Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

20 ГРУДНЯ – СВЯТИТЕЛЯ АМВРОСІЯ МЕДІОЛАНСЬКОГО

Одне з найбільших міст Італії Мілан колись називалося Медіолан. Славне воно багатьма великими іменами, а святителем Амвросієм чи не найбільше.

Народився він 340 року, тобто за 37 літ відколи Римська імперія стала християнською, часто-густо формально. Імператор-християнин ще мав язичницьке звання «верховний первосвященик» (культу Зевса), поганські капища утримувались державним коштом, на самісінькому Капітолійському пагорбі в Римі жриці-весталки підтримували «священний» вогонь, у сенаті стояв ідол – зображення богині перемоги...

А в середовищі правдивих християн були тоді звичаї, що нині вже давно вийшли з ужитку. Так, єпископа обирали на вічі всі вірні єпархії, Хрещення немовлят було можливе хіба що при небезпеці смерті, тому дорослі по кілька років проходили т. зв. оголошування – готувались до цього таїнства.

Амвросій зріс у вельможній, багатій сім’ї, здобув добру освіту і зробив стрімку кар’єру: у 34-ри вже був консульським префектом провінцій Лігурія й Емілія, тобто правителем цих областей. Але все ще лишався оголошеним, хоча підлеглі вже добре знали його як істинного Христового учня.

І ось тут настали вибори нового єпископа Медіолана. Тривали вони довго і бурхливо. Тоді це місто, і ці землі, і всю імперію роздирала боротьба православних з аріанами. Дійшло на тому вічі аж до безпорядків, так що мусив прибути на нього сам консульський префект. І тут, за переданням, якась дитина вигукнула: «Амвросія – у єпископи!» Народ, зачувши це, став гукати: «Амвросія! Амвросія – у єпископи!»

Амвросій же, побачивши, що так обертаються справи, втік і з віча, і з Медіолана. Проте, як тоді казали, голос народу – голос Бога, і голос цей сподобався імператорові. Тож Амвросій, хочеш-не-хочеш, мусив вернутися до міста, за вісім днів пройшов усі ступені християнського посвячення і став єпископом Медіоланським.

Той голос на єпархіальних зборах дійсно був гласом згори, бо так появився у Церкві великий подвижник благочестя. Перше, що зробив новий владика, – розпродав усі свої маєтності й роздав убогим. Потім він провів реформу богослужіння, зокрема ввів розподіл співу на два криласи, розмірний такт, правильні ритми, різноманітні мелодії. Він і сам був автором близько тридцяти гімнів, зокрема славнозвісного «Тебе, Бога, хвалимо» (латиною «Te Deum»), що й донині звучить на кожній Літургії.

Був Амвросій і видатним теологом, і прекрасним організатором. Причому не зважав на особи. Одного разу імператор після чергової кривавої справи пішов до медіоланської церкви. Владика Амвросій зупинив його на порозі: «Людина, що пролила стільки крові, не може перебувати у храмі Бога миру». – «Але ж і біблійний Давид проливав кров, проте він серед святих», – заперечив йому мирський владика. «Ти наслідував Давида у гріху, наслідуй же і в каятті», – відказав Амвросій.

Настояв єпископ і щоб скасували в титулі імператора оте «верховний первосвященик», і щоб погасили на Капітолії «священний» вогонь, і щоб припинили утримувати поганські святині з державного бюджету, і щоб винесли із сенату статую Ніки... Адже в той час це були не просто собі культурні символи, то були об’єкти язичницького поклоніння.

За чесність, непідкупність, великий внесок у богослів’я і церковну організацію ми ще з античних часів ушановуємо цього святця як одного з найбільших стовпів християнського правовір’я. Нині ж православні промовляють до нього: «Святителю Амвросію Медіоланський, моли Бога за нас!»

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 11–12 (60–61)