Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Ікона «Волинська Богоматір»

Цей образ, який Церква особливо вшановує 13 липня, ймовірно, походить із Луцька. Дослідники не мають одностайної думки щодо його створення: кінець XIII ст. (Енгеліна Смирнова), на зламі XIII–XIV ст. (Григорій Логвин, Володимир Овсійчук), середина ХV ст. (Володимир Александрович). Існує версія, що автором ікони є святитель Петро, митрополит Київський і всієї Русі чудотворець, родом волинянин – автор ікони Богородиці Петрівської (Москва). Його ще називають Петром Ратенським.

За іншою версією, образ написав невідомий іконописець із Києва, який покинув його через монголо-татарську навалу. Святиню привезли до Луцька, куди 1289 p. князь Мстислав Данилович переніс свою резиденцію з Володимира-Волинського й куди було перенесено єпископську кафедру. Окупантам не вдалося встановити повного контролю над Волинсько-Галицьким князівством, і це приписували заступництву Діви Марії, Яка через Свою ікону рятувала наш край.

1962 року експедиція київських науковців Григорія Логвина та Людмили Міляєвої вивчала старожитності Луцька. У храмі Покрови Пресвятої Богородиці їхню увагу привернула невелика ікона у вівтарі. Навіть побіжного огляду було досить, щоб визначити, що йдеться про давній твір: дуже старе дерево, багато підмальовок нашарувалося на первісному зображенні. Лише обличчя Марії та маленького Ісуса зосталися неторканими. Але й на них невблаганний час лишив свої сліди. Зображення були наче вкриті вуаллю.

Того ж року образ відреставрував М. Перцев (за участю І. Яригіної та І. Ярославцева) у майстерні Державного російського музею Ленінграда і в 1997 році в Національному художньому музеї України С. Кулаковим.

Місце збереження

Оригінал – у Києві, в Національному художньому музеї України. Точна копія – у Луцьку, в Музеї волинської ікони.

Опис

«Волинська Богоматір» належить до іконографічної схеми «Дороговказиці» (по-грецьки «Одигітрія») і має особливий, рідкісний на Україні тип «Прекрасної собою» (по-грецьки «Перивлепта»). Матеріал і техніка виконання: дерево (липа), паволока (лляне полотно, наклеєне на дошку), левкас (ґрунт із крейди і клею), жовткова темпера, позолота. Розміри: 85х48х2,5.

Стилістично вона пов’язана з волинською школою, яка продовжила традиції візантійського та давньоруського малярства. Колір в іконі чистий, яскравий, світлоносний, тому що Богородиця з Дитям є носіями божественного світла. Неосяжну велич образів виражено звучанням трьох основних кольорів: червоного, синього і жовтого, які поглиблюють темно-коричневий мафорій (плащ, що огортає голову і плечі) Марії до майже чорного, чим вносить відчуття невимовної скорботи. У ті часи тему радості незмінно супроводила тема печалі, яка мала благородний, одухотворений вияв і не переходила у відчай.

Очі Богоматері не просто смутні – погляд її благальний. Вона наче просить людей об’єднатися в боротьбі з ворогами, захистити жінок і дітей. За традицією візантійського мистецтва, очі на іконах малювали пропорційно більшими від природних, надзвичайно виразними. З якого б місця не дивилися ви на них, вони спрямовані на вас, вони «всевидящі». Цим досягався особливий, живий зв’язок між глядачем і образом святого чи святої на іконі.