Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

До Парагваю повезуть весну

Свято-Миколаївський чоловічий монастир у Жидичині має й без того багату і славну історію, а тут ще й сучасний літопис прикрашено неабияк: послав Господь у місцеву братію двох зарубіжних гостей – із Парагваю та Бразилії. Ігумен Димитрій та ієромонах Мойсей шукали прихистку задля переймання устрою та законів чернечого життя українського Православ’я. І ось неждано в інтернеті знайшли відеоролик про чоловічу обитель на Волині. Відразу зрозуміли: це саме те, що їм потрібно. Відшукали контакти, списалися з ігуменом Константином, – і ось уже майже рік як влилися у дружню родину місцевих ченців.

Мета розмови із чорноризцями з далекого зарубіжжя була про те, яких позитивних вражень почерпнули із України, а вийшло навпаки – з сумом вони згадали, що в кінці травня змушені будуть покинути ці благодатні місця. За десять місяців Мойсей та Димитрій навчилися і навчили своїх братів важливих життєвих премудростей. Димитрій поринув у світ іконописання і вже майже оформив іконостас жіночого монастиря Василія Великого в Луцьку, його рукою поправді водить Творець. Мойсей проявив себе у шитті церковного облачення: такого, як він, кравця і шевця годі й шукати! Все це для обох вельми потрібне. Бо приїхали сюди за перейманням неоціненного досвіду і навчання монастирського життя. Справа в тім, що у парагвайському містечку Урусапокай тамтешні православні українці будують Стрітенський чоловічий монастир, і все чернече життя має розпочатись із втілення набутків цих ченців, двох відряджених до України. Мойсей та Димитрій служитимуть разом, хоча до цього часу і були знайомими, проте перший жив у Бразилії (м. Апукарена), а другий – у Парагваї. Об’єднує їх українське Благочестя, хоча Мойсей раніше був римсько-католицьким монахом-бенедиктинцем, згодом прийняв Православ’я і став служити капеланом у місцевій в’язниці. Латиноамериканців в Україні цікавить усе – від церковної духовної літератури до одягу і храмового начиння. До від’їзду додому скупилися серйозно. Тепер задумуються, чи не виникнуть проблеми на митниці, адже чиновникам невтямки, що там, у Парагваї, в українській православній колонії таких речей просто не дістати.

Ігумен Димитрій непогано володіє українською – мабуть, тому, що в його жилах тече кров прабабусі Марти, яка свого часу виїхала із рідної Станіславщини у пошуках кращої долі в Австрію, а потім Південну Америку. Правнук отримав у своїй уже рідній країні світське ім’я Фабрисіо, але мови не забув. Тут, на Волині вдосконалює її. Адже в Парагваї тільки молитви у храмі читаються українською, все інше життя – по-іспанськи. А тут – таке щебетливе роздолля! 

Особливо сподобались монахам прощі до Почаївської лаври, у древні храми Володимира та Зимно. Місцеві прихожани Свято-Миколаївського монастиря називають їх не інакше як «нашими парагвайцями», допомагають чим можуть. Всіх єднає молитва і прагнення вдосконалити духовний світ. 

Брат Димитрій, добираючи потрібні слова, врешті поклав руку на серце і став називати імена людей, з якими їм особливо пощасливилося спілкуватись, – ієромонахом Никодимом, ігуменом Константином, митрополитом Михаїлом, Патріархом Філаретом...

Першого серпня у парагвайському містечку Урусапокай відбудеться урочисте освячення чоловічого Стрітенського монастиря. «Наші парагвайці» Димитрій та Мойсей залишаться нашими і там, у далекій країні, де свято бережуть і цінують щиру молитву, вимовлену українською мовою. Теплу, різнобарвну, багату і щиру волинську весну вони повезуть у своєму серці парафіянам на американський континент.