Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЄВРОКОХАННЯ
Знецерковлений Захід потопає у блуді

Віктор ГРЕБЕНЮК

Якщо високий рівень добробуту не поєднується з духовністю, то часто-густо, даруйте на слові, «тягне на дурне». Тому нині моральне обличчя західного суспільства разюче змінюють плоди «сексуальної революції». Вважається, що вона розпочалася років сорок тому в Скандинавії. Долаючи опір держави, Церкви, суспільних норм, ця революція тепер підпорядковує собі не тільки суспільні норми, а й державу, нерідко навіть і Церкву.

Парламенти однієї країни за другою визнають одностатеві «шлюби» й право збоченців (а їх уже й збоченцями не допускаэться називати!) усиновлювати дітей. Європарламент проголосував за необхідність легалізації одностатевого «кохання» і заборону будь-яких утисків за цією ознакою по всьому Євросоюзу. У Великобританії йдеться до того, що всяка, навіть релігійна, організація буде зобов’язана приймати на роботу гомосексуалістів за спеціальною квотою. Інакше – великі штрафи та закриття установи.

Гей-паради збирають сотні тисяч, навіть мільйони людей: і содомітів різних мастей, і «співчуваючих», серед них – служителів протестантських конфесій. Бо ж Лютеранська й Англіканська Церкви в багатьох країнах уже практикують возведення у священики та «священиці», єпископи та «єпископеси» відкритих геїв і лесбіянок, «вінчають» гомосексуальні пари. Подекуди, як-от у Литві, де ще зберігся значний вплив Православ’я і Католицтва, державні органи чинять спротив публічним демонстраціям збоченців. Але Європарламент ухвалив директиву, що забороняє перешкоджати шестям гомосексуалістів, і директива обов’язкова для всіх країн – членів ЄС. Якщо Україна стане одним із них, то й ми будемо змушені вводити ці юридичні «норми».

Широко розповсюдився на Заході й «традиційний» блуд, причому в досі неприпустимих формах. Так, поширився обмін чоловіками й жінками на ніч-другу – зі згоди і навіть бажання кожного із членів подружжя; груповий секс стає чимось цілком «нормальним» навіть у респектабельних верствах. Дедалі більше стає полігамних сімей: один чоловік і дві жінки, двоє чоловіків і одна жінка, двоє на двоє… Якщо мало й цього – фірми запрошують на комфортні оргії, де протягом ночі можна мати необмежену кількість партнерів, і то не ховаючись.

Останнім часом входять у моду прилюдні статеві акти прямо на вулицях, у скверах і дворах. Часто це особи, які вперше й, напевно, востаннє побачили одні одних. Це називається доґінґ (від англійського слова dog – пес), тобто собачий секс: люди виходять за всі мислимі межі «сексуальної свободи» і втрачають людську подобу. Подекуди доґерів ще розганяє поліція, а, наприклад, у Центральному парку Амстердама навпаки – охороняє: адже права громадян – понад усе. Так деградація Заходу переходить у новий етап. Так у гонитві за все більшою свободою люди перетворюються на скотів.

Зрозуміло, що поширення блуду, зокрема одностатевого, – одна з причин катастрофічного падіння народжуваності в Західній Європі. Та якщо якась лесбіянка все-таки побажає стати матір’ю, до її послуг – клініки штучного запліднення (кого вона виховає, народивши?). Якщо ж не хочеться морочитися з вагітністю – можна отримати дитину, забрану з нормальної сім’ї так званою ювенальною поліцією за якимось, часто-густо надуманим, приводом або з дитбудинку.

Про звичаї на пляжах можна й не говорити: якщо донедавна для любителів позагоряти голяком були тільки окремі пляжі, то тепер ця грань розмивається. Стиль топлес – жінки з оголеними грудьми – все більше опановує звичайні пляжі. Поліція тепер, бува, виганяє тих нечисленних жінок, котрі приходять на берег моря в закритих купальниках: щоб оголені й майже оголені жінки не почували себе незручно, щоб у них не пробуджувалися залишки сорому. Топлес трапляється вже й посеред вулиць, а поліціянти деяких європейських країн штрафують нині тих жінок, які ходять містом у традиційних хустках: прилюдна демонстрація релігійних символів, хоч би й хустки, – під забороною.

Але ще не всіх висот «демократії» досягнуто. Борці за необмежені права, їхні юристи й політики домагаються легалізації важких наркотиків (у тих країнах, де «легкі» вже дозволено в будь-якій кав’ярні), дитячої порнографії, зоофілії (скотолозтва, тобто сексу з тваринами), появи голими у громадських місцях, зниження віку проституток. Зауважимо, що проституція в багатьох країнах Заходу існує легально вже давно: «Спеціалістки з надання еротичних послуг» об’єднуються у профспілки, рано йдуть на «заслужений відпочинок» і отримують пенсії. Вже діють школи, куди приймають лише підлітків-гомосексуалістів, щоб вони почували себе там ще комфортніше. Є вже й будинки для престарілих содомітів – і для стареньких геїв, і для бабусь-лесбіянок, а також для колишніх повій. Нещодавно у Швеції на державному рівні визнано кровозмішання: тепер матері можуть виходити заміж за своїх синів, батьки женитися на рідних дочках. Стоїть питання і про легалізацію педофілії (сексуального потягу до неповнолітніх дітей – своїх і чужих).

Державці розуміють, що здобутки «демократії» лише тоді будуть по-справжньому міцними, якщо їх прищепити молоді. Тож малюкам у дитячих садках розповідають «усе, як воно є»; змушують хлопчиків перевдягатися в платтячка й цілуватися з хлопчиками, гратися ляльками, щоб вони змалку навчалися толерантності до секс-меншин. У молодших класах на уроках сексуальної просвіти демонструють моделі статевих органів, навчають, як користуватися презервативами. Адже кондомати, в яких діти можуть купити ці вироби, стоять у багатьох шкільних коридорах. Щоб підростаюче покоління насолоджувалося благами сексуальної революції якомога вільніше, до програми секс-просвіти введено практичні заняття, які так і називаються: «Заняття з позбавлення почуття сорому».

А може, ми згущуємо фарби, робимо з мухи слона? Бо ж наші співвітчизники, що живуть на Заході, чи туристи з вікон автобусів хоч і бачать деякі згадані ознаки морального упадку, але ж, напевно, не все так уже катастрофічно? В усякій же революції, сексуальній теж, бере участь невеликий відсоток населення, тільки ж дії революціонерів шокують добропорядних громадян, звідси й стільки шуму… На це можна заперечити так: у жовтні 1917-го до влади в Росії прийшла невелика партія більшовиків, але вона змогла нав’язати свої схиблені ідеї багатьом мільйонам, і вже за кілька років стати комуністом і розрушувати все «до основанья» вважалося ознакою «прогресивності».

Нині під виглядом розширення прав і свобод західне суспільство цивілізаційно вироджується, морально деградує, ба навіть скочується до диктатури. Адже диктатура – це завжди влада меншості над більшістю. Нині окреслюється диктатура збоченців і аморальних потвор. Її мета – загнати Християнство на узбіччя суспільного життя, а ще краще – в підпілля. Диктатура ця, що її називають лібералофашизм, – не кривава, ні, вона «усміхнена», «весела», бо сатана рядиться в білі одежі.

...Отже, нам не на Захід. То, може, на Схід? Але якщо із Заходом ми розібралися щойно, то зі Сходом – значно раніше. З трьохсотлітнього досвіду знаємо, як трощать кості обійми північно-східного сусіда. А «единение православных народов» – хіба це не головний аргумент для нас, віруючих? Саме так, знаємо, вважав і Богдан Хмельницький, а що з цього вийшло?..

То чи не пора нашим політикам відмовитися від обридлої вже єврориторики та зосередитися на україноцентризмі? Чому нам треба конче бути в якомусь Союзі – Радянському, Європейському, «Русском мире»?.. Авжеж, справи з моральністю і в нас погані. Але, принаймні, гріх ще називається гріхом, його ще соромляться, в ньому ще каються. Тож чи не на Вкраїну поклав Господь місію оборонця й молитвеника сучасного Християнства?

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 3 (76)