Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ТРАДИЦІЯ І СУЧАСНІСТЬ БОГОСЛОВСЬКОЇ ОСВІТИ
У Волинській семінарії чекають поповнення

Василь ЛОЗОВИЦЬКИЙ,
проректор з навчальної частини Волинської духовної семінарії, кандидат богословських наук

Ті, хто на власному досвіді відчув і почесність, і відповідальність дару священства, знають, що бути священнослужителем – це не професія, а служіння. Причому служіння особливе, яке досить часто, якщо не завжди, повинно бути жертовним, бо й саме Християнство – це релігія жертовної любові.

Особливість пастирського служіння й підготовки до нього у наш час полягає в тому, що доводиться виконувати свої обов’язки у нових соціальних умовах. Сьогодні, коли надто велика спокуса матеріальними інтересами відвертає увагу від того, що лежить у сфері Духу, треба не просто зберегти, а найперше виплекати потяг до духовного. А якщо не в Церкві, не в її школі можна навчитися бути християнином, то де?

Подібно до того як у стародавні часи занепаду віри й моралі Господь посилав обраних мужів-пророків, так і в наші дні Він знаходить обраних Своїх на роздоріжжях і перехрестях життя. Як задовго до пришестя у світ Сина Всевишнього пророк Ісайя, почувши Голос Божий: «Кого пошлю?! І хто піде до Мого народу?!», вигукнув: «Господи! Пошли мене!», так, можливо, і Ви, обравши пастирське служіння, виголошуєте: «Господи! Пошли мене!»

Заснована далекого 1796 року Волинська духовна семінарія (ВДС) стала alma mater (матір’ю-годувальницею) багатьох поколінь справжніх духовних світильників – священнослужителів Православної Церкви. За немалий час існування вона переживала і піднесення, і занепад, неодноразово змінювала місце розташування, але ним завжди була Велика Волинь. Відроджена після часів комуністичного лихоліття в 1992 р., з новим духовно-патріотичним піднесенням семінарія стала проводирем у життя сотень священно- і церковнослужителів незалежної України. І тепер вона не завмирає в спогляданні досягнутого, а живе майбутнім: зводиться новий корпус, у якому студіюватимуть її вихованці, осучаснюється предметний та програмовий розклад навчального процесу.

Святитель Йоан Золотоустий говорить, що «служіння священика здійснюється на землі, але належить до небесного... Не людина чи ангел, ні інша створена сила чи істота, а Сам Утішитель установив це служіння і надихнув людей, котрі ще перебувають у тілі, наслідувати службу ангелів. Тому священик повинен бути настільки чистим, ніби він перебуває на Небі посеред ангельських сил». У духовних школах, зокрема у ВДС, викладачі та наставники докладають зусиль, щоб підготувати саме таких пастирів.

Цьому особливо сприяє той перевірений багаторічним досвідом уклад семінарського життя, коли день вихованця, трапези в їдальні, заняття розпочинаються й закінчуються спільними молитвами. Особливе значення має активна участь у відправах – як святкових, так і повсякденних, щоб виплекати в молодих людях любов і розуміння неоціненного спадку Православ’я – його служб.

Обов’язковою складовою підготовки до служіння Церкві є навчання фундаментальних богословських знань.

Послухи, які несуть семінаристи, виховують не просто смирення і покору старшим, дотримання прямих обов’язків, але привчають до несення свого життєвого хреста, старанності й працьовитості.

Проходячи весь комплекс навчально-виховної підготовки, майбутній душпастир поступово привчається долати себелюбні прагнення виконанням Господньої волі через сумлінне служіння в Його Церкві.

У наш час, коли величезний потік інформації, здебільшого чужорідної, підриває основи національної та духовної свідомості, православні християни просто приречені йти в ногу з технологічним та інформаційним прогресом, боротися за духовне оздоровлення нації. Тож духовна освіта в сучасній Україні переживає період реформувань. Це стосується і розширення предметного складу освітньої програми: поглиблення вивчення фундаментальних богословських наук з доданням значної частини загальнорозвивальних світських дисциплін. Це має на меті наблизити рівень знань, отримуваних у церковних навчальних закладах, до загальнодержавних зі збереженням тих особливостей, без яких годі уявити підготовку майбутніх священнослужителів. Ми повинні не просто інтелектуально зрівняти випускників духовних шкіл із випускниками світських вишів, але й повернути ту славу, якою відома духовна освіта минулого.

Тож нехай Всемилостивий Господь, голос Якого, незважаючи на різноголосся світу, відчувають у серці нові й нові покоління майбутніх пастирів, щедро посилає Свої благословення.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 05 (42)