Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 2 березня, у неділю сиропусну, прощену, в кафедральному соборі Святої Трійці на завершення постової Вечірні перед чином прощення.

Настає мить, через яку почнеться Великий піст. Ми сьогодні прийшли до храму на це вечірнє Богослужіння, щоби ще раз почути голос Церкви, який закликає нас вступити достойно до проведення Великого посту. Господь, створивши людину, привів її в цей світ, у світ безгрішний. Даруючи їй цей світ, говорив: ростіть і множтеся, наповнюйте землю, радійте, будьте щасливими на цій землі. Цей промисел Божий поселяє людину в найкраще місце, і це місце називається Рай. Його не лише за географічним визначенням ми сприймаєм як якесь окремо взяте місце. То стан душі, в якому людина перебувала, спілкуючись лицем до лиця з Богом. Що може бути прекрасніше, ніж коли ти спілкуєшся з Творцем? Що може бути прекрасніше, ніж коли ти спілкуєшся з Тим, Який дарував тобі життя?

Щось подібне можем уявити, згадуючи, як ми спілкуємося зі своїми батьками, які нам дарували життя. Це трепетність, це радість, це вдячність, це шана. Оці чесноти торкаються нашої душі щодо наших батьків. І багато інших, яких і описати не можна. Бо як можливо сказавши слово «люблю», пояснити його? Люблю своїх батьків. Скільки б слів не добирав, ніколи не добереш... Ось так і людина щодо Бога. З радістю і трепетом, возхваляючи Творця, перебувала у цих райських оселях. Перебувала в стані безгрішності. Перебувала в стані блаженства... Особливо піднесений стан душі ми називаємо щастям.

Але Господь посилає для людини випробування, визначаючи дерево, з якого не можна брати плід. І це дерево називається «дерево пізнання добра і зла». Визначаючи таку сутність людини, її буття в Раю, Господь випробовує її. Втримається чи не втримається від цього? Але даючи вибір, даючи Свою божественну силу стриматися, даючи закон «Не їж, бо помреш». Людина не стримується, порушує цей закон. Порушує, не витримуючи елементарної спокуси. Не спокуси в якихось тілесних болях, не спокуси в тілесних стражданнях, а спокуси в слові.

Чим прельстив диявол людину? Лише одним запитанням: «А чи правду сказав Бог?». Чи правду сказав Бог, що ти, з’ївши цей плід, помреш? А якщо помреш, що це за цікавий стан – смерть? Слово спокусило людину. Слово диявола, який перетворився в змія. І людина спокушається, спокушається через слово. Не маючи глибокої віри, не довіряючи Богові, впадає в гріх. І тому через одну людину гріх ввійшов у світ, а з гріхом смерть. Одна людина лише вчинила цей гріх, а смертними стають всі, смерть торкається кожного. Хвороби, а наслідок – смерть. Смерть фізична і смерть духовна. Бо коли ми говоримо про смерть, не лише розумієм смерть фізичну: померла людина і немає фізичного тіла. Ми чуємо й інше: «духовно помер», «живий труп»... Що це означає? Людина спочатку вмирає духовно, а тоді настає і смерть фізична. Людина здається перед хворобою і тоді хвороба бере над нею верх. Як вказують філософи: «Перемога і смерть – усередині тебе». Якщо ти всередині повірив, що переміг, ти переможеш і фізично. Але якщо ти повірив усередині і злякався, що помреш чи програєш, ти це вчиниш і наяву. Все всередині в нас є. І ось людина помирає в першу чергу всередині. Скільки ми бачим різних чудесних моментів, коли людина оздоровлюється силою внутрішньої віри. Була хвороба і людина настільки вірила і довіряла, всередині не здавалася, що й наслідки найважчих хвороб не могли її торкнутися. І ці люди є серед нас. Багатьох ми знаєм, і з ними спілкуємось, і вони можуть підтвердити.

Все починається із середини тебе. «Царство Боже всередині вас є», – ось ці слова нагадують нам сьогодні про наш внутрішній світ, про нашу душу. Тому і ці дні Великого посту в першу чергу наголошують нам: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне». В чому суть покаяння? В словах? Ні. Суть покаяння – у зміні. Ти поміняйся. Так, як при гріхопадінні людина із живої стала мертвою, так і ти із гріховного стань святим. Зауважте, піснеспів пасхальний, після Великого посту: «Смертю смерть подолав». Знищено те, що довліло над людиною, – смерть. Адже через одну людину гріх ввійшов у світ, а з гріхом смерть. Ось так і через одну людину, Боголюдину, долається смерть. І закликається нас змінитися. Стати іншими. Перемогти себе. Стати особливими. Уподібнитися Богові. Ось до такої зміни закликає Христова Церква, Сам Спаситель. Його слова, перші слова проповіді були якими словами? – «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне». Іван Предтеча, який раніше почав проповідувати, також говорив слова: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне». Змініться! Ось цієї зміни сьогодні чекає від нас Бог – зміни в самому собі. Стати іншими. Скинути із себе рабство гріха. А що означає – скинути рабство гріха? Означає перемогти себе. Робив і кажеш: «Не можу справитися». – Переможи! І ти можеш це перемогти. Але надіючись не на себе, а на божественну благодать, яка дає тобі силу.

Людина завжди повинна давати згоду, подібно, як чернець при постригу. Його запитують: «Чи будеш виконувати ті заповіді?». Він каже: «Так». Але не уповає на свої сили і додає: «з допомогою Божою». Ось так і ми можем здолати будь-який гріх, який пробує над нами панувати. Але рішуче треба сказати в самому собі: «Так, я зможу це здолати з допомогою Божою!». Бо якщо буде тільки одна згода, а не буде дії, не буде заклику до помочі Божої, – не переможеш. Якщо будеш надіятися тільки на Бога, сам не беручи участі, також нічого не вийде. Інколи ми бачим людей залежних – наркозалежних та інших. Що потрібно для того, щоб він уздоровився? Його згода і бажання змінитися. Його згода! І допомога. Так, з допомогою Божою. Тобто з нашою допомогою і з допомогою великого і всесильного Бога. Тоді ти зможеш. Але потрібна твоя згода. Господь знає, що є в тебе проблеми, але коли нема на те твоєї згоди, насильно Він не ізцілить тебе. Потрібно внутрішнє бажання сказати: «Так». Внутрішнє бажання змінитися. Згадайте благорозумного розбійника: все життя жив не по заповідях, і, здавалося, загине, і не буде йому майбутнього. Але попав у Рай. А чому попав у Рай? Тому, що внутрішньо змінився, сказавши: «Пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоєму». Оце і є його згода. Він зрозумів, що жив неправильно, неправедно. Говорить до іншого розбійника: «Чого ти лаєш? Ми з тобою тут належно висимо. Ми заслужили цього. А Цей чого тут Праведник висить? Не місце Йому тут». Ось сама зміна, зміна оцінки себе: який ти вчинив гріх і чи хочеш ти його позбутися? Чи хочеш змінитися? Чи хочеш стати кращим, іншим? І змінившись, перший потрапляє в Рай.

Тому хай не лякають вас ваші гріхи. Не буває гріха, який може перевищити Боже чоловіколюбство. Чоловіколюбство Боже більше. Прощення і любов більші, ніж наш гріх. І тому розкаятися, змінитись можна завжди, у будь-який момент. У будь-який момент! Залежить це від тебе, наскільки хочеш змінитися. Чи ти підходиш до цього формально і кажеш: «Так, треба посповідатись», чи ти приходиш і, як митар, б’єш себе в груди: «Боже, прости мені мої гріхи!». Нічого більше не пам’ятаючи – ні ближніх, через яких ти згрішив, які тебе спокушали чи сказати, чи щось вдіяти... Ти тільки знаєш, що ти зробив. Тому, що тобі болить твоє. Особисте. Болить те, яке турбує тебе. Ідем же найчастіше до Сповіді з одним гріхом, який дуже турбує, а згадуємо багато інших, які менш турбують, але турбують. А тому й молитва така: «Боже, будь милостивий до мене, грішного. Прости всі гріхи, які я вчинив перед Тобою».

Сьогоднішній вечір хай буде добрим початком. Добрим початком Великого посту. Щоби початок Великого посту був натхненням для нас. І хай це почнеться із завтрашнього дня. Хто не зміг змінити свої плани, хай почне із післязавтрашнього, через тиждень... Як вдається, але перемогти себе. Перемогти, змінитися – і початок буде гідний, у будь-який час. Згадайте притчу, як хазяїн приймав робітників. Одних прийняв о шостій годині, других о дев’ятій, третіх об одинадцятій годині на роботу. Господар прийняв і заплатив усім однаково. Тому, що домовлявся з ними про таку ціну. Тому якщо навіть, у духовному значенні цього слова, об одинадцятій почнете поститися – і це не буде пізно. Якщо почавши поститися, грішите і впадете – піднімайтеся і рухайтеся далі. Не бійтеся починати декілька разів. Тому, що справжній спортсмен до фінішу доходить не тоді, коли падає і каже: «Все, закінчив», а падаючи, добігає до червоної стрічки і пересікає її. І совість його чиста: добіг. Першим, другим, останнім добіг, але добіг.

Ось так сьогодні і в апостольському читанні. Апостол говорить: не завидуйте і не осуджуйте тих, хто їсть чи хто не їсть. Дивіться на себе. І не будьте як ті лициміри, які, помазавши своє лице, показують свій піст на поверхню. Не трубіть усюди: «Я пощуся», хай ваш подвиг буде невидимий для сторонніх. Не осуджуйте тих, які по-інакшому себе ведуть. І якщо молитесь, не моліться напоказ. А хай ваша молитва буде тайною. І Бог, бачачи тайне, воздасть вам явно. Не в гордості своїй несіть піст, хвалячись: «Ось вже тиждень витримав... Ось два тижні вже витримав. Не їв. Не пив». Хай для вас кожен день буде як останній, і кожен день хай буде як перший. Постіться для спасіння своєї душі, не для похвали собі, а для спасіння своєї душі. Дивіться на себе, особисто на себе. І лягайте спати так, щоб совість не докоряла: провів день погано, провів день не так, як міг би провести, належно. І хай кожен день буде для вас днем сповіді. Не Сповіді один раз на піст, а щоденної ввечері: самі проходьте свій шлях земний, ще раз, тільки тепер у розумі. Щоби проаналізувати, що ти зробив неправильно і чому ти це зробив неправильно. Тому, що чим більше будете поститись, тим більше диявол буде спокушати. Але спокушати буде в першу чергу через слово. Пам’ятаєте, як він Адама і Єву спокушав? Не їжею, не якимись фізичними приємностями, а словом. «Чи правду сказав Бог?» Тому і тут будуть подібні спокуси, будуть сумніви, будуть думки бороти. Через думки і до тіла буде чіплятися. Навчитеся боротися з тілом – знов перейде на думки, на слова: де тільки кого можна зачепити, ось там буде чіпляти.

Тому я бажаю вам божественної сили здолати все, що буде посилатися вам у цей особливий, постовий час. Але вступити в нього потрібно з очищенням душі. Згадаєм молитву «Отче наш», яку ми найчастіше говорим: «...Прости нам провини наші, як і ми прощаєм винуватцям нашим». А в іншому місці святого Євангелія Господь говорить: якщо ти приніс дар до храму і відчуваєш, що не зо всіма примирився, залиши свій дар, не занось його в храм. Піди примирись, а потім принеси дар до вівтаря, і тоді Господь прийме. Тому в першу чергу, щоб Господь прийняв наше покаяння, нашу працю, належить нам кожному простити всім, хто нам завинив і кому ми завинили від попередньої нашої Сповіді чи від попереднього посту. Простити всім, які б вони гріхи не вчинили, які би вчинки не зробили, які слова не сказали болючі. Треба простити, якщо хочемо, щоб і нам Господь простив. А простити – означає не згадувати, не випоминати через якийсь час. Простити – означає в душі своїй з любов'ю поставитися і ніколи не нагадувати про це. Щоб цей гріх відійшов у небуття, щоб добрі й гарні стосунки панували серед нас усіх.

Тому і я, усвідомлюючи свою неміч людську (можливо, когось із вас образив – чи словом, чи ділом, чи думкою), прошу у вас усіх прощення. Простіть мені. Простіть мені. Простіть мені. Закликаю всіх вас подати руку прощення і цілунок прощення. Щоби Господь милосердний простив усім нам і благословив у побожності провести цей Великий піст. Щоби чистими вустами і чистим серцем виголосити воскреслому Спасителю: «Христос воістину воскрес!»