Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ДИВО

Вона приходить сюди щодня, незалежно від пори року, дня тижня і життєвих обставин. І кожного разу це озерце здається їй різним. Можливо, це залежить від стану душі. Але сьогодні воно видалось їй особливим і надзвичайно красивим.

Примостившись на бе’резі, вона стала вдивлятись у воду. Хвилі йдуть, плюскочуть, змінюють одна одну... Таке враження, що на своєму шляху вони перемовляються між собою. І таке це все швидкоплинне...

Їй згадалися слова Геракліта: «Все тече, все змінюється». Це, мабуть, вона найкраще запам’ятала з курсу філософії.

Подумала, що її життя справді, як та вода: непостійне, скороминуче. Треба діяти швидко. Немає часу для того, щоб усе виважено обдумати. 

І взагалі, яке воно, те її життя? Фіалці (так звати нашу героїню) – за тридцять. Так, вона молода, у розквіті сил, нічим не вирізняється серед інших жінок нашого часу. Має сім’ю, двох маленьких діточок. Але вона не вважала, що її життя щасливе і радісне. Вона почувалася самотньо. І тільки сидячи на березі цього озерця, Фіалці не було так одиноко. Воно було її найкращим другом. Вона могла йому розказати свої біди. Те, що їй наболіло, вона виливала озерцю. Їй ставало легше, тому що чула пораду від нього і могла знайти вихід із ситуації. 

Та ось сталося те, що змусило її повернутися до реальності зі світу думок і мрій. Десь на кінці озера спускалася на воду якась дивна фігура. Спочатку Фіалці здавалось, що вона марить. Вона вщипнула себе за руку, але постать не зникала, а навпаки – наближалася. І коли вона постала перед нею, то Фіалка була неймовірно вражена. Перед жінкою постав Ангел! Так, як не дивно, але це справді був він.

Варто сказати, що Фіалка не була віруючою жінкою. Та і як нею можна бути в час науково-технічного прогресу, коли звідусіль показують різноманітних цілителів, магів, екстрасенсів, а з іншого боку пропагуються різні релігійні течії й напрямки. Але вона не вірила нікому. Фіалка натерпілася за своє коротке життя багато, і те, чого вона не могла довести власним розумом, здавалося їй нереальним, неіснуючим.

І ось тепер цей Ангел. Їй стало так соромно, що вона не знала, куди подіти очі. А він просто, щиро посміхався. Вона не могла оговтатися, тому декілька хвилин стояла мертва тиша. 

Розмову почав Ангел:

– Як ти себе почуваєш? – спитав він. – Ти якась бліда на лиці...

Вона ледь спромоглася йому відповісти: 

– Тож не кожного дня доводиться зустрічати ангелів, – ледь чутно відповіла.

– Так, справді, важко повірити в неіснуюче. Але я є прикладом цього.

– Просто я ніколи не могла подумати... – почала було Фіалка.

– Не виправдовуйся, – перебив її Ангел, - якби людина знала наперед, що з нею станеться, то їй було б нецікаво жити. Життя би просто втратило сенс.

– Але чому ти прийшов саме до мене? – запитала Фіалка і вмить докорила собі, адже ангели ніби не ходять...

– Я завжди спускаюся на це озерце помилуватися його красою, але ти мене просто не помічаєш.

Вона була вражена наповал:

– Як це так? – з недовірою спитала Фіалка.

– Та у тебе свої проблеми, турботи. Я багато їх наслухався, перебуваючи тут разом з тобою.

– Зачекай, – схвильовано перебила його Фіалка, – то мене все-таки хтось розраджував, чи мені це просто здавалося?

– Це був я, – спокійно відповів Ангел.

– Але чому саме сьогодні я тебе побачила? – з явним хвилюванням запитала вона.

– Тому що саме сьогодні ти була готова до цього. Ти нарешті почала задумуватися над життям, над вічними цінностями.

– А як мені далі чинити? – з надією на допомогу звернулася до Ангела Фіалка.

– Це можеш знати тільки ти. Як вирішиш – так і буде, – лагідним тоном відповів він.

– Але ж я не знаю! – з відчаєм скрикнула вона.

– Треба надіятися на Господа, на Його підтримку, і тоді ти все вчиниш правильно. Адже Він нам ніколи не бажає зла.

– А як це – надіятися на Бога? Я ж ніколи ніби в це не вірила. Це для мене досить-таки незвично.

– Краще пізно, ніж ніколи, – відповів їй Ангел. – Просто звернись до Нього. Наприклад, звичайною молитвою.

– Але ж як я дізнаюся, чи Він почув мене, коли я Його не бачу? – з докором запитала Фіалка.

– Якщо молитва буде щирою, то Він обов’язково почує. Господь є скрізь і всюди. Він є і в тобі, адже ти – частинка Господа, ти – Його творіння...

Фіалка йому повірила. Вона досі не знає, що тоді з нею сталося. Його голос був настільки приємним і переконливим, а його очі були такими лагідними й усміхненими, що їй здавалося, ніби перед нею був Сам Бог, тому сумніватися було просто неможливо.

Тому і тепер, приходячи сюди, вона бачить цього Ангела, який вже, щоправда, не говорить до неї. Він просто сидить на березі разом з Фіалкою, милується красою плеса і слухає розмови Фіалки з озерцем.