Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета Духовна школа

ДУХОВНА КУЗНЯ

Олеся ЮРЧЕНКО

Випуск-2005. Фото Сергія ДубинкиПо-різному ставляться до тих, хто своїм життєвим покликанням обрав сан священика, присвятив усе своє життя Богу. Схвалюють, по-доброму заздрять, є й такі, що співчувають чи й засуджують. А от заклад, де проходять духовний вишкіл майбутні священнослужителі – взагалі для багатьох мирян своєрідна «terra incognita». Якось на запитання допитливого малюка «що таке СЕМІНАРІЯ?» заклопотана мама мовила: «Це така пісня…» Чоловік у рясі, що стояв поряд, зовсім не здивувався, навіть виправляти жінку не став. Посміхнувся, схвально кивнув: «А чого ж – пісня! Спів душі, ода вірі, музична грамота духовності...»

Чуючи про Волинську духовну семінарію, багато хто сьогодні пригадує недавні сумні події – пожежу, майже цілковите знищення одного з корпусів. Тим часом семінарія живе й розвивається. У своєму піку – вступна кампанія, хвилюються майбутні вихованці, з Божою допомогою працюють і будують плани на майбутнє працівники духовного закладу. Давайте трішки ближче познайомимося з найстаршим й найдостойнішим духовним навчальним закладом Волинської землі.


Літописними стежками

За свою багатовікову історію Волинська духовна семінарія змінила кілька міст розташування. Виникла в Острозі, згодом працювала у Ганнополі, Крем’янці, Житомирі, Луцьку...

Заснував семінарію 1796 року волинський єпископ, преподобномученик Варлаам (Шишацький). Той час називають «поунійним»: після Третього поділу Польщі Волинь відійшла до Росії, уніатські церкви почали знову ставати православними. Саме владика Варлаам своєю невтомною місійною працею повернув до благочестя усі парафії Волині. Він же, розуміючи потребу укріпити українське православ’я, в Острозі відкрив семінарію.

Коли острозький Свято-Преображенський монастир пожежа перетворила на руїну, 1825 року князь Антоній Яблоновський запропонував для потреб духовної школи свій палац у містечку Ганнополі Острозького повіту. А через 10 років духовна школа переїхала до «волинських Афін» – древнього Крем’янця.

Навчання у семінарії ставало дедалі більш зросійщеним, імперія відразу нищила національний дух у його витоках – українській Церкві. Цікаво, що саме в крем’янецький період життя семінарії вихованці стали протестувати проти антиукраїнських дій поліції й російського керівництва семінарії.

Вільнолюбні настрої посилились, коли семінарію перевели до центру губернії – Житомира. Серед семінарської молоді виникла таємна українська організація, одним з учасників якої, за деякими даними, був нащадок гетьмана Сагайдачного. 1907 року під час обшуку в семінарії поліція виявила заборонену українську літературу. До суду притягнули 21 семінариста. Цей випадок зайвий раз підтверджує, що Волинська духовна семінарія була одним із оплотів національного руху на Волині. І навіть закриття її більшовиками у 1918 році не знищило цих традицій. Вони жили й у часи української революції 1917-1921 років, й у міжвоєнний період (коли семінарія жила до 1939 року у Крем’янці), й у часи німецької та радянської окупацій. Так духовна семінарія діяла у Луцьку з 1945 по 1964 роки, проте знаходилася повністю під контрольованою більшовиками Російською православною церквою. Закрили Волинську духовну школу за вказівкою Куроєдова – голови ради у справах РПЦ при радянському уряді. Закрили, «щоб посилити контроль за додержанням законодавства про культи».

З Божою допомогою відродили духовний заклад 1992 року, коли єпархіальна й педагогічна ради, а згодом і державна влада області зареєстрували статут Волинської духовної семінарії. Її першими викладачами стали протоієреї Іван Кравчук, Микола Бочкай та Анатолій Ліпчик, а першим ректором – архієпископ Спиридон.


День нинішній

Волинська духовна семінарія сьогодні – це богословський, регентський та заочний відділи, 22 навчальні дисципліни, 28 викладачів та за 12 років – майже 1000 випускників. При семінарії діє Центр християнського виховання дітей та молоді. Усе – в традиціях українських православних навчальних закладів: на богословському та заочному відділах навчаються хлопці, на регентському – переважно дівчата. Хлопці після 4 років навчання стають кандидатами у диякони і священики, дівчата можуть працювати регентами церковних хорів. Крім того, випускники одержують статус викладачів християнської етики.

Жоден хресний хід не обходиться без викладачів та вихованців семінарії. Фото прот. Віталія Собка«Випускники, закінчивши семінарію, мають право і можливість працювати у школі, – розповідає ректор семінарії прот. Іван Нідзельський. – З богословською освітою на землях, скажімо, Галичини вони можуть викладати християнську етику в загальноосвітніх школах. На Волині традиційно – лише в недільних школах чи на курсах, тобто при храмі. У нас дотримуються букви закону і вважають, що християнську етику повинні викладати світські люди. Зізнатися, така ситуація не зовсім зрозуміла».

Навчальна програма на регентському і богословському відділах – різна. Відмінність очевидна: майбутні регенти повинні прослухати курси сольфеджіо, гармонії, вокалу, диригування хором. Для майбутніх же священиків достатньо викладання церковного співу.

Як розповідають викладачі, не всі випускники семінарії згодом стають священнослужителями. Іноді на заваді стає умова: священик спочатку повинен одружитися, а потім – висвятитися, інакше – ставши священиком не одружившись, мусиш усе життя бути або неодруженим священиком, або прийняти чернечий постриг.

«Але навіть якщо випускник не стане священиком, роки навчання, проведені в семінарії, не минають марно, – переконаний отець ректор.– Людина, виходячи зі стін духовної школи, це насамперед віруючий християнин. Й до того ж він має багаж богословських знань. Приміром, зустрічаючись із представниками інших конфесій (я маю на увазі насамперед протестантських й інославних), він уже матиме можливість захищати православне віровчення».


Стіни – ще не семінарія

...Ту ніч 31 березня сьогодні багато хто називає віховою в історії семінарії. Вогонь, що охопив навчальний «П»-подібний корпус, знищив половину столітнього двоповерхового дерев’яного будинку. Завдяки діям вогнеборців тоді вберегли декілька навчальних та комп’ютерний класи, не пустили вогонь в бібліотеку, врятували ікони, господарський та навчальний інвентар. А головне – життя усіх семінаристів.

На місці зруйнованого пожежею будинку постане нове сучасне приміщення. Фото Сергія ДубинкиНе розгубився владика Михаїл. Пожежу приборкали. А навчання в семінарії не припинялося. Жоден вихованець не залишився без даху над головою.

– Порозселяли дітей туди, де можна було, а під класи стали використовувати приміщення, які залишилися. Заняття проводили і в бібліотеці, і в їдальні. Паралельно почали розбирати, що залишилося від будівлі. Основну роботу робили самі ж вихованці, – згадує о. Іван.

Слава Богу, й кошти стали від жертводавців надходити. Ректор розповів, що 2000 гривень надіслала громада Володимир-Волинського Собору Різдва Христового, пожертви надходили й від окремих благочинь. Кошти надсилали і з Австралії, і з Америки – і від православних громад, і від окремих парафіян.

А приміщення відбудується – запевняють у семінарії. Причому буде краще, зручніше і надійніше. Буде 3-4 поверхи, актовий зал, семінарський храм, 6 квартир для викладачів, гуртожиток для вихованців, ну і, звичайно, навчальні аудиторії. Буде й стоянка для автомобілів, і облаштоване в центрі місце з фонтаном і лавками. Будуватимуть за принципом замкнутого циклу: усе необхідне для навчання зосереджуватиметься в одному місці, «як у хороших старих традиційних духовних навчальних закладах».


Абітурієнт-2005

Проте сьогодні справа №1 у семінарії – підготовка до вступних іспитів і нового навчального року. У приміщеннях триває ремонт, й до 1 вересня навчальні класи (вцілілих усе ж має вистачити) повинні бути готові прийняти вихованців. Має бути опалення, і влаштовано все так, щоб і дітям було тепло й світло, і викладачі могли працювати.

До 20 серпня триває прийом документів для вступу до семінарії. На стаціонар приймають бажаючих віком до 35 років, на заочне – до 55-ти. Такий принцип відбору – знову ж таки традиційний для усіх духовних навчальних закладів.

Вступні випробування для майбутніх семінаристів – це диктант з української мови, читання церкрвнослов’янською мовою і співбесіда. Для відбору на регентське відділення окремо перевіряють музичні дані.

Вручення довгоочікуваного диплому про духовну освіту, 18 червня 2005 р. Фото Сергія ДубинкиСпівбесіда – іспит найважливіший і визначальний. Тут перевіряють не лише знання молитов і Закону Божого. У спілкуванні з абітурієнтом найкраще можна побачити рівень духовної готовності людини до відповідального кроку. Для того ж, з минулого року на співбесіді при вступі до Волинської духовної семінарії присутній психолог. Подаючи документи для навчання на Божого служителя, юнаки, виявляється, іноді лукавлять. Найпоширеніша причина цього – бажання уникнути строкової служби в армії. «Але якщо така людина проходить відбір і починає вчитися – все одно, не маючи покликання, вона не зможе довго знаходитися в чужому для себе середовищі. Рано чи пізно це просто виявляється. Щоб цього уникнути, ми й запрошуємо психолога», – пояснює отець ректор.

Цілком можливо, що вже у цьому році у семінарії почне діяти заочне регентське відділення (поки що працює тільки заочне богословське). Адже для дівчат заочна форма навчання іноді ще актуальніша, ніж для юнаків. Як розповіли в семінарії, часто трапляється так, що дівчина-вихованка виходить заміж за священика, а того направляють на роботу у Чернігівську чи Херсонську єпархію. Вона, зрозуміло, їде з ним, не закінчивши навчання. Досі знаходили вихід, даючи жінкам академвідпустки. Тож поява можливості вчитися на регента заочно значно спростить проблему.

«Тим, хто хоче до нас вступити, ми радимо прийти у семінарію, на вулицю Градний узвіз, 5, звернутися до секретаря. Він ознайомить з умовами вступу і навчання. Прийом заяв триватиме до 20 серпня, вступні іспити відбудуться 22-23 числа», – повідомляють в управлінні єпархії.


* * *

Побувавши у стінах Волинської духовної семінарії, поспілкувавшись із викладачами й вихованцями, мимоволі розвіюється ще один своєрідний міф, що побутує у народі. Мовляв, посада священика – таке собі «тепле місце» з неважкими обов’язками і непоганим доходом. Насправді священиків сьогодні усе частіше направляють «піднімати цілину» – у ті місцевості, де церковна культура тільки-но відроджується. Найчастіше це села у Центральній, Східній, Південній Україні, де немає церкви, де усі умови для душпастирської роботи треба в буквальному розумінні створювати «з нуля». У таких місцевостях віряни дуже вимогливо ставляться до священика, і тому немало сил з Божою допомогою доводиться докладати, щоб для них стати корисним.

Микола, учень семінарії, сказав, що «навчання тут допомагає зрозуміти головне: релігія і церква – це передусім не просто віддана, а жертовна праця на користь іншим – Богу і людям. Якщо це зрозумів і відчув серцем – вважай, семінаристом називався недаремно».

28 липня 2005 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо