холодний, але дуже погано, коли ти теплохладний».

На жаль, з мирською суєтою наше серце так окам’яніло, що нам дуже часто байдуже або переживаєм біля телевізора. Ми дуже переживаємо і плачемо біля телевізора, але на вулицю ніхто не вийде й не зробить і кроку. Ось ця віра без діл мертва є. Не тільки біля телевізора треба плакати, а вийти на вулицю і показати свою позицію. Хочеш, щоб був мир, готуйся... До чого? Прислів’я ж не ми склали, наші прадіди: «Хочеш, щоб був мир, готуйся до війни». Будь завжди готовий, пильнуй, щоб не впасти тобі в особистий гріх і самому з собою не воювати в першу чергу, а потім воювати з ворогами Вітчизни. Так, Церква Христова вчить любити ворогів своїх, але як ставитись до того, що відбувається навколо нас? Тут нам підказує інша мудрість: «Ненавидьте ворогів Божих, боріться з ворогами Вітчизни і любіть ворогів своїх». Своїх ворогів, своїх особистих, люби, з ворогами Вітчизни борись, а ворогів Божих – ненавидь і гони.

Ось така правда життя. Ось це те, чого ми сьогодні, сповідуючи, повинні дотримуватись, і нас сьогодні на ті думки надихає свято Юрія Переможця. Ми до нього звертаємося, щоб він допомагав нашим воякам боротися з ворогами Вітчизни, ми молимось до Юрія Переможця, щоб він беріг їхнє життя і їхнє здоров’я, щоб ніхто не загинув, а загинули тільки вороги, «як роса на сонці». В цьому і Гімн нашої держави, миролюбний Гімн. Ми не оспівуємо, щоб вороги стікали кров’ю, мучилися і багато інших жахіть. Не оспівуєм цього. Миролюбно – «як роса на сонці». От у цьому суть нашої християнської української любові. Ми і тут з любов'ю ставимося до тих, хто бажає нам зла, ми і тут беремо приклад із Господа нашого Ісуса Христа, Який не осуджував тих, хто Його розпинав, а говорив: «Прости їм, Отче, бо не знають, що роблять»... Ось і ми кажемо: «Прости їм, Боже, не знають, що роблять». Але і ревність Ісус Христос проявляв: прийшовши до храму, порозкидав усі торговища. Ось і в нас повинна бути ревність: ревність до України, ревність до українського. Боротися, відстоювати, не бути байдужим – ось це правда життя.

І треба правду казати: Росія – агресор! У Росії багато хороших людей і родичів наших. Ми не говорим про всіх; можливо, їхній голос не почутий. Але як держава зі своїм керівництвом, якому потурають ті ж самі росіяни і кажуть: «Бєй хохлов»... От ми і кажемо: «Росія – агресор!» Тому повинні ми самі в першу чергу змінитись у своєму мисленні. Ніколи не думали, в нас усі військові дивізії – на Захід, усі думали – нападуть із Заходу, на Сході – друзі. І получили ножа в спину. Тому зупинімо російського агресора, не даймо нашої землі на зневаження, бо слов'яни так не чинять. Нам говорили: «Ви слов’яни – газ дешевший», і через місяць ми вже стали не слов’яни і газ став дорожчий. Так брати ми слов’яни чи не брати ми слов’яни? А може, це іновірці? А може, це і не слов’яни? Напевно, що так, тому що «по ділах їх пізнаєте їх», – так нас вчить Спаситель. По ділах! Хіба брат на брата піде з мечем? Хіба брат у брата відбере частину житла? Брат заради брата готовий померти, своє віддати, а якщо він ще й християнин, а якщо він ще й православний, то Євангеліє вчить: хоче плаща – віддай йому і сорочку. Так що це за православні браття наші «русские»? Крим забрали, а далі що? Дальше йдуть, і на брехні поставлене їхнє життя. Неправда це, а якщо це неправда, то вона завжди буде тебе викривати і буде тебе викривати Сам Христос. Якщо ти на неправді будуєш своє життя. На брехні весь світ можна обійти, а додому не повернешся, не приймуть.

Ось це «хахляцьке» своє скидаймо – «ми нічого не бачили, ми всі добрі». Ми добрі, але свого не віддамо! Стаємо новими українцями, силою любові, силою віри, силою свого кулака покажемо, що ми господарі на своїй землі, це наша земля. Ми на чуже не зазіхаєм. Ти до нас не лізь, у гості заїжджай, а нашого не чіпай.

Але християнин у душі завжди залишається християнином, він завжди покладається на допомогу Божу, на милість Божу. Це крайній засіб – фізичні наші різкі стосунки. І ми просимо, щоб Господь за молитвами Юрія Переможця дарував мир в Україні, щоб Юрій Переможець прогнав бісів, які надихають тих, хто за кордоном, нападати, робити нам прикрощі. Щоб сила любові Христової перемогла і мир панував, бо Сам Христос сказав – «Мир даю вам», «Нову заповідь даю вам: любіть один одного». І хто на нас іде війною або хто тут її підтримує, називаючи себе православним, навіть той, хто ходить у храми ці, які називаються православними, але підтримує сепаратистів, – це «православні» сепаратисти! І не кажіть, що всюди все однаково, – не однаково. Ми говорили «все однаково», вже частини України немає, а ми кажем «все однаково». І далі вони пішли, а ми будем казати «все однаково»? Тоді не плачте й не пишіть вірші на Колимі. Не плачте й не ходіть, щоб вас шанували, бо ви на Колимі сиділи! Не будете «хахлами» – не будете сидіти на Колимі, будете українцями – відстоїте свою державу, захистите її, не дасте на поганьблення. А так голови опустили, і над нами панують, а потім з Колими будете писати патріотичні листи. Не треба в Канаді казати, як ти любиш Україну: ти в Україні покажи, а не з далечини канадської.

Тому сьогодні це свято от на що нас надихає, от на що нас напроваджує: роздумувати над життям і ставати справжніми українцями – господарями своєї землі, віруючими, глибоко віруючими людьми, сильними духом, сильними патріотизмом, готовими життя своє віддати за ближніх своїх і за свою землю. Нащо це життя, якщо на колінах стояти? Не потрібне таке життя. Тому я бажаю всім нам миру, свободи і перемоги над нашими ворогами силою Божественної любові.

Христос воскрес!

07 травня 2014 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо