Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

У кожного своя місія
Обов’язок мирян – допомагати священику

Кожен душпастир на парафії проповідує Слово Боже, своїм служінням бажає сприяти спасінню всіх людей. І кожен мріє про те, аби на Суді Божому попереду стояв ієрей зі своєю паствою, аби він молився за своїх парафіян, а вони – за нього. Щонеділі та щосвята панотець молиться на Літургії за весь народ, за все село і всіх людей, які йому ввірено. Але люди не завжди відповідають взаємністю, не цінують його праці. Хоча ця праця не фізична, а духовна, вона важливіша перед Богом, бо мова йде про спасіння душ людських.

Щодо служб у місті, то там, звичайно, прихожан завжди більше, бо населення велике. А от у селах, а ще й малих… Є така приказка: «Заборонений плід завжди солодкий», тому в радянські часи, коли до церкви багатьом забороняли ходити, храми були переповнені. Але й віра, мабуть, була сильнішою. Бо ж народ вистояв у ті безбожні часи. А зараз ніхто не забороняє приходити до храму Божого. Та людей чомусь не збільшується…

Хоча, з іншої сторони, багато в чому винні самі пастирі. Живучи на парафії, священик має вести ледве не бездоганне життя: постійно молитися, виховувати свою сім’ю в християнському дусі, аби ніхто збоку не дорікнув. Хоч у селі так жити тяжко, бо сім’я священика весь час на виду, кожному так і хочеться чимось вколоти. Тому духовні отці мусять вести трішки «відлюдний» спосіб життя, не посвячувати парафіян у своє особисте, а в свою сім’ю нікому не дозволяти втручатися. Бо сім’я священика повинна бути закрита від людських очей та пересудів.

У храмі має право керувати тільки панотець, про що нерідко забувають деякі віряни. Вони весь час намагаються вказати, що їхній пастир щось робить неправильно, все їм не до вподоби. Тут потрібна життєва мудрість. Молодим священикам дуже тяжко, бо старші люди не хочуть розуміти, що їх вчить хтось молодий. «І що ж він знає? Ми вже життя прожили, а він що бачив?» То спокуса для всіх людей. Але священик не вчить, «як жити», а веде до спасіння. Він може не вміти як слід рубати дрова чи ходити за плугом, але знає, як охрестити, повінчати та відслужити за упокій. Він вимолює і живих, і мертвих, саме для цього посланий на парафію, до ввіреної йому пастви.

Але люди – не святі, вони тільки прагнуть до спасіння і трішки до святості, до наслідування святих. Тут потрібна мудрість і смирення. І коли приходить піст, то священик має першим показати приклад. Ні в якому разі не дивитися на інших. Не інші, а він сам буде прикладом для інших. Бо коли пастир перестане постити і молитися, то як це все виконуватиме паства? Саме священик дасть відповідь за своїх пасомих, а не навпаки. І йому відповідь Судного Дня легше буде давати, коли парафіяни його зрозуміють, допоможуть, молитимуться за нього, аніж коли перешкоджатимуть у місії спасіння душ людських. Хоча, як це не прикро, мало хто таке розуміє…

І поводити себе на людях священики мають не гордовито, а так – з гідністю. Бо священик не такий, як усі. Чомусь не кожен з нас може бути священиком, чи лікарем, чи педагогом, – кожному дано за його можливостями. Але тільки над священиком владика прочитує молитви про зіслання Духа Святого. Не сам священик здійснює Таїнства, а через благодать, яка йому посилається при Таїнстві Священства. А прихожани цього не розуміють або не хочуть розуміти. Кожному Господь роздає таланти, з кожного і спитає окремо. Ніхто не відповідатиме за когось, а кожен тільки за себе.

І ми всі разом маємо пам’ятати, що до того дня існуватиме світ людський, допоки буде правитись Літургія на землі, допоки буде відбуватися переосутнення вина і хліба на Кров і Тіло Господа нашого Ісуса Христа.

Не забуваймо, що священик – то тільки стежка, яка вказує шлях до спасіння. Кожен із нас має право вибору, чи йти саме цією дорогою, чи вибрати широку із безтурботним мирським життям. Хоча ієрей і молиться за своїх парафіян, але відповідальність із кожного ніхто не знімав. Душпастир підкаже, допоможе, помолиться, але кожна людина має сама здійснювати свої подвиги і дякувати Творцеві за кожен прожитий день, за послане здоров’я для себе і своєї сім’ї.