Сайт нашої Церкви
Сайти нашої єпархії
Наші банери
Лічильники
ГОРОХІВСЬКЕ ВОЗНЕСІННЯ
Стараннями громади підносяться до Неба молитви і храми
Леонід ЧУЧМАН
З архівних документів відомо, що 1583 року Горохів мав свою церкву. В 1600 році міщани сплачували чинш відповідно до свого соціального стану. Не обкладалися податком лише три волоки (приблизно 63 га) землі, виділені на утримання священика і дяка.
Після приєднання Західної України до Росії 1795 року в Горохові посилилась боротьба проти польсько-католицького впливу. Одним із виявів її було спорудження в місті православних храмів.
1814 року в містечку на місці колишнього Божого дому побудовано Свято-Миколаївську церкву, чудовий витвір зодчих. 1844 року зведено Вознесенську церкву. В них обох зберігалися цінні образи так званої волинської школи іконопису ХVII–ХVIII століть.
Тоді у храмі Вознесіння Господнього служив священик Іван Скульський, людина працьовита, енергійна і високоосвічена. Про його проповіді-лекції писав журнал «Волынские епархиальные ведомости» за 1869 рік. Очевидно, за настоятельства отця Івана в Горохові на честь скасування кріпосного права спорудили і Вознесенську каплицю. Працю душпастиря було відзначено царською нагородою.
За даними 1892 року, Вознесенська церква мала кам’яну дзвіницю. До храму були приписані села Підліски і Старостав. Парафія нараховувала 1950 православних.
1914 року в Горохові правив отець М. Журавський.
Процес боротьби за українізацію церкви в містечку розпочався ще в середині 20-х років. В архівних джерелах є згадка про повітовий церковний соборик 24 березня 1927 року, на якому звучали вимоги українізувати церковне життя.
Протиріччя набували все більшої гостроти. Довгий час тут пастирував отець Мельников, затятий русофіл, свого часу член чорносотенної організації «Союз русского народа». Парафіяни не любили його за тяжкий характер. Це невдоволення на початку 1941 року вилилось у справжній бунт, унаслідок якого батюшку вигнали.
На зміну йому прийшов священик Автокефальної Церкви отець В. Мисечко – надзвичайно розумна і доброзичлива людина. Це був справжній патріот, його полум’яні проповіді запалювали парафіян. Він здійснював службу Божу українською мовою. Нацистам новий священик одразу не сподобався: він закликав українську молодь не їхати на примусові роботи до Німеччини. Коли один з високих німецьких чинів запитав його, навіщо він це робить, отець відповів: «Я священик, і мушу говорити людям тільки правду». Отця Володимира Мисечка було переведено до Рівного, згодом він був арештований гестапо і страчений у березні 1943 року. У пам’яті горохівчан він залишився високодуховною, мужньою і незламною людиною, мудрим і шанованим настоятелем, справжнім українцем і чесною людиною.
Протягом 40-х – 80-х років молитва в храмі не припинялась. Радянська влада не ризикнула його закрити.
1992 року більшість громади міста вирішила вийти з-під юрисдикції Московської Патріархії і зареєструвала статут Української Православної Церкви Київського Патріархату. Настоятелем Вознесенського храму було призначено священика Андрія Сидора, пізніше другим священиком – Романа Яніва.
Незважаючи на складне фінансове становище, молодий настоятель того ж року організовує парафіян на реставрацію храму. Згодом художники О. Корецький, В. Гетьманчук, Д. Шамрило, А. Воскобойник, І. Івашко та інші розписали його.
Під час реставрації рами старовинної ікони Миколая Чудотворця помітили у грудях святого якийсь чужорідний предмет. Видаливши його, з’ясували, що це уламок бомби. Образ було «заліковано», біля нього відслужено акафіст, на який зійшлося багато горохівчан. Шматок металу вирішено зберігати поряд з іконою, аби ніколи не забували люди, що війна – і для храмів війна.
Нині проведено капітальний ремонт малої дзвіниці, збудованої 1766 року на церковному подвір’ї.
У травні 1993 року православна громада Горохова вирішила перенести основне престольне свято з дня Казанської Богоматері на день Вознесіння, тобто повернутись до традиційного порядку святкування (адже церква – Свято-Вознесенська). Празник Казанської Богоматері теж відзначається в місті, бо колись саме цього дня горохівське сестринство подарувало храму цей образ.
16 листопада 1997 року на зборах парафіян Свято-Вознесенської церкви було створено осередок Волинського крайового братства Св. апостола Андрія Первозваного. Головою обрано Петра Боярчука, його заступниками – Андрія Криштальського та Миколу Чечеля.
При храмі діє дитяча недільна школа і три хори: першим керує Лідія Бойко, другим – Марія Пасічник та Єлизавета Поліщук, третім, дитячим хором «Щедрик» – Людмила Гетьманчук.
На початку шістдесятих років, у часи найвищого розгулу «войовничого атеїзму», Вознесенську каплицю було знищено. 19 листопада 1995 року відбулося відкриття й освячення каплиці, яку збудували на місці колишньої лише за рік. Так воскресає і возноситься й уся наша Церква.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи