Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

18 вересня – кончина благовірного князя Гліба, у Хрещенні Давида (1015 рік)

Історію смерті перших мучеників християнської Русі знаємо з дитинства. І як несподівано помер князь Володимир Великий, і як його пасинок Святополк, захопивши престол, заходився вбивати своїх названих братів, за що й нарекли його Окаянним (тобто другим Каїном). Святослава вбив, коли той утікав до Угорщини за підмогою, а Бориса і Гліба – коли вони, не бажаючи розпочинати громадянської війни перед лицем загрози з Дикого Поля, смиренно чекали вбивць; і як згодом знайшли нетлінними їхні тіла на місці мучеництва.

Хоча від хрещення нашої Вітчизни тоді минуло зовсім небагато часу (Святополк був ще сином від язичницького шлюбу Володимира), героїчний вчинок Бориса і Гліба так припав до душі русичам, що їхні імена ще до монгольського іга стали символами самопожертви в ім’я миру, а братів було канонізовано як святих.

Але тепер знаходяться лихо-історики, які стараються навести тінь на ці світлі образи. Кажуть, начебто насправді вони загинули в міжусобній боротьбі за престол, і вбив їх не Святополк, а Ярослав, тож, мовляв це Ярослава треба називати Окаянним, а не Мудрим. Посіяти сумніви намагаються у пресі, в телепередачах, посилаючись на нібито нові факти. Але той, хто з тими «фактами» ознайомився (це фрагменти ісландської саги «Таттр про Еймунда» і літопису німецького єпископа Титмара Мерзебурзького), переконується, що вони нічого не додають і нічого не віднімають від канонічного житія, окрім хіба що третьорядних, та й то непевних, подробиць.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 9 (22)