Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЯКЕ МАЙБУТНЄ НЕДІЛЬНИХ ШКІЛ?

Володимир СТУД

Як уже повідомляла газета, викладачі Центру християнського виховання дітей і молоді Наталія Ротченкова та Оксана Цап побували в Житомирі на тематичному семінарі, присвяченому організації роботи духовних недільних шкіл. У цій зустрічі брало участь до сотні осіб з усіх єпархій. Своїми враженнями пані Наталя і пані Оксана діляться на сторінках нашого часопису.

– Такі семінари корисні тим, що його учасники обмінюються досвідом, – говорить Наталія Ротченкова. – Як правило, методи роботи колег такі ж, як і в нас. Наприклад, це стосується використання наочності, повторення матеріалу для дитини, яка прийшла до школи серед року, запровадження трапези. Щодо останньої, то в Духовному центрі при житомирському храмі св. Михаїла, де вчаться 350 дітей, її влаштовують щонеділі. Якби в нас було для цього своє приміщення, ми б також так робили і, звичайно, тоді до Центру виховання при Свято-Троїцькому соборі приходило би більше учнів. Позитивний зразок для нас – це обов’язковість співу перед кожним заняттям. Так само, як і в Луцьку, так і в Житомирі правлять дитячі Літургії (до речі, маємо плани, аби її повністю співали наші вихованці). А от різнить те, що в нас на заняттях батьки сидять спільно з дітьми і приводять до недільної школи малих не з 5–6-тилітнього віку, як у них, а й навіть з трьох років.

– Я б запозичила від колег традицію організації літніх таборів, – продовжує розмову Оксана Цап. – У Житомирі існує символічна плата за навчання в одну гривню. Ми ж грошей не беремо, живемо тільки за рахунок пожертв. Тому єдине, на що ми спромоглися, то – повезти дітей у Тростянець. Я двічі допитувалася житомирян, звідки у них кошти. Вони кажуть: по гривні здають батьки, якісь гроші надходять з-за кордону, Церква допомагає. Але конкретно джерел фінансування ніхто не назвав. Хоча це багато важить, бо в нас немало ентузіастів щодо розвитку недільних шкіл, але питання часто впирається у кошти. А ще там сильно сприяють розвитку народної творчості: вивчають звичаї певного регіону, ставлять концерти, гагілки. У їхньому центрі є гуртки малювання, в’язання, вишивки, фізкультурний. Можливо, в новому нав­чальному році ми якраз щось додамо до структури занять із побаченого.

Як правило, на подібні семінари прибуває чимало осіб, які не мають навиків викладання. Вони, бажаючи започаткувати духовну справу у себе на місці, лишень уважно слухають своїх колег-практиків. Для них, на думку співрозмовниць, потрібно організовувати окремі курси. Досвідченим же педагогам потрібні зустрічі іншого ґатунку, де, зокрема, можна було б вирішити проблеми узгодження методичних посібників, розробки навчальних програм, видання різної необхідної літератури. Тому пані Наталя і пані Оксана радо підтримали ідею київських кураторів створити Спілку вчителів недільних шкіл. Щоправда, точне число тих, хто займається дитячою духовною освітою, невідоме. На Волині, до прикладу, з одного боку батькам не прищеплено звичай гуртувати дітей у храмі, а з другого боку священики переважно йдуть у звичайні школи викладати запроваджену нещодавно християнську етику, через те не вбачають потреби залишатися з учнями після недільної Літургії.

Хоча, на переконання учасниць семінару, державний загальноосвітній заклад ніколи не замінить недільної школи.

– Перший відвідують діти різні за конфесіями, – говорять вони, – а недільну школу – за покликанням, і ті, які хочуть мати вчення православне. У нас наука тримається православних канонів, і ми намагаємося залучити учня до нашої Церкви. Але християнська етика і в звичайних школах дуже потрібна. Ми повинні навчити дітей любити Бога, служити Йому. Цих знань вони, на жаль, переважно не отримують в родинному колі. Тільки на такому уроці в ЗОШ тему мусово розглядати на міжконфесійному рівні, а біблійну історію потрібно пов’язувати з сучасністю. У вихованні дитини беруть участь чотири ланки: батьки, школа, Церква і держава. Бачимо наразі, що Церкві належить головна роль: боротися за душі дітей, розвивати духовність, вести за собою.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 6–7 (19–20)