Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Вперше в нашій єпархії відбувся семінар «Основи соціального служіння на парафії». Його влаштував відділ організації благодійності та соціального служіння єпархії (завідувач Валерія Лесюк).

Поділитися досвідом, знайти нові шляхи співпраці зібралися митрополит Луцький і Волинський Михаїл, турійський декан протоієрей Микола Даньків, локачинський декан протоієрей Ігор Дружинець, маневицький декан протоієрей Андрій Закидальський, інші священнослужителі з різних деканатів, представники державних, благодійних та громадських організацій.

З вітальним словом до присутніх звернувся владика. Тему соціального служіння в нашій єпархії піднято на вищий рівень, аніж просто служіння священика, зазначив архієрей. «Священик на парафії не тільки звершує богослужіння, а в першу чергу служить людям. Наше служіння – це служіння Богові через служіння ближнім. Тому Церква не повинна стояти осторонь викликів сьогодення, а більш активно брати участь у житті суспільства. Не тільки говорити гарні речі, а безпосередньо служити кожному. Тому що Ісус Христос сказав: „Усе, що ви зробили ближнім, ви зробили Мені“. Я радію кожній такій зустрічі, на якій ми ділимося досвідом, пропонуємо шляхи вирішення тих чи інших питань. Лише спільними зусиллями зможемо краще послужити ближньому – і словом, і ділом, і матеріально, і духовно».

Церковним соціальним служінням мають займатися парафіяни, а священики – його організовувати. Завдання Церкви – не вирішити якусь проблему державного рівня, а допомогти конкретним людям. Про це говорила матінка Валерія, представляючи впорядкований нею методичний посібник «Церковне соціальне служіння». Як допомогти алкозалежним, неповносправним, важкохворим, ув’язненим, багатодітним та неповним сім’ям, як зібрати кошти, організувати та провести благодійні заходи – про це йдеться в посібнику, який роздано кожному з присутніх.

Один із наведених прикладів – поміч неповносправним дітям, інвалідам-візочникам. Як сприяти їм соціалізуватися? Це означає: допомогти дістатися до храму, створювати недільні школи та звершувати спеціальні богослужіння саме для них та їхніх батьків, створювати літні табори (робити це, навіть якщо на парафії одна чи дві такі дитини, бо наступного року знайдеться ще – з сусіднього села чи міста, і так щороку їх буде все більше), забезпечувати духовною літературою або проводити читання у них вдома тощо. А владика Михаїл наголосив на облаштуванні пандусів коло церков, які будуються.

До розмови долучилися: директор Луцького міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ліна Галан (тема виступу «Муніципальний досвід роботи із соціальними групами»), начальник відділення кримінальної міліції у справах дітей міського відділу УМВС у Волинській області Олександр Кот («Профілактика підліткової злочинності»), начальник міськвідділу кримінально-виконавчої інспекції Алла Павловська («Допомога неповнолітнім умовно засудженим»), директор представництва ВБФ «Запорука» (Київ) у Львівській області Ярина Хомцій («Допомога сім’ям мігрантів»), голова громадської організації «Християнський рух за життя» Антоніна Євтодюк («Протиабортна діяльність»).

Про свій досвід служіння розповіли священики. «Робота з алкоголезалежними на сільській парафії» – тема виступу настоятеля парафій Різдва Пресвятої Богородиці в с. Білин і Святого Духа в с. Колодниця Ковельського районного деканату священика Василя Фурмана. А о. Ігор Дружинець розповів про організацію і проведення щорічного різдвяного благодійного концерту в Локачах.

Також присутні подивилися відеосюжет «Незрячий в храмі» (режисер Андрій Гнатюк), створений за сприяння Лесі Хижук, члена громадської організації «Генерація успішної дії». У ньому йдеться про труднощі, з якими зіштовхуються такі люди в церкві. Адже вони хочуть бути не лише слухачами, а й активними учасниками богослужінь.

Учасникам заходу було роздано «Соціальний вказівник», наданий Луцьким міським центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

За результатами семінару вирішено тісніше співпрацювати з різними інституціями, адже рідко яка організація – чи державна, чи громадська – відмовить у допомозі.