Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ДУМКИ ВГОЛОС

Валерія ЛЕСЮК

Волинська духовна семінарія для багатьох стала домівкою, кращою частиною життя.

Перед закінченням навчального року я поспілкувалася зі студентами, викладачами, випускниками, щоб дізнатися, що для них означає семінарія, з осені вже – академія.

Протоієрей Ігор Швець, ректор:

Це духовний навчальний заклад, завданням якого є виховати пастиря для Церкви Христової. Адже наші програми й самі предмети дібрано так, що охоплюють усі сторони життя майбутнього пастиря. Це стосується і його місіонерської діяльності, і душпастирської, і спілкування з громадськістю та владою. Тому все це забезпечує можливість повноцінного служіння нашого випускника і на парафіях за межами єпархії.

Ігумен Константин (Марченко), декан монастирів єпархії, випускник 2008 року:

Семінарія для мене – це можливість отримати дуже важливу для кожного священика богословську базу. У семінарії я вчився із задоволенням. Читав багато: не тільки те, що потрібно було за програмою, а й поза нею. Якщо ми самі себе поважаємо, то повинні сумлінно ставитися до навчання у духовній школі.

Василь Лозовицький, проректор з навчальної роботи, випускник 2000 року:

Семінарія для мене – альма-матер. Це школа, яка допомогла мені стати на шлях духовний, а тепер, у свою чергу, я прагну поділитися зі студентами набутими знаннями та досвідом. Буває, не кожному дається та чи інша дисципліна, але дивлячись на старання студента, ми завжди готові прийти на допомогу, стараємося знайти до кожного індивідуальний підхід. Ми намагаємося виховувати наших студентів у дусі церковності, духовності, послуху, любові до молитви, богослужіння. За тим, як студент виконує внутрішній розпорядок, можна визначити, чи буде він достойним священиком, чи йому варто прямувати якоюсь іншою дорогою в житті.

Протоієрей Ігор Скиба, секретар і викладач, випускник 1997 року:

Семінарія – це половина мого життя, де я навчався і працюю вже чотирнадцять років. Дякую Богові, що випровадив мене на цей шлях. Так само й у наших вихованцях ми прагнемо зберегти духовність, навчити бути смиренними, бо смирення – вище посту та молитви.

Протоієрей Юрій Близнюк, проректор з господарської частини, випускник 2000 року:

Це найкращі спогади юнацьких років. Це і навчання, і богослужбова практика, які формували мене як майбутнього пастиря.

Олена Джаліль, студентка I курсу регентського відділення:

Я вступила до семінарії, щоб реалізувати свої внутрішні здібності, почерпнути ті знання, які неможливо отримати у світському закладі. Адже тільки тут людина може вивчати богослів’я, літургіку та інші богослужбові предмети. Вважаю, якою б діяльністю людина не займалася в майбутньому, – чи то пов’язано з Церквою, чи ні, – ці знання насамперед потрібні для духовного зростання.

Володимир Рожко, викладач, історик-архівіст, випускник 1999 року:

Я дуже пишаюся тим, що закінчив цю духовну школу. Коли пишу свої книги, то знання, отримані тут, неабияк допомагають мені. Я був одним із тих, хто стояв при витоках відновлення семінарії, допомагав створювати фінансову базу, вишуковуючи меценатів.

Людмила Сергійчук, випускниця регентського відділення 2007 року:

Семінарія для мене – багато що. Я вступала сюди з твердим наміром збагатитися духовно. Спочатку було важко вчитися, бо не мала ніякої музичної підготовки: зовсім не вміла співати й не знала нотної грамоти. Саме завдяки наполегливій праці викладачів і самопідготовці я не тільки освоїла спів, а й сама тепер керую церковним хором, навчаючи інших.

Олександр Самелюк, випускник 2011 року:

Семінарія для мене – дім, у якому я прийняв духовне спасіння. Це – шлях до Бога, йдучи яким, забуваєш про все мирське й любиш Господа понад усе.

Микола Царик, студент І курсу:

Мені семінарія дала поштовх до духовного самовдосконалення, адже ми вивчаємо багато дисциплін, які допомагають у повсякденному житті.

* * *

Він один із тих, хто подолав тисячі кілометрів, щоб отримати духовну освіту на чужині. Хоч Україна для нього – то Батьківщина його предків, а сьогодні – вже його теж. Ігор Веретка – з далекого сонячного Парагваю. Узимку, побачивши вперше у своєму житті сніг, радів як дитина, граючись у сніжки.

Він закінчив перший курс семінарії. Хоча його українська вже набагато краща, ніж на початку навчального року, але все ж таки дається не надто легко. Його рідна мова – іспанська.

– Ігорю, що для Вас значить семінарія?

– Це місце, де можна вивчити не тільки Новий і Старий Заповіти, а й навчитися жити справжнім християнським життям.

– Що змінилося у Вас протягом першого навчального року? Можливо, віднайшлись якісь нові таланти, про які Ви навіть не здогадувалися?

– О, так! Вдома я протягом восьми років займався музикою, граючи на скрипці, й зовсім не умів співати. А тут навчився, аж самому не віриться. Адже викладачі шукають до мене особливий підхід, допомагають зрозуміти.

– Чи плануєте Ви бути священиком?

– Так.

– Чи станете настоятелем української парафії? Якщо так, то чи будете дотримуватися українських традицій, як-от: освячення пасок, освячення води, колядки, щедрівки?

– Так, звичайно. Я буду все це практикувати у себе на парафії за кордоном.

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 7 (80)