Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Значення і зміст страждань (слідами однієї вуличної розмови)

(Слідами однієї вуличної розмови)

Тихим літнім вечором я сиджу на лавці у сквері і прислухаюсь до гурту молодих людей (припускаю за окремими фразами – студентів), які на лавці навпроти мене п’ють пиво. Серед них двоє дівчат.

Очевидно, через мою борідку, прийнявши мене за священика, трохи соромляться, і це гарна моральна ознака. Один з них не витримує і задає мені питання:

– Отець, адже правда, що насолоджуватись життям не гріх? Не гріх жити добре?

– Насолоджуватись життям не гріх, якщо цю насолоду людина отримує не за рахунок страждань інших. А поняття «жити добре» – то вже риторичне питання.

– Ну, це вже мораль…

– А що, без моралі жити легше?

Молоді люди замовкли, а я вирішив продовжити розмову:

– Донедавна на пивних ларках я читав закличне гасло: «Живи на повну!». Хочу спитати у вас, що значить – жити на повну? Пити, їсти, займатись сексом, робити кар’єру, вигідно одружитись, купити шикарну машину, збудувати особняк з високим парканом, завести бульдога, нарешті відкрити рахунок на Кіпрі, так? Це і є – жити на повну?

Відгукнулась дівчина:

– А ви як думаєте?

– Я думаю, що жити на повну – це взяти у житті усі духовні блага: постійно спілкуватись з Богом, завжди шукати правду Його і служити їй; любити, прощати, бути милосердним, каятись і журитися з приводу гріхів, не помщатись, не робити зла. І тоді, як сказав Господь, «все інше додасться вам».

Але ті, що живуть за вашим правилом, завжди страждають.

Хіба не страждають ті, хто живе за правилом «живи на повну»? Хіба не страждають люди, які досягли високого становища у суспільстві, але потоптали правду Божу? 
Хіба не страждав цар Ірод, якого живцем з’їли черви за беззаконня його? Хіба не страждав Юда, затягуючи собі петлю на шиї? Хіба не страждав імператор Нерон, якому перерізав горло його власний раб? Хіба не страждав Муссоліні, повішений вниз головою під свист і насмішки італійців? Хіба не страждав Гітлер, стріляючи собі у рот? Хіба не страждав Сталін, коли, йдучи з життя, валявся у власних нечистотах? Нарешті, хіба не страждає наша еліта, дивлячись, як гинуть їхні діти від наркотиків чи давлять на своїх дорогих машинах вагітних на дорогах? Господь відплатить кожному по ділах його!

Я розходи’вся. Користуючись нагодою, мені хотілось сказати цим людям усе, що я думаю, спостерігаючи за життям сучасної молоді.

– Страждання за правду Божу – це блаженне страждання, це дорога у Царство Небесне. Можливо, для вас – юних і сильних, які лише починають життя, питання про життя після земного життя не є таким гострим і здається справою далекого майбутнього. Проте коли життя підходять до кінця і ваше серце б’ється все слабше і слабше, ви мимохіть починаєте думати, а що буде далі? Дай Боже, щоб у ці хвилини ви згадали Христа і Його страждання за ваше вічне життя у Царстві Небесному. Мабуть, ви знаєте з історії, що міф про бога, який помирає як жертва за гріхи і воскресає знову, виник задовго до Христа (Хорус, Мітра), проте усі вони були не історичними особистостями, а прототипами, прообразами Спасителя. Така ідея супроводжувала людство від самого гріхопадіння (варто згадати обітницю Божу). Люди мали надію, мріяли про те, що хтось мусить спокутувати їхній гріх і навчити правильного життя – це було передчуття майбутнього спасіння. Навіть Сократ пропонував просити посланця з неба.

Цього разу втрутився високий хлопчина – ймовірно, лідер компанії:

– Але чому цьому Посланцеві треба було обов’язково страждати, та ще й за чужі гріхи? Хіба милосердний Бог не міг би прощати без усяких жертв та страждань?

Я зрозумів, що у цьому випадку загальними фразами не обійтись, адже переді мною були студенти, і я змушений був викладатись «на повну»:

– А звернімося до юриспруденції, до суто правових формальних людських відношень, і розгляньмо поняття злочину й кари (у християнській етиці ця проблема звучить дещо по-іншому – гріх і спокута). Власне, це, по суті, одне й те саме.

Але перш за все почнемо з загальнофілософських понять. Ми кажемо: у світі є зло. Що таке зло? Зло є богопротивленням, це той стан, коли душа людини протистоїть Богу. Усякий прояв зла є гріх. Гріх веде до злочину. А що таке злочин? Це продовження гріха, його реалізація в найбільш активній і грубій формі, чи, іншими словами: зовнішнє здійснення внутрішнього зла, спрямованого на шкоду іншим людям. Доки зло всередині вас – це гріх, як тільки воно вирвалось назовні – може стати злочином. Словом, якщо ви лише хочете вбити людину – це гріх (за це вас судити не будуть, окрім совісті), а якщо ви вбили – це злочин, за яким настане покарання. Тут починається дія права. Яка його роль? Право є реалізацією справедливості у відносинах людей. Ось ми й підійшли до поняття справедливості: чому страждав Христос та чому повинна страждати людина за свої гріхи. Що ж таке справедливість?

Справедливість – один із принципів, які визначають відносини між людьми, а ми додамо: і Богом. Справедливість містить вимогу між діянням і відплатою, злочином і карою, звісно ж – між гріхом і спокутою. Проте чи є незмінною основа справедливості, чи вона змінюється, як вчать марксисти, відповідно до соціально-економічних умов життя? Тобто сьогодні одна соціально-економічна формація – одна справедливість, завтра інша – інша справедливість. Але ми бачимо, що змінюються соціально-економічні системи, політичні режими, а людська совість шукає вічну правду, починаючи від Спартака і закінчуючи радянськими ди­си­ден­тами. Ми кажемо: є абсолютна справедливість Божа. Задамо тепер питання: чому Господь не пощадив Сина Свого, а віддав на страждання? Звернімося до Євангелія від Іоана, де чітко сказано про Христа: «Усе через нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Ін. 1:3). Це слід розуміти так, що через Сина Божого (Бога-Слово) створено наш світ. Він є причина нашого буття. І тому Він і постраждав за все, що сталося в нашому світі; постраждав за законом справедливості, тобто хтось мусив за скоєне нами принести жертву. Тим більше ми мусимо страждати за нашу несправедливість. Зміст і ціль страждання – у спокуті й задоволенні справедливого суду Божого. Так званий гуманізм заперечує страждання і проповідує загальне щастя, що базується на соціальному прогресі. Так думали і більшовики, намагаючись збудувати рай без Бога. Проте немає стійкого соціального добра; як писав Некрасов: «Вместо цепей крепостных люди придумали много других». Хтось зі святих отців сказав: «Світло демонів згодом перетворюється у темряву». Скажіть, чим відрізняється життя єгипетських рабів від в’язнів сталінських концтаборів? Так, у єгиптян воно було більш терпимим і гуманним.

– А що ж є основою життя, на що можна покластися? – спитав хтось зі співрозмовників.

– На Спасителя, Який сказав: «без Мене не можете робити нічого». Гуманізм стверджує: людина – центр світу і тому має право насолоджуватися життям і користуватись усіма його благами. Ми кажемо: у центрі світу – Бог і Він каже нам: робіть добро, любіть, прощайте, страждайте за гріхи ваші, щоб очиститись і успадкувати Царство Небесне; тоді стане світлим і ваше соціальне життя.

Ми розходилися зі скверу вже поночі. Одна дівчина озирнулась і кинула мені услід:

– Добре було б ще зустрітись.

– Місто маленьке – зустрінемось. Проте я бажав би зустрітись з усіма вами у церкві.