Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПОЛЮБИТИ БОМЖА?

Хто вони – безхатченки? Це ті, котрі опинилися на вулиці. Ті, котрі зламалися, не впоравшись самотужки з економічними негараздами. Ті, котрі щойно вийшли з тюрми. Ті, від кого несамовито тхне бруднючим одягом та алкогольним перегаром... Причин такого життя немало. Побачивши волоцюгу, прагнуть якнайшвидше пройти повз нього. Інколи, буває, кинуть якусь копійчину. Такого легше осудити, обмовити, образити. Мовляв, скільки не дай, все одно проп’є. Мабуть, таки проп’є. Однак чи хтось запитає, чому бідолашний так живе, що змусило його опуститися на саме дно?

Ми не можемо просто заплющити очі і вдати, що їх не існує. Часто їх можна зустріти біля храмів, магазинів. Вони канючать милостиню. Таких людей умовно поділяють на дві групи: ті, хто опинився на вулиці через певні життєві обставини (сімейні проблеми, крадіжка документів, обман при купівлі/продажу житла та ін.), та ті, кого називають професійними жебраками. Цих останніх – виокремити легше: вони зухваліші та настирніші, про цих мови не ведемо.

Тих, хто проходить повз прошаків, теж поділяють на категорії. Перша – це люди, які кидають дрібні гроші, живучи за правилом: «Тому, хто просить у тебе, дай...» (Мф. 5:42). Друга – ті, котрі не дають нічого, вважаючи, що не можна заохочувати цю «мафію». Вони впевнені: подаючи милостиню, стануть співучасниками гріха, як-от пияцтва, неробства, брехні тощо. Такі люди готові виконати заповідь Христову допомогти нужденному, однак лише тому, котрий «насправді потребує допомоги». Але є ще й третя категорія – ті, кому до таких людей узагалі байдуже.

Що ж тоді робити? Як ми можемо допомогти безпритульним? Відповідь є: навчитися любити того «бомжа». Звісно, важко от так відразу взяти й полюбити неголеного, хворого, брудного. Проте проявити співчуття до того, кого Господь привів саме до вас, усе ж таки можливо.

Наприклад, ми йдемо на роботу, а до нас підійшов напівтверезий чоловічина й просить гроші. Треба не полінуватися, зупинитися й запитати, навіщо йому гроші. Зазвичай вони просять на їжу. Перше, що можемо зробити цієї миті, якщо, звичайно, можемо – нагодувати жебрака. Навіть якщо безхатченко й обманув нас, він дякуватиме нам і, можливо, не забуде цього. А ми – спробуймо сказати йому, щоб він дякував не нам, а Господеві. Така милостиня буде і тілесною, і духовною. Іншим разом, коли знову побачимо його, підійдімо, запитаймо, як справи. Намагаймося полюбити його, заради Христа. Бо навіть така людина, – найзлиденніша, найогидніша, є все-таки образом Божим. Найголовніше, чого не варто робити, – давати гроші. Людина, яка живе на вулиці, перебуває у вкрай важкому становищі. Вона вже хвора душевно, й правильно розпорядитися грошима не в змозі. Ліпше принесімо поїсти; можливо, є потреба у взутті (а цього, до речі, їм найбільше бракує), а може потрібно щось із одягу. Краще запитати у кожного конкретно. Вони скажуть, чого потребують. Не варто читати мораль, особливо засуджувати. Побутує думка, що безпритульні несуть загрозу для навколишніх. Однак, за статистикою, 61 % безхатченків зазнали фізичного насильства як зі сторони простих громадян, так і посадових осіб. Так само деякі жебраки прагнуть знайти хоч якусь роботу, щоб вирватися із вуличних нетрів. Перешкодою цьому зазвичай є відсутність документів та реєстрації.

Допомагаючи таким людям, не сподівайтеся, що вони відразу зміняться. Не чекайте від них і вдячності. Не засмучуймось, коли побачимо того, кому помагаємо, нетверезим. У Святому Письмі написано: «Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих ... бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле» (Мф. 18:10).

Тож чи можна полюбити бомжа? Авжеж. А яксаме? НЕ БУТИ БАЙДУЖИМ!