Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

АПОСТОЛ АНДРІЙ І УКРАЇНА
(гіпотеза)

Підготував Андрій ГНАТЮК

Від приходу святого Андрія Первозваного у Подніпров’я, який став першим учнем Ісуса Христа – розпочинається вектор формування руського духу, зазначає у своїй книзі «Віхи священної історії» Юрій Канигін. Так це, чи ні, – судити історикам. Але ця подія, беззапречно, стала переломною в історії наших предків. Юрій Канигін стверджує, що прихід св. Андрія на землі, які через багато років стали називатись Україною, відбувся на кілька літ раніше з’яви у Римі святого Петра. Про це нібито є багато свідчень у таємничих архівах Ватикану. Відповідно, християнська церква над Дніпром має давніші витоки, ніж  Римська. Адже головною своєю місією апостол Андрій вважав запровадження християнства у Подніпров’ї.

На київських горах  святий Андрій Первозваний у середині I століття н.е. встановив хрест, очевидно, перший на землі. Хоча  як стійкий  християнський символ хрест з’явився в IV столітті.

«Бачите гори ці? На цих  горах засяє благодать Божа, буде город великий, і воздвигне Бог багато церков», – цитує апостола Андрія Нестор Літописець у «Повісті минулих літ».

Церква ж для українців ще за часів апостола Андрія стала стрижнем утворення цілого етносу.

Установлення хреста на київських горах, – продовжує Юрій Канигін, – треба розуміти символічно – як заснування першої церкви.

І хоч у Біблії про Андрія Первозваного сказано не багато, апокрифічної й світської літератури про нього, на думку Канигіна, є чимало. Уся вона визначає  п’ять головних тез його перебування в Україні.

1. Він не просто встановив хрест і поплив далі Дніпром. Він жив у Києві – на Подолі та у верхньому місті – близько п’яти місяців.

2. Андрія радо прийняв голова київської общини, а члени його сім’ї стали прихильниками нового вчення й помічниками апостола.

3. Святий Андрій не просто навчав, а багатьох охрестив водою, і найголовніше, – влаштовував великі зібрання мешканців верхнього й нижнього Києва, де були присутні вождь, його сім’я й найближені до неї, які брали участь у церковній службі.

4. Активного спротиву з боку місцевих жреців Андрій не зазнав, хоча в інших районах Подніпров’я і на північ від басейну Дніпра обставини складалися по-різному. Дружині, яка супроводжувала Андрія, доводилося приборкувати незадоволених на чолі із жерцями. Не раз святому Андрієві загрожувала небезпека.

5. Вирушивши «з Русі» на Захід, апостол Андрій заснував церкву у місті Візантій, який згодом став Константинополем і Царгородом. Тут він призначив єпископа й звідти вирушив на Балкани.

На землях в районі сучасної Москви вцілому місія Андрія Первозваного не спрацювала. Лише вихідці з Києва й Подніпров’я через 800 років принесли й захистили тут християнську духовність.

Уже будучи в Патрасі, святий Андрій говорив: «Дякую Тобі, Ісусе Христе, що послав мене до надборисфенських людей Божих. Про тих жителів – моїх щедрих господарів і великодушних дітей Божих звели наклепи ромеї (римляни)... ледь не людоїдами називаючи. Душею хотів би я ще хоч раз побувати знову між моїми братами на борисфенівських берегах, оскільки такого гостинного й чесного народу ніколи не доводилось зустрічати у величезному світі... Тільки там я багату душу народу вперше відчув, красу життя й людей побачив. І моє буття знову набуло змісту».

Волин. єпарх. відом.– 2004.– № 1 (1)