Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 13 липня, в неділю 5-ту після П’ятдесятниці, на завершення Божественної Літургії в кафедральному соборі Святої Трійці

Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, ми сьогодні з вами вшановуємо Волинську ікону Божої Матері. [Діва Марія –] Покровительниця нашого краю, наша Заступниця і наша Ходательниця.

Безліч ікон є на цьому світі, безліч знамень, які проявляла Пресвята Богородиця, утверджуючи людей у вірі, безліч ікон, перед якими молячись, люди отримували зцілення, отримували благословення, отримували все просиме ними. І коли якийсь край не має такої своєї ікони, він немовби обмежений. Але ми сьогодні радіємо, тому що маємо свою, Волинську ікону Божої Матері, до якої приходимо тільки переступаючи церковний поріг.

Так складалась історія, що Церкву, на жаль, використовували і в політичних інтересах. І тому в нашому духовному вихованні заклали знання про ікони, які  далеко за межами Волині, але ми нічого не знали про ті, котрі є на Волині. Ми добре знали дату, коли Казанської, Іверської, Тихвинської, Володимирської і багато інших ікон, і в себе відзначали: свято, присвяток, там празник, там празник... І поставало питання, і я вам задавав: ви, волиняни, коли шануєте свій образ Богородиці? І виявилося, не знаєм. Напевно, і сьогодні хтось зі здивуванням для себе відкриває, що день пам'яті Волинської ікони Божої Матері – 13 липня за новим стилем.

Але ми відроджуєм нашу духовну, релігійну справедливість, тому що вивчаємо, шануємо і повинні шанувати спочатку своє, навчитися любити своє. Я вам завжди кажу: навчися любити себе. Бо якщо ти не вмієш любити себе, то не зможеш любити ближнього: в тебе немає сутності самої любові, – ти ж не любиш себе, ти не знаєш, що таке любити. І якщо ти кажеш, що любиш ближнього, то ти обманщик, бо в тебе немає сутності любові, це пусті слова. І ті, хто так говорять, – пустослови, про яких Господь Ісус Христос сказав: «Наближаються до Мене люди ці, які устами своїми шанують Мене, але серце стоїть далеко від Мене, не Мої вони». Говорим про любов, а любити не вмієм, не можем, не хочем, не пробуєм. Як же ти можеш любити ближнього, якщо ти себе не любиш? Як ти можеш любити образ, невідомий тобі, невідомого тобі краю, коли ти не знаєш, який образ у тебе, шанований [твоїми земляками]? Неправду ти кажеш – умовно називаючи, – що ти любиш образ Казанської Божої Матері, коли не вмієш любити образ Волинської. Неприродно це і неправильно. Всі образи треба любити, немає більших чи менших, але є свої, рідні, а є загальноприйняті Церквою.

Тому ми сьогодні будемо акцентовувати свій розум, своє внутрішнє, духовне начало на тих святинях, які дарує нам Бог. Зокрема Волинський образ Божої Матері. Тому ми сьогодні собі ставим за мету і завдання пізнати свій край. Треба поставити собі питання: а ще які образи є у нас на Волині, які ми шануєм? Які можемо назвати образи Божої Матері, шановані на Волині, у тому числі чудотворні? У тому числі й оригінали, не копії, а оригінали. Назвіть. Холмська ікона Божої Матері, правильно. Ще? Тростянецька, будемо в серпні [пам’ять її] звершувати, Тростянець поряд. Оригінали. Це ті ікони, перед якими люди отримували зцілення, оздоровлення. І все, що Господь хотів проявити як Свою милість через оці ікони, Він давав нам, отут, близько: 500 метрів, 30 кілометрів – це тут, поряд. Почаївська, добре. Яка важливіша: Почаївська чи Волинська? Однакові, [Почаїв це теж історична Волинь]... Але всі однакові, бо це образ кого? Божої Матері, і яка різниця, де він явився і перед якими людьми? Та нам близький наш. Отут, поряд.

Ми знаєм про святих, які за тисячі кілометрів. Умовно називаючи, молимось про [зцілення від] хвороб – і всі зразу до Пантелеймона. У нас немає ходателів українських? Є. Які? Агапіт Печерський, лікар безвідплатний. Такий же святий, такий же угодник Божий, перед Богом рівний, і до нього звертаються. Безліч зцілень, які являються, і там, [у Києво-Печерській лаврі,] є мощі його. Ми можемо до нього торкнутись наяву, а ми цього не знаєм. І багато-багато іншого. Шевченко ще говорив: «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь». Шевченка знаєте? Так слухайте, що вам Шевченко каже, тільки в релігійному значенні.

Ми знаєм про всіх, а дуже мало – про себе. Я хочу, щоб ви були мудрими, а не розумними. Тому, що розумник дуже багато знає про сусіда, а мудрий? Дуже багато знає про себе. Так треба мудрим бути, мудрість мати: знати про себе, про своє. І український клич колись був, у часи економічної скрути: «Свій до свого по своє». Ось це – свій до своєї ікони, до свойого храму, до своєї святині, своє бережу, своє підтримую...

Нам же так закарбували в розумі, що ми їдем до Почаєва і вважаємо, що сповідатись у почаєвського монаха – велике благо. А в жидичинського менше чи що? В того що – ряса коротша чи благодаті менше? Однаково і там, і там! Але виховали так. Треба обов’язково причаститися там. І обманюєм же, в яку церкву ходим, і починаєм викручуватись, бо в мізках зафіксовано, саме там треба поісповідуватися, причаститися, записки лишити. Наобманював – і вроді галочку поставив, що в паломництві всюди причащався, все поцілував. Навіщо цей обман? Не треба цього обману. Іди до свого храму сповідатися й отримаєш полегшення на душі, відпущення гріхів; поїдь і в інший храм, який належить іншій юрисдикції, і помолись тій святині, яка там є. Почаївська лавра – вона всім належить, усім віруючим людям, незалежно від Патріархату. Але обманювати не треба, якого ти Патріархату. [У свій храм] ідеш і каєшся в гріхах, і записки даєш, і знаєш, що їх точно прочитають. А там – хтозна... Ви ж мені це розказуєте… Не прийняли записки. Було таке? Викидали, ображали, не допускали до Сповіді. Було? Навіщо ж грішити? Не грішіть. Не йдіть, не давайте їм записок, не сповідайтеся там, ідіть у свій храм і тут сповідайтесь.

Але їхати до Почаєва треба. Чому? А тому, що там – печать стопи Божої Матері, тому, що там Почаївський образ Божої Матері, тому, що там Іов Почаївський, Амфілохій Почаївський, до [мощей] яких ми їдем, і шануєм, і молимось перед ними, тому, що це наша святиня… Чи в печеру [Іова] полізли, чи будь-що – це наше, ми йдем задовольняти свої духовні потреби, і нам від цього стає приємно й добре. А все решту звершуймо в інших місцях. І тоді не буде дискомфорту на вашій душі, а буде благо і гармонія.

Тож сьогодні вивчаємо, які ж у нас святині, коли їх день пам'яті, вшанування. Шануєм і святкуєм. Тому сьогодні свято Волинської ікони Божої Матері, не тільки воскресний день. Наступного року вже буде будній день, але для нас – святковий. Святковий для душі, святковий для молитви, тому що це наша ікона, тому що вона шанована, і Пречиста тут явилася для нас, укріпляючи наших прадідів у вірі та благословляючи всіх нас. І сьогодні я усім вам бажаю, щоб прикладаючись до цієї копії образа Діви, фактично до Волинського образа Божої Матері, ви отримували зцілення.

Адже чудотворним образ будь-який може стати. Образ чудотворним стає не за якістю краски чи дерева, на якому виготовлений, а за щирістю молитви і віри, з якою люди підходять до ікони. Тому будь-який образ може стати чудотворним. І літографія на папері може стати чудотворним образом, і це неодноразово являлося, і миро точитись може... Та не тому, що це папір особливий, а тому, що це віра ваша особлива, вас, стоячих у храмі. От із вірою приходите – і Господь укріпляє вас у вірі, являючи вам чуда. Тому ми не матеріалу поклоняємось, а вшановуємо того, хто там зображений, звертаючись молитовно до нього. Зараз ми звертаємось до Божої Матері, щоб Вона нас захистила Своїм покровом, щоб був мир в Україні, ніхто не гинув, хворі щоб не вмирали і щоб відчувалися всюди приємність і щасливість.

Хай Боже благословення і покров Богородиці будуть сьогодні, завтра і багато років над усіма вами. Зі святом всіх поздоровляю і закликаю на всіх вас Господнє благословення.

Слава Ісусу Христу!