Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

П’ять хлібів

Звівши очі до неба, кожен християнин просить у Творця в щоденній молитві – «хліб наш насущний дай нам сьогодні», тобто подати на цей день, на сьогодні, хліб насущний. Під «хлібом» тут слід розуміти усе необхідне для життя християн на землі: їжу, одяг, житло та, як вірять християни, – Пречисте Тіло і Чесну Кров у таїнстві святого Причастя, без якого нема спасіння, нема вічного життя. Християни вірять, що Господь заповідав їм просити не багатства, не розкошів, а тільки найнеобхіднішого, і в усьому надіятися на Бога, пам’ятаючи, що Він як Отець завжди піклується про них.

Але якщо вести мову про кусень хліба, без якого, як правило, не обходиться жодна трапеза, то цей продукт наші прадіди-хлібороби називали не інакше як святим і ставлення до нього було найповажніше серед усіх наїдків.

По-різному ми оцінювали спечену хлібину. Здається, не так давно, за часів союзного дешевого хліба, брали на один карбованець аж шість кілограмових буханців, складали їх в авоську і тягли до хати, і не тільки до столу. Перепадало того хлібчика і домашній птиці, й худобі. А інколи в село навідувався автофургон «Хліб» безпосередньо із заводу, явно «лівак», і продавав селянам свіжовипечений мішками. За шістнадцять карбованців виходило рівно 100 буханців. Зачерствілі паляниці розмочували і згодовували домашній живності…

Нині час змінився і повага до хліба зросла із ціною на продукт. Про запас тепер його не беруть, дбають про свіжість та економію. Як обрядовий продукт – він головний на весіллях, при зустрічах поважних гостей, на похоронах. Поминальні дні взагалі не мислимі без трьох буханців, які приносять родичі померлих на заупокійну службу.

Поминальна субота в лютому цього року зібрала у луцькому Свято-Троїцькому храмі не тільки багато вірян, а й, без перебільшення, гору рум’яно-якісного хліба. Буханці лежали у кілька поверхів на розставлених столах, їх були тисячі – індивідуальних символів скорботи, печалі та жалю за душами, що відійшли на небеса. При звершенні служби хліб, як правило, роздається нужденним, одиноким та самотнім людям, у благодійні організації та сиротинці. Але цього разу, зважаючи на тонни смачного продукту, вирішили роздати по кілька буханців усім бажаючим. Після заклику священика з повагою поставитись до дарованого добра кілька десятків метикуватих прихожан кинулись до хлібної гори…

Давно не доводилось бачити, як люди, засліплені дармівщиною, забувають про власний образ із чеснотами, дарований Всевишнім. Благопристойні на вигляд жінки та чоловіки набивали здобними булками пакети та клітчасті сумки…

Відразу виникло питання про доцільність такого запасу: перепродаж, годівля худоби чи сушення сухарів на чорний день? В будь-якому випадку їх дії здалися не тільки не благопристойними, а й гріховними. Чи наситяться вони дармовим? Далебі, що ні.

Як не згадати про п’ять хлібів, дарованих Ісусом людям, що прийшли до Нього звідусіль по допомогу. «Як настав вечір, приступили до Нього ученики Його і кажуть: місце тут пустинне і час уже пізній; відпусти людей, нехай підуть у селища і куплять собі що їсти. Ісус же сказав їм: не треба їм іти, дайте ви їм їсти. Вони ж кажуть Йому: у нас тут тільки п’ять хлібів і дві рибини. Він сказав: принесіть їх Мені сюди. І звелів народові возлягти на траву і, взявши п’ять хлібів і дві рибини, підняв очі на небо, благословив і, переломивши, дав ученикам хліби, а ученики – народові. І їли всі і наситились; і набрали залишків дванадцять повних кошиків; а тих, що їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, крім жінок та дітей» (Мф.14:15–21).

Примноження хлібів відбувалося на березі Галілейського моря, там нині височить одно­іменний храм про ту повчальну подію. І мудрість її саме в тому, що не кількістю, а змістом сита і багата людська душа, яка з благословення Божого покликана на творення добрих справ. Із рук Господа і духовний, і матеріальний статок здатний наповнити повноцінним змістом серце та шлунок кожного християнина. Бо можна спожити багато різних вишуканих наїдків і бути голодним, а ситість і благодать знайти у черствому окрайці хліба, якого просимо у Всевишнього на кожен день.